Народився і виріс Кость Гаврилович в Україні, Латвія ж давно вже стала його другою рідною домівкою. Певне, з того часу, коли наприкінці жовтня сорок першого в Ірбенській протоці, поблизу латвійського узбережжя, він з групою однополчан-артилеристів потрапив до німецького полону.

Латвиську мову Кость Оверченко вперше почув у Саласпілському концтаборі. Цією мовою спілкувалися і його побратими-партизани. В Латвії він зустрів своє кохання, створив сім'ю. Тут самореалізувався як поет, перекладач, але звідти, з далекого зарубіжжя, щомиті і щохвилини подумки линув до України, безмежну любов до якої передав у поезіях, що ввійшли до збірок "О, як тоді співали солов'ї" та "Я родом звідти, де Дніпро тече". 2007 року побачила світ нова книга Оверченка "Латвія поетична", яка стала помітним явищем і в українській, і в латиській літературах. Це виплекана автором антологія перекладів різних латиських поетів – від уславлених класиків до тих, хто і в нинішній "постіндустріальний" час продовжує надихати шанувальників поетичного слова.

Кость Гаврилович – член обласного літоб'єднання "Степ" майже з перших днів його заснування. Літератори області висунули кандидатуру поета і його книгу "Латвія поетична" у 2008 році в конкурсі на здобуття літературної премії ім. Є.Маланюка. Ставши лауреатом цієї престижної відзнаки, Кость Оверченко її грошову частину перерахував літоб'єднанню, щоб підтримати молодих літераторів.

2008 рік став для Костя Гавриловича пам'ятним ще й тому, що про його творчу діяльність дізнався широкий загал. Цього року у видавничому центрі "Світ успіху" вийшло друком іміджеве біографічне видання "Українського цвіту по всьому світу". В числі дев'яноста видатних українців діаспори є і Кость Гаврилович Оверченко; в книзі вміщено його біографію і поезії:

"Не лайте ні Мазепу, ні Хмеля,
У нашім лихові вони ні в чім не винні.
Байдужість наша нам не дозволя
Господарями бути в Україні...".

Ювілейний рік розпочався для Костя Оверченка теж із знаменної події – під час свого приїзду ло Єлгави гетьман Українського реєстрового козацтва Анатолій Шевченко вручив йому орден "Бронзовий козацький Хрест ІІІ ступеня" за великий особистий внесок у розвиток латвійсько-українських стосунків.

Мешкаючи в далекій Латвії, поет живе Україною, переймається її успіхами й негараздами. Бо Україна – то його вічна любов і натхнення. Бадьорий і енергійний, він сповнений творчих задумів і планів. Усе його життя – то прагнення

"...зробити кращим світ,
Щоб в нім було
Всім людям легко жити,
Щоб не сльоза
І не слоний піт,
А срібні роси Омивали квіти".

Нехай же здоровиться і пишеться поетові ще багато-багато літ!

Тетяна ТКАЧУК,
працівник міського краєзнавчого музею.