Неділя, 17 лютого 2019
Видноколо

Автолюбитель і художник Назар Новина з фото

Автолюбитель і художник Назар
Назар Бражник і його мама Наталія Новіцька чекали на нас з чаєм та печивом. Хлопець любить техніку, тому уважно розглядав фотоапарат, який саме лаштували для фото. Друг Назара — кіт Маркіз, як і зазвичай, сидів разом з хлопцем — в інвалідному візку.


Назару Бражнику зі Світловодська сімнадцять з половиною років (6 червня 2001 року). У нього ДЦП (тяжка форма захворювання), тетрапарез кінцівок.

Хлопець отримав травму при пологах, внаслідок якої розвинулася гіпоксія і постраждав мозок. Спочатку це ніяк не проявлялося, а після трьох місяців малюк почав відставати у розвитку, почалися перші призначення ліків. Розповідає мама Назара:

"У цей момент нас покинув батько сина зі словами: "Я хочу спокійно спати". У 2001 році був складний час, сум’яття. Ми залишилися без грошей, бо виплат по інвалідності на той час не призначали. Виживали у тяжких умовах: лікування уже було платним, тож мені доводилося залишати сина з подругами і по 11 годин на добу працювати, роблячи ремонти, щоб заробити на лікування. Я зверталася до всіх і кожного з проханням про допомогу, навіть до Президента, але на той час з допомогою була непроглядна темрява. Після встановлення діагнозу у лютому 2002 року призначили пенсію по інвалідності. Я поспішала, бо усі говорили: що до трьох років встигнете зробити, те й ваше. Ми їздили по лікарнях, я возила його на руках — і у самої стався підвивих хребців, спина пекла вогнем... І коли я бачила по телевізору, що горе-мамки роблять зі своїми здоровими дітьми, не годуючи їх чи викидаючи на смітник, у той час коли я могла провести декілька днів без сну, невідривно перебуваючи біля дитини… Я відмовляюся розуміти їхні вчинки! Ми давно вже не їздимо на лікування. Я сама роблю синові масаж і даю основні ліки".


У Наталії є дві старші доньки та п’ять онуків. За освітою жінка товарознавець, працювала не довго, бо потрапила у розпад СРСР і знайшла роботу на заводі Чистих металів, де працювала художницею. А потім, як і більшість, торгувала. Зараз вона пенсіонерка. Дохід сім’ї становить 4 тисячі гривень. Наталії майже 55, жінка прекрасно виглядає, адже дала собі установку залишатися молодою якомога довше, щоб довше бути поряд з Назаром.

Автолюбитель і художник Назар
Назар з мамою Наталією та котом Маркізом


Минулого року Наталія записала і виклала відеозвернення до тих батьків з дітьми з інвалідністю, які соромляться своїх дітей, не вивозять їх гуляти. А ще інвалідам немає куди поїхати, десь побувати:

"Усі сім’ї живуть по милості Божій: якщо батьки не мають волі і характеру, нічого не вміють — гаплик і тобі, і дитині", — говорить Наталія. — Знайомі з громадською організацією для людей з інвалідністю "Добрада", відвідуємо їхні заходи".


Назар не стоїть і не ходить, трохи рухає руками. Він усе чує, бачить, має добру пам'ять, у нього збережений інтелект. Він усе розуміє і відповідає на запитання: може сказати "так" і "ні". Колись була популярною пісня "У меня мурашки от моей Наташки", він послухав її і каже: "Ма". Мати запитала: "Маму Наташа звуть?" "Да", — відповів радісно.

Автолюбитель і художник Назар
Назар Бражник


Хлопець любить малювати. Малює фломастерами, коли треба змінити колір — випускає фломастер з рук, і мама подає йому інший, бо руки його не слухаються і йому важко взяти потрібний. За скільки років мама навчилася все розуміти без слів.

Родина свідомо не дивиться телевізор. Провели інтернет, і Назар залюбки дивиться мультфільми про машинки. Але комп’ютер допотопний і часто відключається.

Назар отримує візки через управління соціального захисту міської ради, але вони незручні — у них великі колеса і низька спинка. Назар же не тримає спину і повинен знаходитися у напівлежачому стані. Для того, щоб везти сина, Наталії треба прикладати надзусилля, особливо при підйомі вгору. З цих візків Назар робив і польоти, тому мама придумала спеціальний обід — поручень з інших візків, щоб уберегти від падінь, а також, щоб притіняти голову, бо у хлопця дуже чутливі очі до сонця. Тобто Назару потрібен візок як для маленьких дітей, але великих розмірів, при цьому він має бути міцний і легкий. Усі інші не потрібні.

Щодня користуються памперсами (меdium 70х110 см).

Наталія активно вивозить сина на набережну, хоча сама живе на Новому місті, і усю вагу тягне на собі, перекочуючи візок через бордюр чи розбитий асфальт, бо пандуси здебільшого — це пародія, витягти коляску туди неможливо. А ще у мами із сином є розвага — їздити на новозбудовану трасу для авторалі "EuroCross", яка знаходиться неподалік, причому — пройти її повністю, а це з гори й на гору. Минулого року хлопець був щасливий чути ревіння моторів, бо побував на чемпіонаті України з автокоросу. Цього року теж чекав перегонів і дуже засмутився, дізнавшись, що їх перенесли на наступний рік.

Через декілька місяців на сім’ю чекають нові клопоти: Назару буде 18 і слід переходити від дитячого лікаря до дорослого. Можливо, хтось порекомендує лікаря, який здійснюватиме медичний супровід Назара.

Наталія з Назаром подякувала нам та усім людям за добрі серця і сказала, що вони із сином віддають усе (участь у проекті) в Божі руки — як він поверне, так і буде. Нехай усе поверне так, щоб у Назара з’явився зручний для нього візок і комп’ютер. На це піде сума у 20 тисяч.

Картка Приватбанку: 5168 7573 3283 4656.


Художниця, куратор арт галереї "Наше місто", громадська діячка, дружина та мама Ксенія Бондаренко:

"Дуже часто трапляється, що ті хто більше всього потребують підтримки, її ніколи не просять. Хочу допомогти відчути особливій дитині особливу любов та піклування. Це те, що завжди залишається в попиті і в добрі часи, і в скрутні. Чудеса потрібно творити своїми руками. Хочу бути причетна до такого невеличкого чуда".


Автолюбитель і художник Назар
Наталія Новіцька, Назар Бражник, Ксенія Бондаренко та кіт Маркіз



Для того, щоб залишити коментар, увійдіть на сайт через свій профіль у одній з соціальних мереж:




Інформація
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до цієї публікації.

Top