Середа, 26 липня 2017

Докладна історія Світловодська

Світловодськ — місто обласного підпорядкування, центр району, розташоване на правому березі Дніпра, на схилі Табурищанського мису, за 130 км на схід від Кіровограда. Утворене 1961 року, коли до селища гідробудівників,у зв’язку з будівництвом Кременчуцької ГЕС, переселили жителів з міст Новогеоргіївська, Крилова і с. Табурища. Асфальтованими шляхами місто зв’язане з Кіровоградом, Черкасами, Дніпропетровськом та Кременчуком, залізницею — із станцією Бурти Одесько-Кишинівської залізниці та станцією Ромодан Південної залізниці. Місто має регулярне автобусне сполучення з Києвом, Кіровоградом і Олександрією. Є пристань, річковий вокзал. Населення — 37,5 тис. чоловік. Міській Раді підпорядковані населені пункти Власівка і Ревівка.

Територія нинішнього Світловодська, а також колишніх міст Новогеоргіївська і Крилова заселялася здавна. Тут виявлено і частково досліджено поселення доби неоліту (IV тисячоліття до н. е.), курганний могильник та кілька поселень доби бронзи (II тисячоліття до н. е.), городище чорноліської культури (на горі Московській). Знайдено 2 скарби римських монет, виявлено кілька ранньослов’янських поселень черняхівської культури та залишки давньоруського поселення.

Землі, на яких виникли згодом Новогеоргіївськ, Крилов і Табурище, входили до Київської Русі. Наприкінці XII ст. на правому березі Дніпра, при впадінні в нього Тясьмину, засновано Крилов. Зручне географічне положення, сприятливі природні умови призвели до швидкого зростання поселення. Його обнесли високими земляними валами, на яких встановили частокол. В середині XIII ст. монголо-татари під час переправи через Дніпро і Тясьмин зруйнували Крилов. У XIV ст. ці землі були загарбані литовськими, а потім польськими феодалами.

В середині XVI ст. Крилов відбудовується. Зокрема, в люстрації 1616 року вказувалося, що слобода Крилов вже 30 років належить чигиринському старості Яну Даниловичу. На той час тут було 200 будинків. Слободу знову укріпили земляним валом. Того ж року на прохання Яна Даниловича польський король Сігізмунд III дарував Крилову магдебурзьке право. Було дозволено спорудити ратушу, ваги, воскобойню, лавки. Двічі на тиждень влаштовувалися торги, тричі на рік — ярмарки. На Дніпрі діяв перевіз.

Розташування Крилова на кордоні з Запорізькою Січчю змушувало польських магнатів будувати укріплення навколо містечка, а в місцевому замку постійно тримати гарнізон. Жителі Крилова не раз приєднувалися до антифеодальних повстань проти польських магнатів. Поблизу Крилова не раз відбувалися жорстокі бої запорізьких козаків з польськими магнатами. Зокрема, тут 25 жовтня 1625 року сталася битва 20-тисячного загону повстанців, очоленого запорізьким гетьманом Жмайлом, з 30-тисячною польською армією, якою командував гетьман Конєцпольський. Біля озера Курукове козаки завдали великих втрат польському війську. Конєцпольський розпочав переговори, які закінчилися укладенням т. зв. Куруківської угоди. Наприкінці літа 1637 року П. М. Павлюк з козацьким військом вирушив на Східну Україну. З Крилова він відрядив до Переяслава загін на чолі з полковником К. Скиданом і Биховцем, щоб заарештувати реєстрову старшину і разом з місцевими повстанськими загонами прибути в Чигирин.

Під час визвольної війни українського народу, у 1648 році, з Крилова, Чигирина та їхніх околиць на допомогу запорожцям до Жовтих Вод прийшло близько 2 тис. повстанців6. Того ж року до Крилова прибула наймана німецька хоругва для підтримки польського війська. Місцеві жителі сховалися від чужинців у замку, а вночі, підпаливши містечко, втекли6.

Після поразки польського війська під Жовтими Водами і Корсунем по всій Україні розгорнулося селянське повстання. На визволеній від польської шляхти території створювалися нові полки і реорганізовувалися старі. Крилов увійшов до складу Чигиринського полку.

У 80-х роках XVII ст. на правому березі Тясьмину, напроти Крилова польського, виникла слобода російських розкольників, що ховалися від переслідувань. За Прутським трактатом 1711 року Росія вивела свої війська з Правобережної України. Польська шляхта почала претендувати на Подніпрянську смугу земель, яку за Андрусівською угодою вона не мала права заселяти. Незважаючи на протест з боку російського уряду, землі, на яких були розташовані Крилов польський (спустошений після російсько-турецької війни) і Криловська слобода, вже до 1720 року були захоплені польською шляхтою.

1732 року, недивлячись на опір шляхти, Криловська слобода була підпорядкована Миргородському полку. 1744 року вона стала сотенним містечком цього полку під назвою Криловський шанець. До Власівської сотні Миргородського полку входило с. Табурище, відоме в історичних джерелах ще а другої половини XVII ст. У 1743 році Криловський шанець було обнесено земляними валами2. В середині XVIII ст. на берегах Тясьмину існувало два військові укріплення: старий лівобережний Крилов, що був на захопленій Польщею Правобережній Україні, і Криловський шанець, який належав Російській державі. Більшість жителів шанця становили вихідці з Миргородського полку. Селилися тут і бідняки з Правобережної України, що тікали від гніту польської шляхти.

