— Я любила малювати з дитинства, — розповідає Вікторія. — Пам’ятаю, як у другому класі намалювала ілюстрацію до повісті Миколи Носова "Жива шляпа". Мій малюнок дуже сподобався нашій вчительці, вона мене похвалила. У мене відразу сформувався гарний почерк, але з часом мені стало нецікаво послуговуватися лише ним одним, тоді я почала вивчати різні манери письма та тренуватися писати іншими почерками, згодом могла скопіювати будь-чий. У моїй родині ніхто не малював, хіба що дядько… На горищі я знайшла стоси його зошитів з теж дуже гарним почерком, а в кінці зошитів — гарні малюнки різних моделей автомобілів.

Серйозно художньому мистецтву я розпочала навчатися у 7-му класі, прийшовши до художної студії при Будинкові піонерів до художника Віктора Чумаченка, який познайомив мене з основами образотворчого малюнка. Пам’ятаю, що моєю першою роботою в студії було яблуко, на якому я відтворила усі крапочки, які були на яблукові-оригіналі. Від Віктора Васильовича я вперше почула професійну оцінку своєї творчості. А ще він просто сказав, що я талановита дівчинка. Пам’ятаю ці слова і тепер усвідомлюю, як важливо вчасно отримати підтримку. У живописі від самого початку почувала себе вільно, усі заняття для мене були в радість.

Після 10-го класу я хотіла вступити до Харківського художнього училища, але іспити не склала. Тому після 11-го поїхала до Харкова підкорювати вже художній інститут. Для цього я навчалася на підготовчих курсах, а паралельно вступила до малярного училища на маляра, щоб таким чином вчитися дорослому життю.

У цей період моєю надзвичайною підтримкою став земляк художник Віталій Куликов, який був професором кафедри малюнка та живопису архітектурного факультету (теперішнього Харківського державного технічного університету будівництва та архітектури). З ним я познайомилася ще у Світловодську, коли Віктор Чумаченко під час одного з приїздів Віталія Миколайовича показав йому мої роботи. У Харкові я брала уроки у Віталія Куликова. Але ми спілкувалися не лише про образотворче мистецтво, а й могли обговорювати будь-яку тему, а ще я читала йому свої вірші. Одного разу він запитав мене: "Ти хочеш вступати до художнього інституту чи до архітектурного? Я можу підготувати тебе і туди, і туди". І хоча я твердо вирішила стати художницею, я обрала архітектурний: дуже хотіла, щоб у мене викладав Віталій Миколайович. Але, мабуть, моє бажання стати художницею було дуже помітним: протягом усього навчання то один, то інший викладач запитували мене, ким же я хочу бути — архітекторкою чи художницею.

Що стосується мистецтва, у ньому я була ученицею свого наставника. І зараз себе називаю не інакше як учениця Віталія Куликова. Після закінчення навчання я попробувала себе у різних стилях, але малюнок школи Куликова — моя найбільша любов, і я не можу зрадити тому, що мені щиро подобається. У мене були спокуси у житті заробляти гроші у інших видах образотворчого мистецтва, наприклад, у живописі, але я не могла себе примусити створювати інше і по-іншому, ніж я хочу, оскільки моє ремесло — це рисунок, котре як дар мені подарував Віталій Миколайович. А живопису мене особливо ніхто не вчив — два-три уроки, зокрема і від Куликова. Від нього ж я й почула: "Живопис — це розфарбований рисунок". Я пробувала себе у різних техніках, але завжди поверталася до свого. Можливо й тому, що вчитель навчав не боятися оперувати матерією, як хірург чи диригент. Я учениця учня: Віталій Миколайович вчився у Григорія Бондаренка, а той, у свою чергу, у Кузьми Петрова-Водкіна. А ще для мене важливо, що з Віталієм Миколайовичем ми стали друзями.

Я створюю і пейзажі, й абстракцію, але найулюбленіший вид графіки — це малюнок, рисунок. Причому малюнок школи Куликова. Думаю, що я можу викладати дітям малюнок як навчальний предмет. Конструкція, форма, світло, перспектива, геометрія — ці складові рисунку передають форму у тривимірному зображенні. З простих фігур: циліндра, куба, кулі конструюються інші, складні форми — як-то голова, інтер’єр чи пейзаж. Після трьох курсів архітектурного вишу я ще закінчила художнє училище і повернулася у Світловодськ. Допомагала робити проекти одному зі світловодських архітекторів, займалася розписом кераміки, який поєднувала з медитацією. До речі, потім окремі прийоми з кераміки я перенесла у живопис. Мала досвід створювати декорації на одній з київських кіностудій. На мою думку, людям потрібне спілкування, новий досвід, переживання, враження, які дають бажання жити. Без цього людина гасне. А коли є бажання жити, тоді є й бажання працювати. Порівняно недавно я працювала у Греції — і повернулася звідти новою людиною, привізши з собою красу і нові враження.

Для того, щоб займатися мистецтвом, мені потрібна тиша. Під час навчання я не могла працювати у гамірному студентському гуртожитку. Тому справжнім щастям для мене стала майстерня одного з харківських художників Андрія Гладкого, яку я винаймала за копійки і годинами малювала. У мене було декілька сусідів-художників, але кожен приходив і зачиняв за собою двері, за увесь час сусідства ми поспілкувалися двічі. Причому під час однієї з цих розмов мене намагалися напоумити: "Дівчино, ти така молода. Чому ти годинами просиджуєш тут? У тебе ж молодість проходить!" А я почувалася такою щасливою! У мене кожен день був таким повноцінним. Після декількох годин цілковитої самотності я з цікавістю і жадібністю роздивлялася людей в метро, а інколи їх замальовувала в окремому блокноті. Мені не подобається жити в квартирі: там завжди або хтось свердлить, або ліфт їздить туди-сюди. Моя ж світловодська студія розміщується у будинку моїх дідуся й бабусі, якму вже багато років. Цей будинок дідусь робив власними руками, тож у тих стінах особлива енергетика.

Завдяки моїм подругам, які підтримують мене, яким подобаються мої роботи, мої картини роз’їхалися по усьому світові. Окремі роботи експонуються в окремих виставках в Україні, виставлялися і в світловодській Арт галереї "Наше місто". А ось персональної виставки до цього часу не мала. Тому я дуже рада виставці у рідному Світловодську. Я самокритична і знаю, що мої роботи не блискучі, але в них вкладено багато серця і думок, тобто кожна лінія там надзвичайно продумана. Чекаю усіх, кого цікавить мистецтво, на своїй персональній виставці "Творчі мандри Вікторії Крутько", яка відкриється 7 липня о 12:00 в Арт галереї "Наше місто" у Світловодську. До зустрічі!

(096) 06 17 972 (Вікторія Крутько).