Волонтерське об’єднання "Тепла справа" працює на базі Світловодської бібліотеки-філії №2, яка стала своєрідним штабом, де можна кроїти, забрати заготовки чи залишити пошиті речі. Згуртувалися стихійно: у частини близькі чи рідні в ЗСУ, хтось сам шукав змогу допомагати, хтось випадково дізнався про волонтерство, але не зміг залишитися осторонь.

Розпочали роботу у вересні минулого року, коли вирішили утеплити українських бійців і бійчинь. Через волонтерів, які безпосередньо тримають зв'язок з військовими, дізналися про їхні потреби і для підсилення централізованого забезпечення формою стали шити бафи, шапки, балаклави, а згодом натільну білизну — утеплені шорти і жилети. Адже такі речі потрібні не в одному екземплярі, бо їх можна елементарно загубити або забруднити, тож хай воїн одягне нову річ і краще себе почуває, вважають волонтерки. Із осені і дотепер вони пошили близько тисячі виробів. Тканину закуповують за благодійні внески, працюють безоплатно, це дозволяє вийти на середню собівартість одного виробу — 25 гривень. Це максимально ефективне використання грошей, які жертвують їм благодійники. Передають речі через рідних і друзів воїнів та перевірених світловодських волонтерів: Дарію Ільїну, Юрія Сичова, Лілію Фроленкову, об'єднання учасників бойових дій "Центральний щит Гелон". Взаємодіють з волонтерами й з інших питань. Наприклад, спілка ветеранів війни, учасників АТО/ООС "Іволга" надала нитки і подвійні голки для машинок, "Гелон" та Філіп Гончаров надавали тканину й обрізки тканини. Усе це безоплатно. Такий бартер важливий, щоб максимально ефективно допомагати передовій.

Учасниці "Теплої справи" визнають, що у них мало фотозвітів від військових з їхньою продукцією:




Наталія Басенко, техпрацівниця Світловодської бібліотеки-філії №2:

— Я мама двох синів-воїнів, які на фронті з перших днів великої війни. Тож як я можу бути осторонь допомоги війську? У бібліотеці ми збираємо банки для окопних свічок, які роблять моя донька Анастасія Цвень і її сім’я. Я розкладаю тканину для розкрою і шию. Тканина лежить на столі в читацькій залі, тож багато відвідувачів та відвідувачок бібліотеки бачать це і пропонують свою допомогу у пошитті або приносять нитки чи гроші.


Ксенія Басенко, студентка ІІІ курсу Світловодського політехнічного фахового коледжу Центральноукраїнського національного технічного університету:

— Допомагаю мамі, Наталії Басенко, розкроювати тканину та вкладати резинки в бафи. Навчанню це ніяк не заважає, завжди можна знайти вільний час для допомоги.


Тетяна Попічко, у минулому вихователька дитсадків "Васильок" і "Чайка":

— Раніше шила нескладні речі для себе, тепер допомагаю шиттям нашим воїнам. Відкладаю все і попри втому закінчую необхідну кількість, коли на передову вирушають волонтерські екіпажі. Коли побачила обрізки флісу, виникла ідея шити подушечки: все ж таки не на голу землю хлопці й дівчата сідатимуть чи під голову підкладуть. Цілковито підтримує мене син Олександр Попічко, який теж займається волонтерською діяльністю.


Інна Федорова, медсестра дошкільного навчального закладу №14:

— Вдома шила торбинки (сміється), та чому простоювати — взялася за шапки та балаклави. Мій чоловік в ЗСУ, тож стараюся допомагати, чим можу.

Шукаємо майстра, який лагодитиме нам наші сучасні побутові швацькі машинки, які не витримують таких великих навантажень. А може в когось є машинки старих часів або й промислові — охоче приймемо їх у користування — будемо вдячні.


Таміла Полякова, завідувачка господарства дошкільного навчального закладу №14:

— Моя колежанка Інна (Федорова) принесла на роботу тканину і сказала, що треба шити бафи. Треба, значить, треба. Допомагаю збирати картон на окопні свічки, долучаюся до збору продуктів — увесь час у русі. У мене немає близьких людей на війні, але я живу в цьому місті з народження, тож знаю багатьох, хто пішов нас захищати, і вболіваю за кожного з них та допомагаю, чим можу. Ось за ніч зв’язала пару шкарпеток, адже увечері чергова відправка.


