Світлана родом з Черкащини, народилася 14 травня 1970 року. На Власівці з родиною мешкає з 1994 року. Має четверо дітей: Ярослава (12 років), Владу (24 роки), Дмитра (28 років), Юлію (29 років) і чоловіка — Володимира. Ніхто з дітей не перейняв материнського таланту, а от чотирирічний внук Владислав — єдиний, хто любить спостерігати, як Світлана пише картини, і сам вже створює гарні малюнки.

— Світлано, коли Ви зрозуміли, що маєте хист до живопису?

— Моя мама, Ольга Федорівна Дахно, запримітила мою любов до творчості з дитинства, бо в мене добре виходило малювати, співати, танцювати. Аби розвивати здібності, пішла навчатися у художню школу, а коли прийшов час обирати майбутню професію — обрала навчання в училищі на ліпника архітектурних деталей з художнім напрямком та плиточника. В училищі входила в ансамбль "Молодість", з яким їздила по всій Україні з концертною програмою, де ми виконували інтернаціональні пісні та танці. Після училища працювала три роки на будівництві, де навчилася штукатурити, класти плитку та виконувати різноманітні ремонтні роботи.

— Більшість людей селища знає Вас як швачку. Яким чином вдалося зайняти цю нішу та які замовлення доводилося виконувати, не маючи при цьому фахової підготовки?

— Заробляти мистецтвом у селищі не було можливості, тому треба було шукати інший заробіток, швейна справа підкорилася легко. Серед складних замовлень — весільні та випускні сукні, костюми для власівського дитячого зразкового хореографічного колективу "Світоч" на прохання керівниці Алли Педько. Можу виконувати роботи будь-якої складності.

— Яких замовлень найбільше — на написання картин чи на пошиття?

— Намагаюся поєднувати ці дві справи, але більшу часу приділяю саме написанню картин, вволю насолоджуюся упущеним часом в живописі. Останнє заспокійливо впливає на мене у складний період життя, наче енергетично наповнююся.

— Що саме повернуло Вас у мистецтво?

— Три роки тому моє життя змінилося кардинально після знайомства з мережею інтернет. Діти навчили працювати у соціальних мережах, тому почала спілкуватися з художниками Кременчука та Черкас. Щоб знайти замовників на власну творчість, розмістила оголошення. Відчула, що попит на це є, а мої роботи отримують схвальні відгуки. Спочатку писала картини простим олівцем, тоді кольоровими, тепер вже маслом пишу. Від виконаних робіт люди в захваті і часто-густо розповідають, що замовляли в когось портрет, а люди виходили зовсім не схожі самі на себе, а мої роботи хвалять, бо повністю відповідають дійсності.

— Ведете підрахунок виконаних робіт?

— Звісно, за три роки плідної роботи написала портрети більше двадцяти власівчан. Цікавим є той факт, що часто власівчани знаходили мене за оголошенням, а виявлялося — живимо зовсім поруч, а вони не знають про мої здібності. Було створено більше сотні картин на замовлення різної тематики. Картини поїхали у Львів, Київ, Кременчук, Черкаси, Кропивницький, за кордон — у Венецію, Будапешт, Польщу. А якщо підрахувати за все життя, то більше трьохсот робіт вже точно є. Це подарунки для рідних і друзів, це і картини, створені у молодому віці. У моєї мами вдома цілий музей робіт. Усі стіни завішені і розмальовані. На одній зі стін зображений березовий гай. Я малювала на шпалерах гуашшю і вкривала лаком. І тримається малюнок більше 30 років. Усе збереглося в первозданному вигляді. Як тільки приїхала на Власівку, в садочку "Калинка", який вже не діє, оформлювала стіни у спортивній залі на замовлення завідувачки Алли Іванівни Тимошицької і навіть отримувала запрошення бути вчителем малювання, але упустила цю можливість. Моя картина висить на Власівському заводі швидкомонтованих будівель, у минулому працювала там і подарувала підприємству. Оформила повністю малюнками кімнату найменшого сина, він достойно оцінив мою працю і бажання створити щось незвичайне у його просторі. У молоді роки захоплювалася картинами в стилі ню, наразі поступають пропозиції малювати татуювання, ікони, але відмовляюся з релігійних міркувань.

— Які картини вважаються фаворитами Вашої творчості?

— Люблю кожен свій виріб, бо там лишаю найдорогоцінніше — частинку своєю душі і час, який ніколи не повертається. Можу точно сказати, що неабиякий фурор в інтернеті здійняла картина "Собака в лаванді", яку написала з власної фантазії і отримала безліч позитивних відгуків. Картина "Метелики" вигідно підкреслила яскравий інтер’єр квартири замовників. Моїми шедеврами також стали роботи, які відправилися у Венецію, де намальована гора Арарат, монастир Хор Вірап та пам’ятники вірменської культури.

— Які картини замовляють люди?

— Живопис рідко замовляють, а от портрети користуються популярністю. З Кременчука надходило замовлення від батьків випускників дитячого садка написати портрети вихователів з фотографій. Бувало, замовивши портрет, люди таким чином відновлювали єдині збережені світлини батьків.

— Ви обмовилися про власні створені полотна, розкажіть детальніше про це.

— Так, в магазині полотна дорогі і не завжди якісні, тому навчилася робити їх сама. Виходить нічим не гірше за магазинні і навіть краще.

— Про що ви мрієте?

— Мрію про мольберт. Щоб було зручно влітку у дворі сісти малювати або вийти на природу і зобразити прекрасні місця селища. Більшість картин малюю вночі, бо вдень заважають город, господарство, але навіть в кімнаті приємніше мати зручний простір для роботи.

— Світлано, а як сприймають вашу творчість найрідніші люди?

— Діти пишаються мною. Вони є моїми основними піар-менеджерами — допомагають знаходити клієнтів або ж підказують, як рекламувати себе правильно в соціальних мережах. Чоловік Володимир довгий час не сприймав малярство як щось прекрасне і незвичайне. Звісно, це засмучує, але нещодавно на картині замовників зобразила коней, то відчула, що ця картина зачепила його.

— У планах є провести власну виставку картин?

— Хотілося б дуже! Приємно було отримати запрошення на участь у виставці у Світловодську, але ж пишу на замовлення і роботи для власної колекції не лишаються. Усе розпродується. Але для себе вже є пунктик, що ситуацію треба виправляти.


Через декілька днів після нашої зустрічі Світлана святкувала свій день народження, жінці виповнилося 49 років, і ми дізналися, що чоловік Володимир та діти стали чарівниками і виконали заповітне бажання, подарувавши дружині та матусі мольберт. А вже перед виходом матеріалу Світлана поділилася з редакцією газети інформацією про останню цікаву роботу — отримала замовлення на оформлення кімнати для юнака у вигляді космосу.

Редакція газети "Вісник Кіровоградщини" рада знайомству з власівчанкою і бажає Світлані Волювач бути завжди на висоті, прагнути до більшого, отримати визнання і головне — бути по-жіночому щасливою.