У 30-60 рр. XVIII ст. жителі польського Крилова брали активну участь у гайдамацькому русі. У грудні 1736 року 500 гайдамаків на чолі з запорожцем Медведєм мали намір укріпитися в Крилові. Між повстанцями і військом, яким командував новогродський староста, зав’язався бій. Гайдамаки змушені були відступити. 20 повстанців взято в полон, а їхнього ватажка тяжко поранено. Польська шляхта жорстоко розправлялася з гайдамаками. У реєстрі Коша Запорізького від 1749 року зазначалося, що 1743 року в Черкасах було повішено 9 козаків Криловського куреня, "а за какую винность, Войску Запорожскому неизвестно". Жителі Криловської слободи вливалися в загони гайдамаків, підтримували їх матеріально, постачали порох. Через це у квітні 1749 року Київська губернська канцелярія вимагала від Генеральної військової канцелярії заборони виготовлення пороху мешканцями Крилова. Під час Коліївщини 1768 року в районі Крилова діяв загін С. Неживого.

1752 року в районі Криловського шанця почали селитися серби з полку І. Хорвата. Штаб одного з полків — Пандурського (піхотного) — містився в Крилові. За свідченням академіка Гільденштедта, 1774 року правобережний Крилов мав 1 тис. дворів, 2 церкви і був одним з найважливіших торговельних центрів Єлисаветинської провінції. Лише 1794 року через його таможню провезено: в Росію різних товарів на 8976 крб., за кордон — на 22 783 крб., що дало казні 2737 крб. прибутку. З 1784 року Крилов — посад Катеринославського намісництва, з 1795 року під назвою Олександрія (до 1806 року) — повітове місто Вознесенського намісництва. Через віддаленість магістральних шляхів повітовий центр існував тут недовго і 1806 року Крилов став заштатним містом8.1808 року тут проживало понад 3 тис. чоловік. Зменшилася кількість населення і в лівобережному, т. зв. польському Крилові. Якщо в 1741 році тут було 400 дворів і близько 2 тис жителів, то в 1808 році налічувалося лише 45 дворів з 550 жителями8.

Під час заснування військових поселень правобережний Крилов віднесено до 3-ї кірасирської дивізії. 1821 року в ньому було розташовано орденський кірасирський полк9. 1822 року місто перейменували на Новогеоргіївськ, тут знаходилися штаб полку та управління округом Новоросійського військового поселення. Міське самоврядування цілком залежало від військової адміністрації. Споруджувалися штабні приміщення, казарми, манеж, взводні стайні, гауптвахта, госпіталь тощо, перебудовувалися майже всі житлові будинки. Понад 3 тис. десятин міської землі відійшло під поселення. Торговельно-промислове життя в місті майже припинилося. Торгівля велася під наглядом військового начальства. Після ліквідації військових поселень вона дещо пожвавилася. Торгували в основному сільськогосподарською продукцією, лісом, промисловими виробами. Провідну роль в економічному житті міста 40-50 pp. XIX ст. відігравала промисловість по переробці сільськогосподарської сировини.

Новогеоргіївськ був одним з відомих центрів салотопної промисловості на півночі Херсонщини, постачав продукцію на ринки центральної Росії і до Варшави. Якщо в 40-х роках XIX ст. тут діяло 20 салотопних заводів, то наприкінці 50-х років — вже 24. На підприємствах, які належали купцям і міщанам, працювали вільнонаймані робітники. Виникали також шкіряні, свічкові, цегельні, миловарні та костопальні підприємства. Значне місце в економіці міста займала також і цегельна промисловість. Крім того, працювало 16 млинів, які перемелювали щорічно 2-2,5 тис. пудів зерна.

З розвитком промисловості збільшувалася кількість робітників, в основному прийшлих з інших губерній. Якщо 1847 року на новогеоргіївських підприємствах було зайнято 1270 чоловік, то 1857 року — вже 15752. Робочий день тривав 12-15 годин, а мізерної платні не вистачало на прожиття.

