"Спорудження ГЕС і водосховища зумовили необхідність переселення на нові місця деяких населених пунктів району, зокрема Новогеоргіївська".
Більш красномовними була реакція поетів на подібні явища, починаючи від місцевого Віктора Соколова:
"Нема вже і в помині Табурища.
Нема села, є селище при ГЕСі";
Нема села, є селище при ГЕСі";
"Немає й хати нашої в помині:
Там, де стояла — хлюпає вода…"
Там, де стояла — хлюпає вода…"
"Де народивсь? Що скажеш тут? На дні?"
Подібний настрій зустрічаємо й у Володимира Базилевського:
"Козацькі ж села десь на дні
Гнилого моря, під водою
Гуляють в жмурки десь при дні".
Гнилого моря, під водою
Гуляють в жмурки десь при дні".
Дещо лояльнішим був теж місцевий поет Іван Резник:
"В каскаді нових гідростанцій дніпровських
Вже плечі Кремгес розправля.
Ми чуємо серцем, як море Каховське
Із морем Новим розмовля";
Вже плечі Кремгес розправля.
Ми чуємо серцем, як море Каховське
Із морем Новим розмовля";
"Де плавні дніпровські у травах тонули,
Де ліс Андрусівський шумів, —
Могутні машини Дніпро сколихнули,
Мов буря, з обох боків".
Де ліс Андрусівський шумів, —
Могутні машини Дніпро сколихнули,
Мов буря, з обох боків".
Щоправда, Віктор Соколов швидше докоряє, ніж напряму засуджує, як це, скажімо, робить Ю.Тарнавський у поезії „У РА НА”:
Кременчуцьке море
хлюпає тепер над ними,
гниле,
смердюче,
мов душі
моїх земляків —
зелений
всесоюзний борщ.
хлюпає тепер над ними,
гниле,
смердюче,
мов душі
моїх земляків —
зелений
всесоюзний борщ.
Пам'ятаймо свою історію!
Сергій Гайдук
голова громадської організації "Спадкоємці Крилівщини і Новогеоргіївщини"
