У професію хореографа героїня пішла по стопам матері — Алли Педько — незмінної керівниці "Світоча", яка вбачала великі перспективи доньки в хореографії. Неабияке бажання розвиватися було рушійною силою багатьох перемог Анни. Так і цього разу: аби дівчина задовольнила власні амбіції та спробувала досягти вищих сходинок майстерності, Алла Іванівна підтримала рішучість доньки.

Про вдалу спробу змінити усе кардинально розповіла Анна Коваленко нашому виданню після приїзду з Китаю.

— Думки про зміни в житті матеріалізувалися випадково: коли я натрапила на оголошення, що у Києві відбудеться кастинг серед танцівників для подальшої роботи за контрактом у Китаї. Я сприйняла це як виклик самій собі, щоб впевнитись у придатності і почути неупереджену оцінку закордонних хореографів. За умовами кастингу треба було вислати промо-матеріали — підготувати етюд, сольний танець та вивчити їхню хореографію. На місці стало відомо, що це третій тур кастингу і проводять його, аби добрати артистів.

Близько сотні конкурсантів прибули у Київ, аби пройти відбір, який організували китайські представники. Хвилювалась дуже, бо кастинг серйозний, а дівчата різного віку — від 18 до 32 років (зазвичай, в хореографії вік має значення). Коли зібрали усіх учасниць для оголошення результатів, була, м’яко кажучи, шокована, бо пройшла у першу п’ятірку. Остаточний список переможців третього відбіркового туру отримала на Міжнародний жіночий день — 8 Березня. Серед сотні бажаючих лише дев’ятеро стали фіналістами, серед них і я.

У Китай Анна Коваленко відправилась 13 травня минулого року, разом з нею поїхало близько 70 інших українських танцівників, яким вдалося пройти відбір у три тури. Українці у Фушуні були першими артистами з незвичайною програмою.

— У нас дуже сильна хореографія, у Китаї такої нема. У них максимум середній рівень підготовки. На додачу китайців приваблює слов’янська зовнішність. Улітку ми розважали відвідувачів у "Hot Go Park", в якому проводили яскраві паради. Були вбрані у костюми, мали ефектний макіяж та довгі вії. Атмосфера вражала масштабністю. Люди приходили з атракціонів, аби не пропустити наш вихід, парад проходив через усю розважальну територію. Коли танцювали, то поряд їздили автомобілі з великими ляльками, вони світилися, лунала музика. Великою популярністю у нашому виконанні користувались українські та російські народні танці, а ще танець "Трилер" зі страшним гримом на обличчі. Окрім парадів створювали композиції, проводили флешмоби для освідчення в коханні.

Через півроку після закінчення контракту лише половина учасників колективу отримала пропозицію на продовження. Цього разу наш парад уже вітав китайців з новорічними святами. Я погодилась легко. Графік роботи задовольняв повністю, хоча і був складним: не кожен витримував таке навантаження. Я звикла працювати на повну і якщо вже тут, то чому б і не віддатися стовідсотково улюбленій справі. Працювали шість днів на тиждень з 8 до 17 години.
На іншому континенті інша хореографія, особливо відрізняються корейські постановки номерів, тому було що відшліфовувати та вчити на виснажливих тренуваннях між виступами. Відпочивали лише у понеділок.

Удома не сиділи, а поспішали знайомитись з країною. Уперше стала на лижі у Китаї на гірськолижному курорті, відвідала парк Лотоса, де гори зі скляним виходом: дивишся через скло, а там безодня. Доторкнулася до Великого китайського муру і сфотографувалася. Ми проводили колективні паті і смажили шашлики поруч з місцем проживання. Північний Китай вразив різноманітною природою — багато квітів, зелені. Їжа відрізняється від нашої та доступна для усього населення. Більшість китайців не готують їжу вдома, а їдять у кафе — чефаньках. Вживає китайський народ у великій кількості овочі, фрукти, зелень та гострі приправи. Щоб задовольнити цікавість, там я спробувала незвичну їжу — черв’ячка на грилі, сушеного стрибунця, муху. Вони як чіпси — мають солоно-кисло-гострий смак. Здивувало те, що цукерки "Снікерс" виготовлені з додаванням перцю. У східній кухні багато чого припало до смаку, але сумувала за борщем, варениками, сиром та шоколадом.

Люди східної країни їздять на велосипедах, електромопедах, електрокарах. Вони є поціновувачами традиційної медицини — переконані, що все можна вилікувати рослинними ліками чи крапельницями. Вразило життя людей поважного віку. Жінки та чоловіки не сидять вдома, а дружньо збираються на фізкультуру, повторюючи танцювальні рухи за керівником заходу. У новій роботі знайшла більше плюсів ніж мінусів. Один з недоліків, з яким ніяк не змогла змиритися, — відсутність культурного виховання у китайців. Але "своїх", які працювали поряд з нами, вдалося перевиховати і навчили поважати нашу культуру.

Додому мене повернула лише одинадцятирічна донька Анастасія. Хоча можливість залишитись була. Мені сподобалося працювати за контрактом, я духовно збагачувалась, щаслива була від того, що вперше змогла поєднати роботу і задоволення. Власівський хореографічний колектив "Світоч" залишиться мені рідним, але все-таки це більше схоже на хобі.

2017 рік у житті власівчанки Анни Коваленко став роком перезавантаження, який змінив її світогляд кардинально. Жалкує Анна лише про одне — що так довго залишалася на місці, боячись ризикувати. Нині зміни у житті Анни продовжуються, танцівниця переїхала жити у Тернопіль і розпочала будувати кар’єру з нуля. Працює у фітнес-індустрії, а також викладає танці для дітей від 3 до 6 років. Анні подобається життя у Тернополі, але доводиться звикати до культури (різниться з Центральною Україною), а також мови, адже усі розмовляють лише українською, тож і викладати Анна Коваленко звикає лише рідною мовою.

Редакція газети "Вісник Кіровоградщини" бажає Анні здійснення бажань та нових звершень!