Після ліквідації військових поселень у місті було 7689 чоловік. Внаслідок реформи 1861 року, згідно з указами про земельний устрій державних селян, за новогеоргіївськими й табурищанськими селянами закріпили наділи розміром 5,7 десятини на ревізьку душу. Побоюючись незадоволення селян, місцеві власті на початку 1861 року розквартирували в Новогеоргіївську Литовський уланський полк. У по-реформений період процес дальшої диференціації селянських господарств проходив досить швидко. За результатами перепису 1886 року в Новогеоргіївську і його передмісті число господарств становило 1954, тоді як у 1859 році їх було 9284. Збільшення кількості селянських дворів відбувалося за рахунок виділення членів сімей у самостійні господарства. Вже у 80-х роках XIX ст. 1472 господарства були або безземельними, або мали тільки садибу. Кожне з великих куркульських господарств мало 16-100 десятин землі, 5-7 голів робочої худоби, три з них — від 8 до 18 голів, тоді як 1280 дворів зовсім не мали худоби. Не кращим було становище й міщанської бідноти, кустарів та ремісників, що становили майже третину населення Новогеоргіївська. Невелика група багатіїв тримала в своїх руках виробництво і збут товарів. Дрібні кустарі й ремісники розорялись і йшли в найми або збували скупникам свою продукцію за безцінь. По Новогеоргіївську 1886 року в наймах служило 359 чоловік, а на заробітки пішло 232 чоловіка. Через нестатки, малоземелля і безземелля за офіційними даними 1886 року з 108 табури-щанських господарств на заробітки в південні степи пішло 73 чоловіки й 74 жінки. 82 чоловіка наймитували або працювали поденно у самому Табурищі.

Серед кустарних промислів Новогеоргіївська значне місце займали обробка шкір (працювало три шкірзаводи) і переробка лісу, що сплавлявся з верхів’їв Тясьмину й Дніпра. Набували розвитку різні ремесла: колісне (в місті було 8 майстерень), бондарне (12 майстерень), столярне, а також виготовлення дерев’яного посуду. Особливо поширеним на Межі XIX-XX ст. було виробництво возів і фургонів (15 тис одиниць на рік). У цих майстернях на початку XX ст. працювало 300 чоловік. Продукція, яку вони виготовляли, не тільки забезпечувала потреби Місцевого населення, а й відправлялася до Поволжя, Кубані, Сибіру, а також у Болгарію та Румунію. Табурище того часу стало центром гончарного і цегельно-черепичного виробництва. Продукція табурйщанських ремісників була відома й катеринославській і Таврійській губерніях.

У 1905 році в місті вступив у дію лісопильний завод, на якому працювало 40 чоловік. 1910 року в Новогеоргіївську Діяли: 4 заводи механічної обробки дерева, на яких було зайнято 200 робітників; 3 млини (15 робітників), пивоварний завод (З робітники), 4 шкірзаводи (31 робітник), 4 слюсарні майстерні (11 робітників).

В кінці XIX — на Початку XX ст. у Новогеоргіївську, що був заштатним містом, проживало 13 441 чоловік. У лікарні на 18 ліжок хворих обслуговували 2 лікарі. Були у місті приватна аптека і 3 невеличкі аптечні магазини. За таких умов переважна більшість населення міста не могла одержати належної медичної допомоги.

1860 року єдину школу відвідували 333 дітей. У 1897 році більш як три чверті місцевого населення не вміли читати і писати, лише 14 проц. жінок знали грамоту. У 1910 році тут працювало вже 4 церковнопарафіяльні школи, міське та жіноче парафіяльне училище, приватна жіноча прогімназія.

Пробудженню революційної свідомості трудящих міста значною мірою сприяла нелегальна революційна література. У 1903-1904 рр. у місті поширювалися листівки і прокламації, видані соціал-демократичйими організаціями Херсона, Катеринослава, Кременчука. 5-7 червня 1905 року відбувся виступ новогеоргіївської селянської бідноти І ремісників, які вимагали поліпшення умов життя. Для придушення заворушення в місто було введено військові частини.

З початком першої світової війни становище трудящих мас погіршилося. Тільки за перші два роки війни з Новогеоргіївська і Табурища на фронт було мобілізовано 1235 чоловік. За даними всеросійського сільськогосподарського перепису 1916 року із 970 селянських господарств Новогеоргіївська 603 не мали посівів, 57 — володіли лише десятиною землі, 681 — до 2 десятин, у 706 господарств не було робочої худоби.

Після Лютневої буржуазно-демократичної революції у Новогеоргіївську в березні 1917 року виникла Рада робітничих депутатів. Згодом створено Раду селянських і солдатських депутатів. З ініціативи робітничих мас в місті організувалися профспілки ковалів і колісників. Значну роботу в Раді та профспілках провадили більшовики. Під їхнім впливом у жовтні 1917 року Рада селянських і солдатських депутатів відмовилася визнавати владу Центральної ради. В листопаді обрано Раду робітничих, селянських і солдатських депутатів. Від неї на II з’їзд Румчероду (грудень 1917 року) було послано трьох делегатів, у т. ч. більшовика С. Борцова6. В грудні 1917 року в місті організовано загін Червоної гвардії, військово-революційний штаб, який очолив боротьбу за владу Рад.

