11 липня, під час виконання бойового завдання в районі ведення антитерористичної операції поблизу Зеленопілля Луганської області, 79-ту окрему десантну аеромобільну бригаду, в якій служив юнак, обстріляли з боку російсько-українського кордону з системи залпового вогню "Град" (на 40 кілометрів вилітає одночасно 40 ракет). Михайла було важко поранено. Того ж дня його привезли у Дніпропетровський шпиталь ім.Мєчнікова і прооперували, лікарі боролися за його життя кілька годин. 12 липня для його рідних, друзів, однокласників, сусідів стало днем надій і сподівань. Та надію на краще безжально розтоптала страшна звістка: вранці Михайло помер, а йому ж 15 червня виповнилося лише 27...

16 липня майже двотисячне Подорожнє було в глибокій жалобі. Попрощатися з Михайлом приїхали зі Світловодська, з сусідніх сіл.

Не передати словами біль і горе матері. Галина Миколаївна Плющ рано овдовіла, сама піднімала трьох синів і найменшого, свого Мішутку. Завжди уважний і лагідний син на цей раз не послухався її, не встав…

Заграв оркестр Олександрійської вертолітної частини, хлопці-військові поволі понесли труну. Над нею, пробуючи молоде крило, декілька разів, ніби утворюючи коло пошани, пролетіли ластівки. Люди виходили з дворів і приєднувалися до траурної процесії.

За християнським звичаєм Михайла відспівали в церкві. На цвинтарі директор Подорожненської школи Георгій Вікторович Ковальов відкрив траурний мітинг пам’яті Михайла Вікторовича Плюща. Про нього, мужнього і відважного, звичайного, а відтепер героя, що слугуватиме взірцем для інших, багато гарних слів сказали Світловодсько-Онуфріївський військовий комісар Сергій Сергійович Балабуха, капітан Андрій (прізвише попросив не вказувати, бо воює в зоні АТО), голова Світловодської РДА Руслан Станіславович Степура, класний керівник Катерина Мусіївна Бичкова, однокласниця Олена Мусієнко, підкреслюючи, що герої не вмирають — герої живуть в наших серцях.

Прогримів військовий залп. Труну опустили в могилу, а жіночка поряд тихо сказала: До речі, зараз в Київському госпіталі лікується (і, слава богу, все добре) ще один поранений подорожанин, інший воює в зоні АТО (прізвища рідні попросили не називати).

Яким же він був, Михайло? Класний керівник Катерина Мусіївна Бичкова ледь замислилася, а потім сказала:


Учитель фізкультури Іван Мусійович Литвиненко додав:


Для однокласників Михайло, трошки бешкетник, як і більшість хлопчаків, запам’ятався веселою вдачею. Максим Коваленко дружив з Михайлом з дитинства, бо й жили по-сусідству, разом ходили до школи з першого по одинадцятий клас, відмітив:


До спогадів приєднуються інші хлопці, хто сарший, хто молодший від Михайла, його щирі друзі, — Віктор Янєв, Сергій Кобиляцький, Андрій Молчанов, Петро Мусієнко, Євген Чорний. Всі вони приголомшені втратою друга, і всі, як один, підкреслили, що Михайло Плющ був справжнім чоловіком, для якого слово "треба" звучало, як наказ.

…Михайло Вікторович Плющ похований на новому цвинтарі села Подорожнє, неподалік від ставка, в якому колись любив купатися. Якщо будете в тих місцях, зайдіть поклонитися герою, покласти на його могилу польову квітку, яку можна зірвати при дорозі. Бо герої таки не вмирають, вони навіки в нашому серці, в нашій душі.

І — "Слава Україні — героям слава!".

ЗА ТЕМОЮ: Сьогодні у Світловодському районі поховають героя неоголошеної війни