Світлана Петрова, вимушена переселенка з Енергодара Запорізької області:

— Виїхала з Енергодара 9 березня 2022 року у Світловодськ до рідних. Мій чоловік у 2014 році воював добровольцем. На жаль, помер у 2020 році від коронавірусної інфекції. Син зараз в ЗСУ. Із початком повномасштабного вторгнення я сама в’язала шкарпетки і відсилала за запитами, які знаходила в соцмережах. У грудні зайшла за книгами в бібліотеку, побачила, як жінки кроять, запитала, чи треба допомога. Мені ще вдалося сюди переправити побутову техніку, серед якої була і швацька машинка. Тепер шию, продовжую в’язати шкарпетки. На кожну пару прикріпляю синьо-жовту смужку, на якій вказую розмір і пишу: "Героям слава".


Олександра Дешевенко, фахівчиня з охорони праці Світловодської загальноосвітньої санаторної школи-інтернату І-ІІІ ступенів №2 Кіровоградської обласної ради, за сумісництвом вчителька трудового навчання:

— У день початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну я вирішила, що допомагатиму фронту. Спочатку робила заготовки на кікімори, плела маскувальні сітки у школах міста. А вдома наша сім’я виготовляє кікімори, на сьогодні передали 21 виріб. Згодом стала шити балаклави. Знедавна шию теплі шорти майже промисловими масштабами, а також сама розробила і пошила у спальники вкладиші, що заміняють постільну білизну в польових умовах. Відключення електрики не стають на заваді. При лампочці від повербанку зі своїми дітьми викроюємо, а як тільки вмикають електрику, ми вже напоготові: три, два, один — і почали шити. Разом з колективом підтримуємо випускників нашої школи-інтернату, які зараз на фронті, надсилаючи їм флісові речі.


Світлана Дерев’янко, бібліотекарка Світловодської бібліотеки-філії №2:

— Працюю у бібліотеці понад 20 років і знаю, що наші заклади завжди були відкриті для громади міста. Із 2014 року ми працювали з дітьми, батьки яких були учасниками АТО/ООС, з вимушеними переселенцями. В останні місяці у нас з’явилося близько ста нових читачів з числа внутрішньо переміщених осіб. Багато з них виявляють своє бажання допомагати одне одному й українській армії: приносять баночки для свічок, продукти, одяг, книги, гроші. Зручно, що у нас завжди відчинено в робочий час, тож будь-хто може завітати для вирішення необхідних питань.


Лариса Пономаренко, завідувачка Світловодської бібліотеки-філії №2:

— Я працюю у бібліотечній сфері з 2001 року. Дійсно, бібліотека завжди була і залишається культурним осередком життя нашої громади. У перші дні повномасштабної російсько-української війни я зі Світланою Миколаївною (Дерев’янко) не змогли сидіти вдома: ходили нарізати тканину і плели сітки. Із часом повернулися до основної діяльності, а з осені минулого року у нашому закладі розгорнули роботу волонтери "Теплої справи", і тепер ми разом наближаємо нашу перемогу.


Єлизавета Донець, тренерка з фітнесу:

— Я дружина військовослужбовця. У цій справі дію як організаторка. Я на телефоні, я в соцмережах. Моя задача забезпечити кожну з волонтерок тканиною і зробити так, щоб наші вироби не лежали, а якнайшвидше відправлялися на передову. Слідкую за тим, щоб не було простою, а інколи спеціально його влаштовую, аби жінки відпочили (звучать здивовані вигуки інших волонтерок).

Новинка в нашому асортименті — багаторазові соляні грілки, так званий "гарячий лід", начинку для яких я варю вдома на кухні.

Дякую своєму батьку Юрієві Сідненку, який допомагає нам і як водій, і як вантажник, особливо, коли носить ці величезні рулони тканини. Я щаслива, що познайомилась з жінками із добрими серцями і золотими руками. Ми надихаємо одна одну, коли розробляємо нові моделі виробів. Інколи я виступаю мотиваторкою до дії і кажу, що все вийде. Коли я не впевнена, що зможу щось організувати, то слова підтримки чудових жінок просто будять мою продуктивність!

У "Теплій справі" ми реалізовуємо своє прагнення підтримати українських солдатів. Ми не можемо вберегти їх від всього, але хоча б захистити від морозу в наших силах. Вдячна всім, хто переказує кошти. Ваші внески — рушійна сила допомоги!