Якщо зважити на те, що дана ідея опанувала вже не національно свідомими галичанами, а жителями змосковщиного півдня країни (Херсонська область) – ця новина має всі ознаки сенсації. Виявляється, „пошматований” совєтсько-московською окупацією „організм” тамтешніх українців таки здатний до самовідновлення. Чогось-то їм зробилося соромно жити у містечку, що носить ім’я, хоча й уродженця Олешок, але, не маючого до нього жодного відношення. Хіба що опосередковано - у травні 1918 року член большевистської хунти Алєксандр Цюрупа на засіданні Савєта Народних Камісаров виступив з пропозицією введення режиму, так званої, продовольчої диктатури та створення „продотрядов” – зграй кривавих горлорізів, які для голодуючого Пєтроґраду, відбирали зерно у „лаптьожних” селян. Тих же, хто відмовлявся – вішали та стріляли цілими родинами. Згодом, як відомо, це „ноу-хау” було поширено і на совєтську Україну. Може це і є причина того, що забажали люди навернутися до свого славного коріння – тут, неподалік найбільшої пустелі Європи – Олешківські піски - з давніх-давен існувала Олешківська Січ.

... Розглядаючи у цьому контексті наш Світловодськ, можна сказати: з назвою міста – ще Бог милував, а от з назвами вулиць... Не так давно міськвиконком, виконуючи доручення Секретаріату Президента України, склав перелік міських вулиць, що названі на честь діячів комуністичного режиму. Один примірник цього документу потрапив у наше розпорядження. Отже, згідно нього, 42 вулиці (дві третини) названі на честь ворогів України апріорі та „атрибутів” тієї бісівської системи. Наприклад, з незрозумілих причин, у Світловодську налічується вулиця і провулок з однією назвою – Піонерська... А от кого городяни від усієї душі „шанують і люблять”, так це, звісно, - Лєніна. Окрім того, що його пам’ятник все ще бовваніє у центрі міста, його ім’я носить і головна вулиця, і провулок, і сквер. Та, для „люблячих” сердець і цього замало – є, також, ще й вулиці Ілліча, та його дружини – Крупської. „Полюбляють” у Світловодську й красного командира Пархоменка (вулиця й провулок), який, чи-то свідомо, чи-то по-тупості, насаджав в Україні сатанинську окупаційну владу. В цьому відношенні у нас цілий „звіринець” – і Артем, і Боженко, і Котовський, і Щорс, і Петровський... А що цілком незрозуміло, так це те, яке відношення мають до міста (до України, відомо, - найнегативніше) наступні персони: Володарський (Мойсей Гольдштейн – лєнінський „геббельс”); Уріцкий (ще один Мойсей, який керував кривавою ЧК у Петрограді); Калінін; Кіров (Сєрґєй Костріков, з 1927 року і до вбивства – головний „лєнінґрадєц” та куратор будівництва Біломорсько-Балтійського каналу та концтаборів смерті на Соловках - так звані СЛОНи); Куйбишев (один із організаторів в СССР політики тотальних репресій); Свєрдлов (організатор, так званого, красного терору, під „роздачу” якого попала і царська родина на чолі з Ніколаєм ІІ)... І це ще не повний перелік виродків, від імен яких - Калінін, Кіров, Куйбишев, Свєрдловск – позбулися навіть міста РФ. А світловодці, виходить, їх люблять ще більше, аніж їхні земляки... А от - приклади вже садо-мазохістських збочень, схоже, гідні уваги психіатрів – Влас Чубар та Алєксандр Постишев. Так-так – іменами цих двох комуно-фашистів все ще удостоєні дві світловодські вулиці... Вже достеменно відомо, що народ України був приречений на вимирання „завдяки” підписаній у 1932 році Чубарем постанові Совнаркому України „Про боротьбу з саботажем у хлібозаготівлях”. Завізував він і вердикт „Про занесення на чорну дошку сіл, що злісно саботують хлібозаготівлі” з доважком переліку жорстких каральних заходів. Другий же ж гад застосував репресивні методи при проведенні колективізації і виконання плану хлібозаготівель в Україні, вів боротьбу з „шкідниками” і „націоналістичною контрреволюцією”. І, як свідчать документи, Постишев був одним з найголовніших, організаторів голодомору 1932-33 років в Україні...

Дивно, але у виконкомівський перелік (чомусь) не потрапили такі постаті як Горький і Ворошилов. Щодо першого варто нагадати, як до цього „інженєра чєловєчєскіх душ” завітали совєтсько-українські митці з плеяди, так званого, розстріляного відродження (щоб знали, як вірити окупантам) з проханням дати дозвіл перекласти твори „бурєвєстника” українською. На що той, грізно щетинивши вуси, мовив, мов, немає ніякої української мови, а „єсть ліш малоруский діалєкт вєлікарускава язика” і звертів малоросам-прохачам „вєлікорусую” дулю. А щодо безмозкого сталінського карателя Клима Ворошилова... Та, ну їх всіх до пекла – вже верне про них писати... Чи можемо ми собі уявити, що в Ізраїлі є вулиці названі на честь Гітлера, Гімлера або Геббельса?

... Отже, список є. Та, як нам повідомили оргвідділі міськвиконкому, топонімічні зрушення можливі за наявності двох факторів – необхідних коштів у міському бюджеті та за безпосереднього бажання громади. А тут, як відомо, забракне і першого, і, що найсуттєвіше – другого. Тож наскільки у нас, українців, атрофована історична пам’ять та національна самосвідомість, що нам не бридко і не огидно жити на вулицях всіх отих маніяків-бузувірів!

Ян ДРОБОВИК