Так вирішили ми з дружною Наталкою та заручившись мовчазною згодою нашої донечки Софійки (їй шість місяців) розпочали шлях пізнання нашого Придніпровського краю. Подорожувати будемо виключно пішки та інколи на автобусі, враховуючи вік дитини. У підсумку хочемо пройти найбільш цікавими та мало відомими маршрутами і розповісти про них тут, на сайті Світловодськ.



11 травня розпочали з села Нагірне — місця мого народження та колиски дружининого роду. Виїхали автобусом до Подорожного, там через алею квітучих яблунь, мальовничими балками, пішки, дісталися Дніпровських круч...



На березі міні пік-нік, перепочинок... і закинутим селом, вцілілою частиною Крилова — Кринишним, де колись Наталчин дід Микола до бабці Даші залицявся, рушили в зворотньому напрямку...

У Кринишному неймовірна дика краса, маса закинутих напіврозвалених будиночків вражають красою різьбленого оздоблення дерев'яних основ, і тут, посеред повної руїни на стіні портрет Шевченка, от він — символ невмирущого українського духу, навіть серед руїн висить у пошані, а у нас в кожній хаті є?



Піднімаємось, і тут захоплює дух, Прикарпаття, реально, без жартів (я маю 5 сходжень на Говерлу, а також Чатир-даг, Дімерджи та ін.), і воно поряд, усього за 20 км!



Трохи втомлені йдемо до центру Нагірного, наповнені позитивом від спілкування з природою та хащами, знову радіємо, тепер людській красі, то жителька села, одинадцятикласниця Вікторія з сім’єю креативно, патріотично та навіть досить оригінально увібрали місцину в патріотичні кольори.



Давно не відчував такої приємної втоми, отож точно ті походеньки продовжу, і Вас запрошую!