Тіло привезли додому, а душа ще довго залишається на позиціях. Ти мовчиш годинами, дивишся в одну точку, зриваєшся через кожну дрібницю, а всередині все обпалене і порожнє. Здається, що весь світ став чужим, а ти сам — зайвим у цьому мирному житті. І от у цей момент, коли тебе буквально збирають по шматках, розумієш одну просту річ: справжня підтримка — це не гучні слова від сторонніх і не співчутливі погляди на вулиці.
Справжня підтримка — це сім'я. А головну роль тут бере на себе дружина.
Поки ти сам не прийдеш у себе, поки мозок і серце намагаються повернутися до реальності, вона стає твоєю опорою. Ти навіть не уявляєш, скільки сил треба мати, щоб витримати мовчання людини, яка повернулась з війни. Вона не вимагає від тебе бути колишнім веселого норову, не лізе в душу, коли там і так горить, а просто мовчки тримає за руку. Коли здається, що земля йде з-під ніг, озираєшся — а вона поруч. Тримає небо, поки ти вчишся наново дихати, ходити і жити.
Без неї ти б просто розсипався на пил. Бо справжній дім — це не стіни. Дім — це коли є та, яка дочекалася, прийняла тебе поламаного і не зламалася сама.
Коли ветеран повертається додому: про тих, хто тримає небо
Знаєш, на фронті все просто. Там є чорне і біле, життя і смерть, і два кінці автомата. Ти точно знаєш, хто твій побратим, а хто випадковий попутник. Але найгірше починається потім. Коли повертаєшся туди, де нібито мир, але сам ти ще там — під обстрілами, у брудних бліндажах, з розірваними думками.
Автор: Ярослав Донченко
Матеріали у розділі «Блоги» є авторськими та відображають особисту позицію їхніх авторів. Редакція інтернет-видання «Світловодськ» може не поділяти викладені в них думки. Відповідальність за зміст блогів несуть автори.
Пишемо історію Світловодщини понад 20 роківЯкісна журналістика у відкритому доступі існує завдяки читачам.
Підтримайте інтернет-видання «Світловодськ».
Підтримати
Підтримайте інтернет-видання «Світловодськ».
