Батько Якова Михайловича – Михайло Семенович Фісун, 1901 року народження, пройшов усю війну, від самого її початку. Воював у піхотних військах у складі Радянської Армії на території України, був у полоні, а після звільнення – продовжив свій бойовий шлях, звільняючи від фашистських окупантів рідну землю, а згодом і країни Європи, зокрема, Чехословаччину. Там, на далекій чеській землі, обірвався життєвий шлях воїна-визволителя. Як зазначено в офіційній довідці, наданій родині загиблого, Михайло Семенович "доблесно відстоював свободу своєї Батьківщини і поліг смертю хоробрих під час тяжкого бою". Там, на чужині, у чеському місті Зволен, на цвинтарі радянських воїнів, і похований герой.

Брат Якова Михайловича – Григорій Михайлович, 1925 року народження – інвалід війни. Під час боїв на території Естонії, на острові Сааремаа у Балтійському морі, лишився ноги. Нагороджений медаллю "За відвагу".

Сестра – Катерина Михайлівна, 1921 року народження, також є учасницею бойових дій. Під час Великої Вітчизняної, у складі збройних сил Радянської Армії, вона воювала на Кавказі.

Постраждала внаслідок війни і дружина нашого співрозмовника – Ганна Кирилівна, в дівоцтві, Михайличенко. Її батько, Кирило Омелянович, як партизан, був розстріляний фашистами в 1943 році. Загинула під час війни і її мати, Федора Іванівна, а сестра вивезена до Німеччини, тож, дівчина росла сиротою.

Сам Яків Михайлович, уродженець с.Чутове Полтавської області (1927 року народження), особистої участі у бойових діях не приймав, але прослужив у лавах Збройних сил СРСР з 5 лютого 1945 до 5 травня 1951 року. Спочатку в учбовій частині, у запасному стрілецькому полку в Харкові, а згодом служив на Кавказі та в Челябінську.



Після років служби в Радянській Армії він отримав вищу освіту за спеціальністю інженер-механік автомобільного транспорту у Харківському автомобільно-дорожньому інституті. Працював головним інженером Новогеоргіївського автопарку, викладав виробниче навчання у Хрущовській загальній школі № 3, працював інженером з безпеки руху Кремгесівському автопарку, був начальником бюро котлонадзору ОТБ заводу "Чисті метали", майже 30 років працював викладачем у школі ДОСААФ. І весь цей час займався громадською діяльністю, опікувався ветеранами, очолював громадську організацію ветеранів війни – учасників бойових дій ті інвалідів заводу "Чисті метали", за що був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. І сьогодні ветеран війни, інвалід ІІ групи, Яків Фісун не полишає громадської діяльності, бере активну участь в роботі ветеранських організацій міста.

Нині в родині Фісун дбайливо зберігається пам’ять про всіх героїчних рідних. У сімейному архіві – старі фотографії, документи та фронтові листи, надіслані родині главою сімейства в 1943-1945 роках. У цих листах – щирі вболівання Михайла Семеновича за долю рідних та враження рядового солдата про події і випробування, які йому довелося пережити. Усі листи батька Яків Михайлович ретельно переписав у окремий зошит і наразі зберігає цю сімейну реліквію як цінний скарб.

Нині спогади – єдине, що лишилося у цього літнього чоловіка про його близьких, адже поховав і батьків, і сестру з братом, і дружину. Своїми спогадами він ділиться зі своїми синами – Олександром та Максимом. До речі, разом із молодшим сином Яків Михайлович побував і на могилі батька у Чехословаччині, в місті Зволен. Погодився ветеран розповісти про свою героїчну родину і читачам "Вечірки", адже певен: поки жива пам’ять – жива і наша історія.