У січні 1918 року успішно розвивався наступ радянських військ, червоногвар-дійських загонів і Червоного козацтва проти військ Центральної ради в напрямку Полтави і Кременчука. 26 січня радянські війська визволили Кременчук, а через кілька днів в Новогеоргіївську було проголошено Радянську владу. Рада робітничих, селянських і солдатських депутатів розпочала підготовчу роботу щодо розподілу поміщицької землі серед селян, на підприємствах встановила робітничий контроль, який здійснювали фабзавкоми і профспілки. Почав діяти комітет боротьби з безробіттям, налагоджувалась робота шкіл тощо. Наприкінці березня 1918 року мирне радянське будівництво було перерване австро-німецькою окупацією. Більшовики, що пішли у підпілля, очолили боротьбу з загарбниками. Під керівництвом підпільного ревкому в липні стався виступ, у відповідь на який окупанти піддали Новогеоргіївськ артилерійському обстрілу і наклали контрибуцію на населення. Після вигнання австро-німецьких загарбників владу в місті захопили війська Директорії. Місцеві партизани в січні наступного року визволили місто від петлюрівців. Відновила свою діяльність Рада робітничих, селянських і солдатських депутатів, сформувалася парторганізація, а в лютому — комсомольська, яку очолив В. Д. Коршенко (нині — персональний пенсіонер союзного значення). Рішуче виступили на захист Радянської влади жителі Новогеоргіївська і Табурища під час заколоту Григор’єва. У травні-червні 1919 року відзначився в районі Знам’янки й Олександрії Перший зведений комуністичний батальйон, створений з комуністів і комсомольців Новогеоргіївська. З наближенням денікінців на заклик більшовицької організації, яку очолював Ф. Е, Карталапов (загинув під Сталінградом у 1942 році), у липні було сформовано червоний кавалерійський полк. Місцева комсомольська організація послала до нього кращих представників. У серпні 1919 року денікінці захопили Новогеоргіївськ. Білогвардійці відновили старі порядки, переслідувалися комуністи, комсомольці, активісти. В січні наступного року частини Червоної Армії вигнали денікінців з міста.

Відновила свою діяльність Рада робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. На той час у Новогеоргіївську мешкало 11 773 чоловіка. 8-6 травня 1920 року Олександрійська повітова партійна конференція відрядила до Новогеоргіївська на відповідальні ділянки радянського будівництва групу комуністів. Значну роботу у відбудові народного господарства проводили і профспілки. На 1921 рік вже існували спілки металістів, деревообробників, шкіряників, харчовиків тощо. У листопаді 1921 року в Новогеоргіївську зібрався 5 волосний з’їзд Рад, на якому обрано волосний виконавчий комітет. Почесним головою з’їзду одноголосно обрали В. І. Леніна. Делегати з’їзду проголосили повну підтримку політики більшовицької партії. На заключному засіданні від імені 120-тисячного населення волості делегати звернулися з привітанням до В. І. Леніна, поклялися твердо йти "до остаточної перемоги праці над капіталом у всьому світі".

На початку 20-х років місто входило до складу Кременчуцької губернії. 1923 року Новогеоргіївськ став районним центром Олександрійського округу. Проживало в ньому 6600 чоловік. Поступово відроджувалася промисловість. У 1923 році кустарі почали об’єднуватися в артілі "Точена вісь", "Спеціаліст", "Молот", "Залізний віз", "Самотруд" тощо. Наприкінці 1926 року в артілях було зайнято понад 550 кустарів, тобто половина від їх загальної кількості.

В 1921-1922 рр. жителі Новогеоргіївська надавали активну допомогу голодуючим трудящим Поволжя. Спеціальна комісія провадила серед населення велику роз’яснювальну роботу, збирала матеріальні цінності. У фонд допомоги голодуючим було відправлено більш як 18 пудів срібла.

В місті діяли лікарня і кілька аптечних магазинів. Влітку 1921 року в Новогеоргіївську працювали відділення РАТАУ, масова читальня і курси соціального виховання. На 1 січня 1925 року тут було 8 загальноосвітніх шкіл, школа ліквідації неписьменності, профшкола, клуб, театр, 2 сельбуди. Жіночі організації, зокрема делегатські збори, боролися за ліквідацію неписьменності серед жінок, залучали їх до громадського життя, подавали допомогу дітям-сиротам тощо. Так, селянка П. Огурцова після закінчення лікнепу працювала жіночою організаторкою, була членом окрвиконкому, делегатом IX Всеукраїнського з’їзду Рад, на якому її обрали членом ВУЦВКу. Жінки-делегатки з околиці Новогеоргіївська Зака-міння в 1927 році організували птахівниче товариство.

Багато уваги приділяли комуністи та громадські організації Новогеоргіївська колективізації селянських господарств. У грудні 1927 року 4 колгоспи об’єднували лише 63 господарства. Для здійснення колективізації в Новогеоргіївський район у липні 1931 року прибула бригада колгоспників-буксирників з Єлисаветградщини. Члени бригади вели роз’яснювальну роботу серед бідняків і середняків, показували приклади господарювання. Значну організаторську роботу в створенні колгоспів провадили комуністи. Внаслідок організаторської і роз’яснювальної роботи, проведеної табурищанськими комуністами, до колгоспів вступило 30 наймитів, 267 бідняків і 112 середняків. У Новогеоргіївську в той час у колгоспи об’єдналися 20 наймитів, 172 бідняки і 29 середняків. Суцільна колективізація в Новогеоргіївську і Табурищі була завершена в основному 1932 року. Значну роль у зміцненні молодих господарств району відіграла Глинська MTС, створена восени 1931 року.

