Вівторок, 30 квітня 2024

^ Реклама ^
Культура Люди

Він родом звідси, де Дніпро тече Новина з фото

Він родом звідси, де Дніпро тече
Двадцять другого травня виповнюється 100 років з дня народження нашого земляка-новогеоргіївця, відомого поета, перекладача, члена Національної Спілки письменників України Костя Оверченка.
^ Реклама ^

Без перебільшення Костя Гавриловича можна назвати людиною-легендою. Поет відійшов у Вічність на дев’яносто восьмому році життя, писав до останніх своїх днів і до останніх днів, живучи в далекій Латвії жив думками про Україну.

"Я родом звідти, де Дніпро тече", — так він говорив про себе.


Народився і виріс Кость Оверченко в Україні, в нині затопленому водами Кременчуцького водосховища місті Новогеоргіївську. Латвія ж була для нього другою рідною домівкою. Певне з того часу, коли наприкінці жовтня сорок першого року він стояв на захисті Моондзундських островів. Боротьба була не на життя, а на смерть, тож там, в Ірбенській протоці, поблизу латвійського узбережжя, Оверченко разом з групою однополчан-артилеристів потрапив до німецького полону.

Латиську мову Кость Гаврилович вперше почув у Саласпільському концтаборі. Цією мовою спілкувалися і його побратими-партизани, з якими він після втечі з концтабору визволяв латвійську землю від фашистів. В Лаатвії він зустрів своє кохання, створив сім’ю. Тут самореалізувався як поет і перекладач, і звідси, з далекого зарубіжжя, щомиті і щохвилини подумки линув до України, безмежну любов до якої передав у поезіях, що ввійшли до збірок "О, як тоді співали солов’ї", "Я родом звідти, де Дніпро тече", "Люблю тебе таку, яка ти є", "Майдану віщий грім".

2007 року побачила світ ще одна книга Костя Оверченка "Латвія поетична", яка стала помітним явищем і в українській і в латиській літературі. Це виплекана автором антологія перекладів різних латиських поетів від уславлених класиків до тих, хто і в нинішній "постіндустріальний" час продовжує радувати і надихати читачів.

Кость Гаврилович член Кіровоградського обласного літературного об’єднання "Степ" майже з перших днів його заснування. Тож літератори області висунули кандидатом поета і його книжку "Латвія поетична" на здобуття літературної премії імені Євгена Маланюка, однієї із найпрестижніших премій України. Ставши лауреатом цієї премії, поет передав її грошову частину літоб’єднанню, щоб підтримати молодих літераторів.

Ім’я нашого земляка широко відоме у світах. 2008 року у видавничому центрі "Світ успіху" вийшло друком іміджеві біографічне видання "Українського цвіту по всьому світу". В числі дев’яноста видатних українців діаспори і Кость Гаврилович Оверченко. Книга містить його біографію і поезії:

"…Не лайте ні Мазепу, ні Хмеля,
У нашім лихові вони ні в чом не винні
Байдужість наша нам не дозволя
Господарями бути в Україні",

говорить поет в одному із надрукованих віршів.

Сам він ніколи не був байдужим до тих подій, що відбувалися в Україні. Свого часу за вагомий особистий внесок у розвиток латвійсько-українських стосунків гетьман Українського Реєстрового козацтва А.Шевченко вручив літераторові орден Козацький Хрест ІІІ ступеню. Цей орден був таким же дорогим Костеві Гавриловичу як і ордени та медалі учасника Другої Світової війни.

Поета знали і цінували у Світловодську. Він ніколи не поривав зв’язків із своєю малою батьківщиною: листувався з друзями, з працівниками міського краєзнавчого музею, надсилав свої збірки до бібліотек міста. Допоки дозволяло здоров’я, приїздив до Світловодська, завжди був бажаним гостем у школах, співпрацював із міським літоб’єднанням "Літо". Вже після смерті Костя Оверченка голова літоб’єднання Лідія Лаврик підготувала до друку дві його поетичні збірки для дітей "Ми ходили по гриби" та "Білі гуси летіли". Автор чудових ілюстрацій — місцева художниця Наталя Дзюник. Всі 12 збірок поета є у бібліотеках міста. Кожне слово у творах Оверченка пронизане палкою любов’ю до України та вірою у її щасливе майбутнє. До речі, вже після смерті дружини він дуже хотів повернутися на свою малу батьківщину, але на перешкоді щоразу ставали бюрократичні перепони і брак коштів.

Так і знайшов поет свій вічний спочинок на латвійській землі. Поет-патріот, поет-життєлюб, поет-романтик, все життя якого було прагненням:

"…Зробити кращим світ,
Щоб в нім було
Всім людям легко жити,
Щоб не сльоза
І не солоний піт,
А срібні роси
Омивали квіти…".


Тетяна Ткачук,
працівник міського краєзнавчого музею.


Інформація
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до цієї публікації.
^ Реклама ^
^ Реклама ^
^ Соціальна реклама ^

Партнери:


Top