Нива життя Іллі Дороніна
Правильно кажуть в народі, що у житті, як на довгій ниві, всього буває. Тут і радощі від першої борозни, прокладеної самостійно, і прикрість від знищених природною стихією молодих сходів, і вінець нелегкої хліборобської праці, – жнива, збір вирощеного врожаю. У Іллі Михайловича Дороніна, ветерана Великої Вітчизняної війни, життєва нива всіяна не лише трояндами, а й болючими колючками...
Народився Ілля Михайлович у невеликому забутому Богом селі у Башкирії, в багатодітній сім'ї. Безпросвітні злидні не полишали сім'ю, і коли Ілля підріс, батьки віддали його близьким родичам, які проживали у місті Красний Луч на Донеччині. Це було голодного тридцять третього року. Тут, на Донбасі, в робітничому середовищі, легше було пережити голод. Бо усі, хто працював у гірничій галузі, отримували невеликі продовольчі пайки і горьовану заробітну плату. Тут, у Красному Лучі, підліток Ілля закінчив семирічну школу і вступив на навчання в Сталінський (нині Донецький) металургійний технікум, який і закінчив у 1940 році.
Народився Ілля Михайлович у невеликому забутому Богом селі у Башкирії, в багатодітній сім'ї. Безпросвітні злидні не полишали сім'ю, і коли Ілля підріс, батьки віддали його близьким родичам, які проживали у місті Красний Луч на Донеччині. Це було голодного тридцять третього року. Тут, на Донбасі, в робітничому середовищі, легше було пережити голод. Бо усі, хто працював у гірничій галузі, отримували невеликі продовольчі пайки і горьовану заробітну плату. Тут, у Красному Лучі, підліток Ілля закінчив семирічну школу і вступив на навчання в Сталінський (нині Донецький) металургійний технікум, який і закінчив у 1940 році.
^ Реклама ^Молодого випускника технікуму направили на роботу в Челябінську область, що на Уралі, де він і почав працювати змінним майстром на Міньярському металургійному заводі. Але металургом Іллі Дороніну стати не довелося. Його життєві плани змінила Велика Вітчизняна війна, що почалася у червні 1941 року, коли гітлерівська Німеччина віроломно напала на тодішній Радянський Союз.
Уже на третій день після введення військового стану в країні Іллю повісткою викликали у місцевий військкомат. Але на фронт його не послали, а, як молодого спеціаліста з технічними знаннями, направили на навчання у Горьківське військове училище зенітної артилерії. Армії потрібні були кваліфіковані офіцери. На фронт лейтенант-зенітник Доронін потрапив у вересні 1942 року. Воював на Калінінському, 1-му і 2-му Прибалті-йському, Ленінградському фронтах. Брав участь у визволенні Калінінської, Смоленської, Великолуцької областей, з боями пройшов Білорусію, Латвію, Литву. Після розгрому гітлерівської Німеччини 99-ий гвардійський Полоцький мінометний полк, в якому служив Ілля Доронін, був направлений на Далекосхідний фронт, де він брав участь у розгромі мілітаристської Японії. Тут і закінчився бойовий шлях гвардії капітана на той час Іллі Дороніна. За мужність і героїзм, проявлені в боях з фашистськими загарбниками і їх японськими сателітами, груди Іллі Дороніна прикрасили ордени бо-йового Червоного прапора, Вітчизняної війни І-ІІ ступенів, два ордени Червоної Зірки, кілька медалей.
Війна закінчилася, але у світі було неспокійно, і молодий офіцер Доронін стає слухачем військової академії ім. Фрунзе, після закінчення якої у 1950 році отримує призначення в Бакинський військовий округ протиповітряної оборони, де займає ряд командних посад, потім очолює окружну школу підготовки молодих спеціалістів зенітно-ракетних частин ППО.
З 1 січня 1965 року полковник І.М.Доронін за станом здоров'я виходить у запас, але трудову діяльність не припиняє. Спочатку працює в системі цивільної оборони в Баку, а потім і у Світловодську на місцевому радіозаводі. Але бажання працювати з молоддю, передавати свій бойовий та життєвий досвід юнакам і дівчатам бере гору у його подальшій життєвій долі. І у липні 1970 року полковник І. Доронін приходить у міську середню школу №4, де призначається викладачем допризивної військової підготовки. На цій посаді від відпрацював 27 років свого життя. За цей час здобув вищу цивільну освіту за спеціальністю "журналіст" у Бакинському державному університеті, багато уваги приділяв не лише доскональному вивченню з юнаками військових статутів і правил поводження з бойовою зброєю, а й фізичному загартуванню школярів старших класів. Не випадково на щорічних навчальних заходах, що, як правило, проходили на базі Власівської ЗОШ, вихованці, І. М. Доро-ніна, завжди показували і ґрунтовні теоретичні та практичні зняння, і зразковий фізичний вишкіл. Ілля Михайлович зарекомендував себе вмілим і добрим наставником і вихователем молоді, часто організовував зустрічі своїх вихованців з ветеранами Великої Вітчизняної війни, організовував походи і екскурсії до місць бойової слави, на острів Змитницю у Кременчуцькому морі, де восени 1943 року велися жорстокі бої за визволення нашого краю від німецько-фашистських загарбників. І, мабуть, не випадково четверта школа протягом багатьох років була чи не найкращою в нашому місті за станом військово-патріотичного виховання молоді, нагороджувалися численними Дипломами і грамотами.