Ще у 1927 році в Табурищі виникли промартілі "Граніт" і "Дніпровський керамік". Через 2 роки в Новогеоргіївську став до ладу маслозавод, а в 1931 році — промартіль керамічно-силікатних виробів "Вирішальний". В 1936 році в місті діяло 18 промислових підприємств, на яких працювало 644 робітники. Розгортання стахановського руху сприяло успішному виконанню виробничих завдань, зростанню продуктивності праці. Так, план 1936 року млинарсько-лісопильний комбінат виконав на 113 проц., промартіль "Червоний швець" — на 146 проц. Маслозавод першим у Харківському тресті справився з планом другої п’ятирічки за чотири роки. Передова промартіль "Більшовик" на початку 1937 року укрупнилася за рахунок промартілі "Плуг".

1939 року Новогеоргіївський район увійшов до складу новоствореної Кіровоградської області. Новогеоргіївськ було віднесено до категорії міст обласного підпорядкування. Мешкало в ньому тоді 8700 чоловік. Працювали лікарня, дитяча консультація, аптека, дитячі ясла. Значного розвитку набула народна освіта. Якщо в 1927/28 навчальному році в чотирьох школах навчалося 737 дітей і працювало 19 учителів, то в 1939/40 — 5 загальноосвітніх шкіл, в т. ч. середню відвідували 2082 учні. Районна агротехнічна школа за три передвоєнні роки підготувала 313 спеціалістів сільського господарства. Діяли районна бібліотека з фондом 36,6 тис. книг, клуб, театр.

У мирне, творче життя радянського народу раптово увірвалася звістка про фашистську навалу. Вже з перших днів війни сотні жителів міста пішли на фронт. Жителі допомагали будівельним батальйонам споруджувати укріплення на лінії Новогеоргіївськ — річка Інгулець. 7 серпня 1941 року місто окупували німецько-фашистські загарбники. Т. зв. новий порядок вони почали запроваджувати з розстрілів комуністів, радянських активістів, грабунку місцевого населення. Школи, медичні і культурно-освітні заклади, магазини були перетворені на конюшні. В катівнях

гестапо загинуло 700 жителів міста. Майже три тисячі юнаків і дівчат вигнано на каторгу до Німеччини1. Восени 1941 року в Табурищі виникла підпільно-диверсійна група. її члени розповсюджували зведення Радінформбюро, листівки 8 закликами боротися проти окупантів. У лютому наступного року всі члени групи: комуніст Ф. І. Ткаченко (керівник), П. Л Недавній, Г. М. Третяк і В. Л. Чорномор загинули в боротьбі 8 окупантами. Здійснюючи степовий рейд у лютому 1943 року, партизани з’єднання М. І. Наумова північніше Новогеоргіївська форсували Дніпро. В жорстокій сутичці з карателями, що вийшли з міста для розгрому партизанів, народні месники здобули перемогу. Комендант і бургомістр Новогеоргіївська були взяті у полон.

Багато жителів міста відзначилися на фронтах Великої Вітчизняної війни, 7 квітня 1944 року в запеклому бою за плацдарм на правому березі Пруту уродже нець Табурища І. К. Конько підірвав ворожий дот. Хороброму лейтенанту посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Його з почестями поховали в братській могилі поблизу румунського села Кадниці. Ще один уродженець Табурища — учасник рейду ковпаківців командир батальйону А. К. Цимбал, за виявлений героїзм під час форсування Німану удостоєний звання Героя Радянського Союзу. За виявлену мужність у битві за Варшаву уряд ПНР нагородив його Золотим Хрестом.

В ніч на 1 жовтня 1943 року частини 5-ї гвардійської армії під командуванням генерал-лейтенанта О. С. Жадова форсували Дніпро на дільниці Табурище-Новогеоргіївськ і захопили острови Букарешти і Каску. Два місяці тривали запеклі бої на плацдармі, в який входили села Старе Липове і Нове Липове, що на північ від Новогеоргіївська. В ніч на 1 грудня частини 5-ї гвардійської повітряно-десантної і 138-ї стрілецької дивізій 4-ї гвардійської армії 2-го Українського фронту прорвали оборону гітлерівців і визволили Табурище. Відкинуті з передових позицій, фашисти закріпилися на південній околиці Новогеоргіївська. Почався штурм міста, 8 бою особливо відзначилися бійці 20-го стрілецького гвардійського корпусу, зокрема десантники, якими командував підполковник І. Г. Попов. На ранок 3 грудня 1943 року Новогеоргіївськ було визволено від фашистської нечисті. У гітлерівців було захоплено 12 танків, багато гармат, кулеметів, 5 складів з продовольством тощо. 998 бійців корпусу відзначені орденами й медалями за перемогу над ворогом в Новогеоргіївському районі.

Окупанти пограбували колгоспи, підірвали завод "Більшовик", всі мости, млинокомбінат, електростанцію, зруйнували підприємства зв’язку.

