Завершальна зустріч редакції газети "Світловодськ вечірній" та Інтернет-видання "Светловодск" зі справжніми героями Великої Вітчизняної війни, які брали участь у бойових діях, ходили в атаку, були поранені, стали інвалідами, але не втратили сили духу, любові до життя, відбулася 4 травня 2010 року в офісі громадської організації "Об'єднання інвалідів Великої вітчизняної війни", що у будинку №24 по вулиці Приморській. Цього разу депутат міської ради, голова громадської організації "Наше місто" Костянтин КАСПРОВ (на фото – в центрі) разом з нами спілкувався з полковником Петром ТКАЧУКОМ, капітанами першого рангу Анатолієм МУЗИКОЮ та Миколою БОРИСЕНКОМ, старшим лейтенантом Григорієм ГУБСЬКИМ (на фото зліва-направо).
Олексій ГУСЄВ – Віктору СОЗОНОВСЬКОМУ: "Я горджуся тим, що зміг поспілкуватися з вами – справжнім героєм війни!"
Редакція газети «Світловодськ вечірній» та Інтернет-видання «Светловодск» продовжують розповідати про справжніх героїв Великої Вітчизняної війни, які брали участь у бойових діях, ходили в атаку, наближали перемогу, як могли. 19 квітня ми домовилися про зустріч з Віктором Павловичем Созоновським і запропонували взяти у ній участь депутату міської ради, голові міського осередку Партії Захисників Вітчизни, підприємцю Олексію Гусєву. Олексію — 33, Віктору Павловичу — 85 років. Ми вирішили, що розмова, яка відбудеться між молодим політиком і поважним ветераном, буде цікавою, щонайменше, для трьох поколінь наших читачів. Олексію наша пропозиція сподобалася. До зустрічі з ветераном він ретельно підготувався: букет квітів вражав своєю витонченістю, а подарунок до святкового столу — розміром.
Черговою нашу зустріч з ветераном Великої Вітчизняної війни, учасником бойових дій – Дасієм Івановичем Фоміним аж ніяк назвати не можна. Вона скоріше – унікальна, бо відбувалася з надзвичайною людиною. І хоча редакція газети "Світловодськ вечірній" продовжує розповідати про членів громадської організації "Об’єднання інвалідів Великої Вітчизняної війни", Дасія Івановича інвалідом називати не хочеться. Оптиміст, красень, "купрінський поручик" (так жартома він себе називає) має поважний вік – 84 роки, але почувається молодим. Тому і не став чекати, доки ми його відвідаємо вдома, а легко погодився прийти до редакції сам.
За ініціативою голови громадської організації "Об'єднання інвалідів Великої вітчизняної війни" Григорія Губського, редакція газети "Світловодськ вечірній" продовжує розповідати про ветеранів-фронтовиків, яких у нашому місті залишилося тільки дев'ять. 6 квітня ми побували вдома у Семена Павловича Іоненка разом з депутатом міської ради, головою громадської організації "Наше місто", підприємцем Костянтином Каспровим.
Громадська організація "Об'єднання інвалідів Великої Вітчизняної війни" опікується людьми, які брали участь у бойових діях, були поранені, вижили, але втратили здоров'я, отримали статус інвалідів війни і тепер знову виживають, як можуть, часто на самоті. З метою нагадати про таких людей, про їхнє непросте життя хоча б перед 65-річчям з Дня перемоги у Великій Вітчизняній війні до редакції газети звернувся керівник об’єднання Григорій Назарович Губський.
Саме так назвали захід, що відбувся 28 жовтня в кінотеатрі "Прадо" і був присвячений 65-й річниці визволення України від німецько-фашистських загарбників, його організатори: управління у справах сім'ї та молоді міськвиконкому, заступник міського голови з гуманітарних питань Олена Макковій.
Усіх місцевих ветеранів-орденоносців запросили на зустріч з молоддю міста.
Правильно кажуть в народі, що у житті, як на довгій ниві, всього буває. Тут і радощі від першої борозни, прокладеної самостійно, і прикрість від знищених природною стихією молодих сходів, і вінець нелегкої хліборобської праці, – жнива, збір вирощеного врожаю. У Іллі Михайловича Дороніна, ветерана Великої Вітчизняної війни, життєва нива всіяна не лише трояндами, а й болючими колючками... Народився Ілля Михайлович у невеликому забутому Богом селі у Башкирії, в багатодітній сім'ї. Безпросвітні злидні не полишали сім'ю, і коли Ілля підріс, батьки віддали його близьким родичам, які проживали у місті Красний Луч на Донеччині. Це було голодного тридцять третього року. Тут, на Донбасі, в робітничому середовищі, легше було пережити голод. Бо усі, хто працював у гірничій галузі, отримували невеликі продовольчі пайки і горьовану заробітну плату. Тут, у Красному Лучі, підліток Ілля закінчив семирічну школу і вступив на навчання в Сталінський (нині Донецький) металургійний технікум, який і закінчив у 1940 році.
27 травня цього року з життя пішла Людина з великої літери Олександр Сергійович Стребков – полковник авіації, учасник Великої Вітчизняної війни, гарний сім`янин.. Він заслуговує на нашу увагу та повагу! Сьогодні його дружина Марія Семенівна з великою гордістю згадує його життєвий шлях. Хотілося б розпочати з військової кар`єри Олександра Сергійовича, з того, чому він присвятив своє життя. Народився О. Стребков на Україні, в Запоріжжі 1924 року. Після закінчення школи одразу вступив до військового училища в Харкові, але провчився там лише один рік (училище припинило навчання на два роки: потрібно було освоювати нову техніку). 1944 року потрапив на Перший Український фронт, але згодом був переведений до Польської армії, яка керувала авіаційними військами і в яких перебував Олександр Сергійович. Після війни він вирушив до Москви, де його призначили на посаду командира взводу під Ригою. Слід зазначити, що весь час поряд з ним була любляча родина.
Вже стало традицією 23 лютого вітати чоловіків зі святом сили, мужності, навіть тих, хто не служив в лавах армії, хто не боронив рідний край. Але най-більше вітальних слів, звісно, заслужили ветерани, які відстояли рідну Батьківщину у грізний для неї час, хто боронив свою землю, коли ворог мав наміри загарбати чужу країну, а також солдати та офіцери, які сьогодні забезпечують нам мир та спокій. 23 лютого у міському Палаці культури для ветеранів, учасників Великої Вітчизняної війни вдячні нащадки влаштували свято з піснями, вітаннями, подарунками, святковим столом. Від імені міської влади, депутатського корпусу, виконавчого комітету присутніх привітала заступник міського голови з гуманітарних питань Ольга Литвиненко.
9