Разом з тим І.М.Доронін успішно займався і журналістикою, дописував до місцевих газет, розповідаючи їх читачам про здобутки своїх вихованців у навчанні, робочі будні школи, наголошуючи на необхідності посилення патріотичного виховання молоді, фізичного загартовування, вміння долати труднощі, досягати поставленої мети.
16 липня, Ілля Михайлович Доронін відзначив знаменний ювілей – 90 років від дня народження. Ветерана-довгожителя гаряче привітали рідні, а їх у нього немало: дві дочки, син, четверо онуків, троє правнуків, друзі по колишній роботі, активісти ветеранської організації. Усі щиро бажали і бажають Іллі Михайловичу Дороніну всіляких гараздів і довгих років життя.
Владислав ЖУРАВСЬКИЙ,
член Національної спілки журналістів України.
Уже на третій день після введення військового стану в країні Іллю повісткою викликали у місцевий військкомат. Але на фронт його не послали, а, як молодого спеціаліста з технічними знаннями, направили на навчання у Горьківське військове училище зенітної артилерії. Армії потрібні були кваліфіковані офіцери. На фронт лейтенант-зенітник Доронін потрапив у вересні 1942 року. Воював на Калінінському, 1-му і 2-му Прибалті-йському, Ленінградському фронтах. Брав участь у визволенні Калінінської, Смоленської, Великолуцької областей, з боями пройшов Білорусію, Латвію, Литву. Після розгрому гітлерівської Німеччини 99-ий гвардійський Полоцький мінометний полк, в якому служив Ілля Доронін, був направлений на Далекосхідний фронт, де він брав участь у розгромі мілітаристської Японії. Тут і закінчився бойовий шлях гвардії капітана на той час Іллі Дороніна. За мужність і героїзм, проявлені в боях з фашистськими загарбниками і їх японськими сателітами, груди Іллі Дороніна прикрасили ордени бо-йового Червоного прапора, Вітчизняної війни І-ІІ ступенів, два ордени Червоної Зірки, кілька медалей.
Війна закінчилася, але у світі було неспокійно, і молодий офіцер Доронін стає слухачем військової академії ім. Фрунзе, після закінчення якої у 1950 році отримує призначення в Бакинський військовий округ протиповітряної оборони, де займає ряд командних посад, потім очолює окружну школу підготовки молодих спеціалістів зенітно-ракетних частин ППО.
З 1 січня 1965 року полковник І.М.Доронін за станом здоров'я виходить у запас, але трудову діяльність не припиняє. Спочатку працює в системі цивільної оборони в Баку, а потім і у Світловодську на місцевому радіозаводі. Але бажання працювати з молоддю, передавати свій бойовий та життєвий досвід юнакам і дівчатам бере гору у його подальшій життєвій долі. І у липні 1970 року полковник І. Доронін приходить у міську середню школу №4, де призначається викладачем допризивної військової підготовки. На цій посаді від відпрацював 27 років свого життя. За цей час здобув вищу цивільну освіту за спеціальністю "журналіст" у Бакинському державному університеті, багато уваги приділяв не лише доскональному вивченню з юнаками військових статутів і правил поводження з бойовою зброєю, а й фізичному загартуванню школярів старших класів. Не випадково на щорічних навчальних заходах, що, як правило, проходили на базі Власівської ЗОШ, вихованці, І. М. Доро-ніна, завжди показували і ґрунтовні теоретичні та практичні зняння, і зразковий фізичний вишкіл. Ілля Михайлович зарекомендував себе вмілим і добрим наставником і вихователем молоді, часто організовував зустрічі своїх вихованців з ветеранами Великої Вітчизняної війни, організовував походи і екскурсії до місць бойової слави, на острів Змитницю у Кременчуцькому морі, де восени 1943 року велися жорстокі бої за визволення нашого краю від німецько-фашистських загарбників. І, мабуть, не випадково четверта школа протягом багатьох років була чи не найкращою в нашому місті за станом військово-патріотичного виховання молоді, нагороджувалися численними Дипломами і грамотами.
Разом з тим І.М.Доронін успішно займався і журналістикою, дописував до місцевих газет, розповідаючи їх читачам про здобутки своїх вихованців у навчанні, робочі будні школи, наголошуючи на необхідності посилення патріотичного виховання молоді, фізичного загартовування, вміння долати труднощі, досягати поставленої мети.
16 липня, Ілля Михайлович Доронін відзначив знаменний ювілей – 90 років від дня народження. Ветерана-довгожителя гаряче привітали рідні, а їх у нього немало: дві дочки, син, четверо онуків, троє правнуків, друзі по колишній роботі, активісти ветеранської організації. Усі щиро бажали і бажають Іллі Михайловичу Дороніну всіляких гараздів і довгих років життя.
Владислав ЖУРАВСЬКИЙ,
член Національної спілки журналістів України.