Вже в перший день визволення трудящі почали піднімати з руїн завод "Більшовик". До 15 грудня 1943 року силами комсомольців і молоді було відремонтовано районний вузол зв’язку і клуб ім. В. І. Леніна. Тисячі жителів щоденно виходили на відбудову доріг і мостів. Через місяць діти сіли за парти чотирьох шкіл. Новогеоргіївці відправляли посуд, постільну білизну для госпіталів. Лише за грудень 1943 року силами комсомольців і молоді було зібрано 800 тонн хліба у фонд оборони" На спорудження танкових колон "Кіровоградський комсомолець" і "Визволена Кіровоградщина" та ескадрильї "Призовник Кіровоградщини" населення міста і району внесло більше півмільйона карбованців.

Як тільки підсохла земля, в поле вийшли хлібороби. Бракувало робочих рук, техніки. Колгоспники власними коровами орали, сіяли, боронували. Під час жнив райком комсомолу направив з міста для допомоги селу 150 юнаків і дівчат.

Поступово відроджувалася місцева промисловість. Протягом 1944 року відбудовано електростанцію, артілі "Вирішальний", "Дніпровський керамік", ім. Тельмана, "Граніт", окремі цехи заводу "Більшовик". 1944 року було створено райпром-комбінат, рибколгосп, почали діяти маслозавод, млин, пекарня, пивзавод. У січні 1944 року на новогеоргіївських підприємствах працювало близько 650 робітників і службовців. На кінець січня 1944 року в місті випущено продукції на 351 тис. крб., а наступного року — вже на 11,6 млн. крб. Маслозавод, промартілі ім. Тельмана та "Ударник" значно перевиконали річні виробничі завдання. В 1946 році трудящі Новогеоргіївська розгорнули змагання за дострокове завершення завдань першого року четвертої п’ятирічки. На обозобудівному заводі "Більшовик" молодіжна бригада накатниць, якою керувала П. Сідненко, в обласному змаганні комсомольсько-молодіжних колективів завоювала перехідний Червоний прапор обкому ЛКСМУ. Токар того ж заводу комсомолець О. М. Каспіров вже з листопада 1947 року працював в рахунок наступного року.

Налагоджувалася робота медичних і культурно-освітніх закладів. З 1946 року, крім лікарні, функціонував пологовий будинок. В лютому 1944 року в місті і районі працювало вже 50 шкіл, в т. ч. у Новогеоргіївську і Крилові — 5. Було відкрито дитбудинок і дитячий садок, районні бібліотеки — для дорослих і дитячу, будинок культури та палац піонерів.

25 березня 1954 року Рада Міністрів СРСР ухвалила рішення про початок будівництва Кременчуцького гідровузла на Дніпрі. Вже в квітні було створено будівельно-монтажне управління "Кременчукгесбуд". На початку травня до причалу Табурища пришвартувався буксирний пароплав "Більшовик" з караваном барж, навантажених будівельними матеріалами, а 4 травня прибула група досвідчених будівельників з Цимлянської ГЕС. Сюди з’їхалися робітники з Дніпровської, Горьковської, Дубосарської, Невської та ін. гідростанцій. 10 червня на перших партійних зборах будови розглядалося питання про мобілізацію робітників на виконання виробничих планів. За вирішальними ділянками закріпили комуністів. Кременчуцька ГЕС стала всесоюзною ударною комсомольською будовою. Вже на кінець 1959 року тут працювало понад 9 тис. молодих робітників, в т. ч. 4 тис. комсомольців. З ініціативи комітету ЛКСМУ "Кременчукгесбуду" було сформовано 107 комсомольсько-молодіжних бригад і 29 екіпажів. Лише в квітні 1960 року за путівками ЦК ЛКСМУ сюди прибуло майже 5 тис. юнаків і дівчат. Постійну увагу приділяли будові Комуністична партія і Радянський уряд. Вони надсилали сюди досвідчених спеціалістів. Так, начальник "Кременчукгесбуду" Г. Т. Новиков був раніше заступником начальника управління на спорудженні Горьковської ГЕС, працював секретарем Саратовського обкому партії. Парторг Г. Т. Панасенко до цього завідував відділом Одеського обкому КП України.

Велику роботу провела парторганізація по згуртуванню колективу гідробудівельників. Спорудження Кременчуцької ГЕС стало яскравим прикладом дружби народів СРСР. У ньому брали участь представники 41 національності. У загін гідробудівників влилося понад 2 тис. чоловік з Табурища і Новогеоргіївська. На будові трудилися десятки багатонаціональних бригад. Так, у комсомольсько-молодіжній бригаді бетонників Л. Д. Яворського пліч-о-пліч працювали росіянин О. Семиякін, українець Г. Лавриненко, казах Т. Жакенов, дагестанець Ж. Бібіс-ханов, а також представники ін. народів нашої Батьківщини. Понад 300 підприємств з 11 республік забезпечували будову машинами, будівельними матеріалами, устаткуванням тощо.

Під час закладення фундаменту гідроелектростанції першу баддю бетону опустив екіпаж екскаватора комуніста В. Скичка. Під звуки гімну Радянського Союзу бригада бетонників А. Зайцева уклала на гранітній основі котлована перший кубометр бетону. В основу ГЕС вмурували меморіальну дошку з написом: "Союз Радянських Соціалістичних Республік. Українська PCP. Міністерство електростанцій. На честь 40-ї річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції закладено Кременчуцьку гідроелектростанцію. 1 листопада 1957 року".

