Загалом це четвертий стрибок Сергія: один відбувся з Аdrenalin hotel "Турист" (м.Кропивницький) висота — 41 метр, і ось тепер уже три — із запорізького мосту (40 м).

— Перший і два наступні польоти я здійснив у 2018 році, рік була перерва, і ось цього року я вирішив знову стрибнути. Це необхідно, щоб перезавантажити свій біологічний комп’ютер, тобто голову, — розповідає Сергій. — Утім хочу сказати, що я б стрибав і частіше, але для цього треба кошти. Цього разу мені знову допомогли світловодці, які підтримують моє захоплення.

7 червня був День міста Світловодська, 16 червня — день народження моєї мами Галини Олександрівни Михайленко. Я завжди їй роблю екстремальні подарунки: то з мосту стрибаю, то в Дніпрі на рекорд пливу (сміється).

Майже усі, з ким я спілкуюся, запитують мене: чи мені не страшно. Я навіть відео зняв і виклав у фейсбуці, подивіться його і зробіть висновки. Це треба бути деревинкою або шматком бетону, щоб не боятися. Я ж жива людина, перед якою з перил мосту простирається ріка, але до неї ще треба дістатися. Коли інструктор починає відлік "три, два, один", я чимшвидше відриваюся від трампліна, щоб не боятися ще більше, адже є такі, хто довго стоїть на трампліні і так і не наважується стрибнути. Я розказав про свої страхи перед стрибком своєму другу-афганцю, який мав близько 30 стрибків з парашутом, і він похвалив мене за правду, бо чув багато відгуків після стрибка, що це зовсім не страшно. Це страшно, але щастя у тому, що ти пересилюєш свій страх і робиш цей стрибок, від якого такий драйв, що важко передати словами.



Давно вже мрію про стрибок з парашутом, але через мою інвалідність (у мене немає руки і ноги) організатори бояться мене брати. Але ж Нік Вуйчич стрибав, чим я відрізняюся? Думаю, моя наполегливість колись зробить свою справу.