Павло Михнович Бут (Павлюк) — гетьман нереєстрових козаків, очільник козацького повстання 1637 року проти шляхти. Особа гетьмана Павла Бута, за свідченнями істориків, вирізняється як стрімкістю у досягненні поставленої мети, так і примхливістю долі. Про це свідчить хоча б те, що серед усіх сподвижників попереднього гетьмана Сулими – одного з керівників козацько-повстанського руху, страчених у Варшаві, саме Буту пощастило лишитися в живих. Може, тоді, повернувшись в Україну, він і вирішив продовжити справу свого загиблого побратима.

Павло Бут був добре відомий серед козацтва, яке поважало його як "мужа хоч і простого, але сміливого". Історія не зберегла відомостей ні про час його народження, ні про початок життєвого шляху. Відомо лише, що походив він із Чигирина. Тут і пройшов школу від козака до отамана. Не раз ходив у походи на турецькі чорноморські фортеці.

Поштовхом до повстання під проводом Павлюка став виступ запорозьких нереєстрових козаків. У травні 1637 року вони, виступивши із Запоріжжя, захопили артилерію реєстровців у Корсуні і вивезли на Січ.

У серпні партизанський загін Павлюка вирушив із Січі на Київщину. 12 серпня Павлюк звернувся до селян, козаків і міщан з Універсалом, у якому закликав заарештувати реєстрову старшину – прихильників Речі Посполитої – і вступати до повстанських загонів. Універсал Павлюка сколихнув українську громадськість, багато хто втікав на Запоріжжя. А Павлюк знов і знов повторював:



Піднімати повстання на Переяславщині Павлюк послав із Крилова полковників Карпа Скидана і Семена Биховця на чолі із трьохтисячним загоном. Далі події розвивалися просто блискавично. Скидан і Биховець з повстанцями підійшли до Переяслава вночі і, ніким не помічені, раптово увійшли у місто, схопили Саву Кононовича і Федора Онушкевича, інших щойно поставлених старшин-зрадників, і одразу ж під охороною відправили у Крилов. Там була скликана рада. Заарештованим зачитали всі їхні провини перед козацтвом і своїм народом і винесли смертний вирок, який тут же було виконано.

Найширше повстанці розгорнулися на Лівобережній Україні, тут вони здобували міста, руйнували маєтки шляхти.

За свідченням польського хроніста Шимона Окольського Павлюк мав намір з’’є днатися з донськими козаками й перейти у підданство Московської держави. В Кумейківському бою 1637 року повстанське військо на чолі з Павлюком зазнало поразки. Повстанці відступили до Боровиці (поблизу Черкас)і, оточені переважаючими силами ворога, змушені були капітулювати. З допомогою лютого терору польському гетьману Миколаю Потоцькому вдалося придушити повстання.

Чимало повстанців, рятуючись від розправи, переселилися у Московську державу, зокрема, на Дон. 11 грудня Павла Бута (Павлюка) схопили жовніри. 24 грудня відбулася козацька рада, на якій у повстанців відібрали прапор, булаву і бунчук. Адам Кисіль склав присягу, яку прийняла новообрана старшина і яку від імені всього Запорозького Війська як військовий писар підписав Богдан Хмельницький. Одна із умов присяги:



У лютому 1638 року за постановою сейму були страчені у Варшаві Павло Бут (Павлюк), його побратими Василь Томиленко та інші керівники повстання. В далекому 1638 році вони віддали своє життя за волю і незалежність України…

Підготувала зберігач фондів міського краєзнавчого музею Тетяна Ткачук.