Колектив будівельників ГЕС разом з вченими і проектувальниками вніс значний вклад в освоєння і впровадження нової техніки та прогресивної технології, що дало змогу значно скоротити строки і знизити вартість будівництва. Достроково здали в експлуатацію судноплавний шлюз, за 2 роки після укладення першого кубометру бетону підготували пуск першого агрегату. 5 вересня 1959 року пройшов перший караван суден через шлюз, 4 жовтня того ж року було перекрито Дніпро, 5 грудня дав струм перший агрегат, а до кінця року діяло вже 4 турбіни. Про пуск останнього, 12 агрегату, кременчукгесбудівці рапортували 3 листопада 1960 року. 29 липня 1962 року відбувся мітинг з нагоди урочистого пуску ГЕС. За час спорудження ГЕС створено водоймище в 13,5 млрд. кубометрів, виконано більше 100 млн. кубічних метрів земляних і скельних робіт, вкладено більше мільйона кубометрів бетону і залізобетону, змонтовано 22 тис. тонн металоконструкцій і обладнання, здано в експлуатацію 83 тис, кв. метрів житла.

Комуністична партія і Радянський уряд високо оцінили трудовий героїзм будівників ГЕС, нагородивши управління "Кременчукгесбуд" орденом Трудового Червоного Прапора, а 509 кращих робітників, інженерно-технічних працівників і службовців — орденами та медалями. Понад 15 тис. будівельників відзначені пам’ятним значком ЦК ВЛКСМ "Учасникові будівництва Кременчуцької ГЕС". Кращим бригадирам — арматурнику М. Д. Карпову, бетоннику І. М. Буднику, гідромонтажнику В. А. Харитонову, електромонтажнику Д. П. Коваленку присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Цієї нагороди удостоєні також колишній начальник "Кременчукгесбуду", нині заступник Голови Ради Міністрів СРСР і Голова Державного комітету Ради Міністрів СРСР в справах будівництва Г. Т. Новиков і директор Українського відділення інституту "Гідроенергопроект" Д. А. Кузнецов.

Одночасно з гідровузлом народжувалося сучасне місто. В дні святкування 300-річного ювілею возз’єднання України з Росією на схилі Табурищанського мису був закладений перший будинок. Забудова міста здійснювалася за генеральним планом, розробленим в комплексі з основними спорудами гідровузла. За 1954 і першу половину 1955 року здано в експлуатацію 5182 кв. метри житлової площі, 2 їдальні, клуб, літній кінотеатр, школу, лікарню на 25 ліжок тощо. 1956 року житлова площа збільшилася ще на 18 тис. кв. метрів. Головні квартали міста розміщувалися вздовж берега Кременчуцького водосховища на високому Табурищанському мисі, вкритому лісом. Цей зелений масив, разом з велетенським дзеркалом штучного моря надав місту мальовничого вигляду. В основу архітектурної структури міста покладено прямокутну сітку вулиць. Паралельно до берега пройшло три магістралі: Набережна — вздовж парку, Приморська вулиця, забудована тільки з одного боку і звернута фасадом до моря, та головна магістраль — проспект Леніна, що тягнеться від греблі до вершини Табурищанського мису, перетинаючи два найбільші мікрорайони. Інші вулиці розміщені перпендикулярно до берега.

Спорудження ГЕС і водосховища зумовили необхідність перенесення на нові місця деяких населених І пунктів району, зокрема Новогеоргіївська. Тільки в 1959 році держава виділила переселенцям понад 2 мли. крб. довгострокових кредитів, 53 тис. кубометрів лісоматеріалу, 7570 тонн цементу, 1961 року Ново-георгіївськ, перенесений із зони затоплення, та селище гідробудівників Кременчукгесбуду, до складу якого входило і Табурище, об’єднали в одне місто, яке було віднесено до категорії міст районного підпорядкування. На той час тут здали в експлуатацію понад 100 тис. кв. метрів житла, 7 шкіл, Палац культури ім. В. І. Леніна, широкоекранний кінотеатр, клуби. Було збудовано лікарняне містечко, стадіон, десятки магазинів тощо. 1962 року місту присвоєно назву Кремгес, 1969 року — перейменовано на Світловодськ. Населення його досягло на той час майже 35 тис. чоловік, третина яких трудиться в промисловості.

Щороку ГЕС дає народному господарству близько 2 млрд. кіловат-годин електроенергії. За вдосконалення устаткування в 1964 році ГЕС відзначена Дипломом першого ступеня Комітету ВДНГ, а група енергетиків нагороджена срібними й бронзовими медалями виставки. У 1967 році гідроелектростанції присвоєно ім’я 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції.

