Назару Бражнику зі Світловодська сімнадцять з половиною років (6 червня 2001 року). У нього ДЦП (тяжка форма захворювання), тетрапарез кінцівок.

Хлопець отримав травму при пологах, внаслідок якої розвинулася гіпоксія і постраждав мозок. Спочатку це ніяк не проявлялося, а після трьох місяців малюк почав відставати у розвитку, почалися перші призначення ліків. Розповідає мама Назара:



У Наталії є дві старші доньки та п’ять онуків. За освітою жінка товарознавець, працювала не довго, бо потрапила у розпад СРСР і знайшла роботу на заводі Чистих металів, де працювала художницею. А потім, як і більшість, торгувала. Зараз вона пенсіонерка. Дохід сім’ї становить 4 тисячі гривень. Наталії майже 55, жінка прекрасно виглядає, адже дала собі установку залишатися молодою якомога довше, щоб довше бути поряд з Назаром.



Минулого року Наталія записала і виклала відеозвернення до тих батьків з дітьми з інвалідністю, які соромляться своїх дітей, не вивозять їх гуляти. А ще інвалідам немає куди поїхати, десь побувати:



Назар не стоїть і не ходить, трохи рухає руками. Він усе чує, бачить, має добру пам'ять, у нього збережений інтелект. Він усе розуміє і відповідає на запитання: може сказати "так" і "ні". Колись була популярною пісня "У меня мурашки от моей Наташки", він послухав її і каже: "Ма". Мати запитала: "Маму Наташа звуть?" "Да", — відповів радісно.



Хлопець любить малювати. Малює фломастерами, коли треба змінити колір — випускає фломастер з рук, і мама подає йому інший, бо руки його не слухаються і йому важко взяти потрібний. За скільки років мама навчилася все розуміти без слів.

Родина свідомо не дивиться телевізор. Провели інтернет, і Назар залюбки дивиться мультфільми про машинки. Але комп’ютер допотопний і часто відключається.

Назар отримує візки через управління соціального захисту міської ради, але вони незручні — у них великі колеса і низька спинка. Назар же не тримає спину і повинен знаходитися у напівлежачому стані. Для того, щоб везти сина, Наталії треба прикладати надзусилля, особливо при підйомі вгору. З цих візків Назар робив і польоти, тому мама придумала спеціальний обід — поручень з інших візків, щоб уберегти від падінь, а також, щоб притіняти голову, бо у хлопця дуже чутливі очі до сонця. Тобто Назару потрібен візок як для маленьких дітей, але великих розмірів, при цьому він має бути міцний і легкий. Усі інші не потрібні.

Щодня користуються памперсами (меdium 70х110 см).

Наталія активно вивозить сина на набережну, хоча сама живе на Новому місті, і усю вагу тягне на собі, перекочуючи візок через бордюр чи розбитий асфальт, бо пандуси здебільшого — це пародія, витягти коляску туди неможливо. А ще у мами із сином є розвага — їздити на новозбудовану трасу для авторалі "EuroCross", яка знаходиться неподалік, причому — пройти її повністю, а це з гори й на гору. Минулого року хлопець був щасливий чути ревіння моторів, бо побував на чемпіонаті України з автокоросу. Цього року теж чекав перегонів і дуже засмутився, дізнавшись, що їх перенесли на наступний рік.

Через декілька місяців на сім’ю чекають нові клопоти: Назару буде 18 і слід переходити від дитячого лікаря до дорослого. Можливо, хтось порекомендує лікаря, який здійснюватиме медичний супровід Назара.

Наталія з Назаром подякувала нам та усім людям за добрі серця і сказала, що вони із сином віддають усе (участь у проекті) в Божі руки — як він поверне, так і буде. Нехай усе поверне так, щоб у Назара з’явився зручний для нього візок і комп’ютер. На це піде сума у 20 тисяч.

Картка Приватбанку: 5168 7573 3283 4656.


Художниця, куратор арт галереї "Наше місто", громадська діячка, дружина та мама Ксенія Бондаренко: