Українські Січові Стрільці. Історики називали їх "реалі заторами найвищих національних ідеалів, справжніми борцями за свободу і незалежність України". Це єдине українське національне військове формування в складі австро-угорської армії,сформоване з добровольців , які відгукнулися на заклик Головної Української Ради 6 серпня 1914 року, і стали під проводом Української Бойової Управи.

В історію нашого народу Українські Січові Стрільці вписали сторінки нев’янучої слави. Це формування стало заключним акордом галицько-українського відродження. Своїми невтомними військовими змаганнями Січові Стрільці возвели незалежну державу – Західно-Українську Народну Республіку.

Українські Січові Стрільці були першими українськими частинами на бойовищах Східної Європи після Полтави 1709 року,вони мали велике значення для відновлення військових традицій, для зростання українського патріотизму, створення військового словництва, термінології, військового фольклору, утворення формування форми українського однострою ( мазепинка).

У перші дні після зборів (18 березня 1913 року), що проголосили створення українського військового товариства "Січові стрільці",стрілецькі товариства швидко поширилися по всій Галичині. Найперше вони утворилися в Бориславі. За короткий період було організовано стрілецькі чоти, сотні, курені, фахові офіцерські школи. Загалом було організовано близько 50 товариств "Січових стрільців". Навчання проводилися в передмістях Львова.

Найбільшим і наймасовішим оглядом стрілецьких сокільсько-січових-пластових сил стало Шевченківське свято, що відбулося 28 червня 1914 року у Львові. Тоді вперше відкрито виступили близько 500 стрільців в одностроях.

Шостого січня у Львівській газеті "Діло" з’ явилося звернення Головної Української Ради до всього українського народу, в якому проголошувалася необхідність утворювати полки українських добровольців під назвою Українські Січові Стрільці. Відгукнулися 28 тисяч добровольців, але на збір у Стрий на початку вересня 1914 року зійшлося тільки 10 тисяч, бо деякі повіти Галичини були вже захоплені російською армією. Австрійська влада вибрала тільки 2500 стрільців, яких поділила на 10 сотень по 250 стрільців.

Взимку 1914-1915 рр. Українські Січові Стрільці у складі 130-ої бригади боронили карпатські переходи: їм припала тоді розвідча й охоронна служба.

Першим успіхом Січових Стрільців була перемога на горі Маківка 29 квітня-3 травня 1915 року. Тут московські війська вирішили здійснити свою переправу на Угорщину. Австрійські частини не втримали оборону. Тоді в бій вступило півтори куріня Українських Січових Стрільців. Кілька днів тривав запеклий бій, що закінчився перемогою Січових Стрільців. У тому бою вони втратили 42 своїх товаришів, 76 було тяжко поранено. Від Маківки почався відворот московських військ з Галичини й дальший похід Українських Січових Стрільців по наміченому маршруту Львів – Київ. Далі Січові Стрільці відзначилися в боях під Болеховом, Галичем, Заводовом.

На початку липня 1917 року в бою під Конюхами в полон потрапив майже весь Легіон Січових Стрільців. Врятувалася близько 400 старшин і стрільців. З них, та ще з Гуцульської Сотні, було сформовано новий курінь Січових Стрільців, який здійснив похід до річки Збруч. Згодом він був розташований на Херсонщині.

Галицько-Буковинський курінь Січових Стрільців розгорнувся в полк Січових Стрільців, а далі – в корпус і групу Січових Стрільців, що була однією з найкращих формацій української армії.

Про дух, який панував у залізних рядах Українського Січового Стрілецтва, свідчить лист фронтових стрілецьких частин до Загальної Української Ради, датований 11 листопада 1915 р.:



Подальша історія Українського Січового Стрілецтва вписала ще чимало героїчних сторінок в лавровий вінок його слави.

Підготувала Тетяна Ткачук,
зберігач фондів міського краєзнавчого музею.