З автовокзалу рейсовим автобусом добралися до Подорожного. Враховуючи добовий термін походу та порівняно з першим, довший і складніший відрізок пішого шляху, доукомплектувалися двомісним три сезонним наметом, спальниками, карематами, продуктовим запасом, та 65 літровим рюкзаком.

Даний напрямок нас манив перспективою відкриття нових місць відпочинку на Дніпровському узбережжі, пошуком місця археологічних пам’яток Скіфського та Чорноліського городищ, пам’ятки природи національного значення "Цюпина балка" та вивчення архітектурних особливостей зведення місцевих жител.

Отож у путь… Пішки долаємо відстань у 10 км, споглядаючи панорами безкрайніх полів, гаїв та скіфських курганів, що панівною величчю височать небосхилом. Кожна друга машина пропонує підвезти, перемагаючи чимале здивування водіїв, пояснюю, що похід у нас саме піший, проте дуже приємно, дякую.

Ось-ось, останній поворот і велична Андрусівська долина, пагорбами, ярами, дубами та хвилями нас зустрічає.

Надвечір’я змушує шукати місце нічного таборування, на початку села звертаємо з траси праворуч в бік переліску у напрямку водосховища. Перетинаємо могутній пагорб, чудове місце, але з усіх боків продувається та не містить запасів дров, проходимо пшеничним полем, ріллею до невеликого ліска, знову невдача, він дубовий, а отже, містить безліч кліщів, які саме наприкінці травня є дуже небезпечними, спускаємось до хутора "Бесарабія", чарівні луки, очерет навколо ставу, старі хати, праворуч густа рослинність примикає до самої води, проте, поміж того сільський цвинтар, повертаємо ліворуч. Уздовж села, колись великі піщані пляжі засипані камінням споруд берегоукріплення, а за ними, типова для нас картина – сміттєзвалища. З останніх сил рушаємо тим шляхом до ледь помітних на горизонті заліснених пагорбів Калантаєвської затоки. Протягом близько 5 км краєвиди з боку села не міняються, тож любуємося здалеку пам’ятками природи місцевого значення, островами "Лисячий" та "Кінські острови". Береги затоки зустріли нас рибацькими човнами, що гордо вишикувалися як на параді в очікування команди: "У бій". На греблі сотні риболовів тягають карася та тарань, в далині видніються дикі птиці, що, ймовірно, мають тут гніздилища.

Нарешті ліс, мішаний, обираємо місце стоянки. Розчищаємо територію, розбиваємо зони: ночівлі, харчування, вогнища, склад дров, вбиральня. Місце під наметом вкриваємо шаром сухого листя та трави, встановлюємо намет входом до низовини, щоб у випадку зливи вода з гори не потрапляла в середину, намет окопуємо рівчаком водовідведення. Заготовляємо дрова та готуємо вечерю, а в той час, слух "ґвалтують" сотні птахів, що намагаються виграти змагання зі співу у місцевих жаб.

Ніч в серці лісу то річ особлива, містична. Легке майоріння вогнища, шелест дерев, і ці неповторні зорі…

Надія, що жаби заснуть разом з птахами виявилась марною, в них добовий марафон.

Просинаюся від жучка "сонечка", який з мого носа розпочав ранкові польоти, визираю назовні, а тут, все радіє, шумить та грає, зустрічаючи новий день.

Снідаємо, любуємося, відчуваємо, насолоджуємося… По обіді вирушаємо до Андрусівки. Цього разу йдемо селищем. Перше, зустрічаємо у здовж траси рибні халабуди, проте без риби, мабуть через нерест, однак ось і риба, та ще й з креативним написом уздовж пуза! Звертаємо до провулків і милуємося ніжним вбранням стареньких хаток…Добрідаємо центру, і тут, уся доля України на долоні – на водонапірній башті національний прапор та стяг Євросоюзу, а через пустир на нього біжить ленін. Поряд меморіали героям Великої Вітчизняної війни, а в дитячому садочку чарівні персонажі Чебурашки, медведика із зайчиськом. Навпроти зупинки автобусу багато закладів громадського харчування, що надзвичайно зручно, коли сил вже немає, а морозива хочеться.

Цюпиної балки та древніх городищ ми так і не побачили, хотілося б, щоб для таких як ми подорожувальників, встановили вказівники та позначки, можу тому посприяти.

Нашими частковими супутниками були коза біла та пес рябий…