На базі кількох підприємств Кремгесу в 1961 році виник комбінат, з січня 1970 року перетворений на виробниче об’єднання "Дніпроенергобудіндустрія". Об’єднання має два заводи залізобетонних конструкцій, а також лісозавод, кар’єроуправління і автотранспортне господарство. "Дніпроенергобудіндустрія" виготовляє необхідні конструкції для тепло- і гідроелектростанцій. Продукція "Дніпроенергобудіндустрії" йде на спорудження автомобільних заводів, ДРЕС, а також атомних електростанцій. 1966 року в об’єднанні став до ладу перший в країні завод теплоізоляційних блоків і вапняково-кремнеземистих конструкцій. Його продукцію одержують енергетичні новобудови країни, Німецької Демократичної Республіки, Румунії, Югославії. Виробниче об’єднання "Дніпроенергобудіндустрія" випускає силікатну цеглу, збірнорозбірні будинки, пиломатеріали, столярні вироби.

У місті діють також заводи залізобетонних виробів тресту "Сільелектроконструк-ція", керамічний, консервний, автотранспортне підприємство, меблева фабрика, міськпромкомбінат, хлібозавод, маслозавод. 12-13 тис. цнт риби виловлюють щороку в акваторії Кременчуцького моря робітники місцевого рибоколгоспу ім. Петровського. На промислових підприємствах в 1970 році працювало 9019 робітників і службовців. Протягом восьмої п’ятирічки промисловими підприємствами міста випущено валової продукції більш як на 435 млн. крб. Продуктивність праці зросла на 127,7 проц. Багато бригад і змін достроково завершили п’ятирічні завдання. За цей період світловодські підприємства збудували в колгоспах району 20 тва¬ринницьких приміщень, 8 зерносховищ, 2 теплиці, змонтували на багатьох фермах підвісні дороги,виділили для потреб села велику кількість будівельних матеріалів.

Широкого розмаху набрав рух застворення ленінського фонду економій 1970 року в місті було 1300 раціоналізаторів і винахідників. Тільки в 1968-1970 рр. новатори впровадили понад З тис раціоналізаторських пропозицій і 11 винаходів, від яких одержано економічний ефект — понад 6 млн. крб. У соціалістичне змагання до Ленінського ювілею включилися колективи промислових підприємств, організацій, установ. Переможці — колективи гідроелектростанції ім. 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції та виробничого об’єднання "Дніпроенерго-будіндустрія" були занесені на обласний Ленінський стенд Пошани і до Ленінської книги трудової слави. Підчас ювілейного комуністичного суботника, у якому взяло участь 32 507 чоловік, у т. ч. понад 8 тис. комуністів і комсомольців, було вироблено промислової продукції на 106 тис. крб., виконано великий обсяг робіт щодо благоустрою міста. Понад 3300 світловодців — переможців соціалістичного змагання, ветеранів Комуністичної партії, активних учасників соціалістичного будівництва, громадянської і Великої Вітчизняної воєн, ударників перших п’ятирічок нагороджено ювілейними медалями.

1963 року звання колективу комуністичної праці завоювала ГЕС. А 1971 року на підприємствах міста трудилося вже 70 бригад, 18 цехів, 25 змін комуністичної праці. Понад 4 тис. робітників — ударники комуністичної праці, близько 8 тис. чоловік борються за це звання.

Ударним був для робітничих колективів Світловодська перший рік дев’ятої п’ятирічки. В цілому по місту програма випуску валової продукції була виконана на 102,6 проц., а план реалізації — на 102,4 проц. Провідні промислові підприємства завершили достроково річні завдання з усіх техніко-економічних показників.

Велике промислове будівництво розгорнулося в місті у роки дев’ятої п’ятирічки. До 1976 року передбачено ввести на повну потужність підприємства Заводського мікрорайону, в т. ч. первісток світловодської металургії — завод чистих металів. Стануть до ладу заводи "Пластик" і силікатної цегли. Майже вдвічі зросте потужність усіх промислових підприємств. Кількість робітників у 1975 році становитиме понад 15 тис. чоловік.

Міська Рада депутатів трудящих приділяє багато уваги дальшому розвитку міста. Генеральний план його забудови, складений Харківським філіалом державного Інституту проектування міст, передбачає здачу першої черги за 5-6 років і перспективний розвиток на 20-25 років. Уже споруджуються дев’ятиповерхові будинки в Шевченківському мікрорайоні. 1980 року місто матиме 8-11 житлових мікрорайонів з населенням 100 тис. чоловік. Незабаром проляже тролейбусна лінія, а наприкінці 1972 року місто одержить природний газ. Населення обслуговують районне і міське відділення зв’язку, автоматична телефонна станція, 8 міжміських телефонних ліній зв’язку. Працює міський радіовузол. У дев’ятій п’ятирічці розпочнеться спорудження п’ятиповерхового будинку зв’язку з установкою автоматичної телефонної станції на 10 тис. номерів. Телепередачі з Києва і Кіровограда дивляться понад 9 тис. сімей.

На виборах 1971 року до міської Ради обрано 138 депутатів, серед них 71 комуніста, 24 комсомольці, 94 робітники. Актив 14 постійних депутатських комісій становлять 209 робітників, службовців, представників інтелігенції. Так, до комісії по народній освіті входять 9 депутатів. Широке поле діяльності цієї комісії — 13 шкіл, будинок піонерів, станції юних техніків і натуралістів, дитячі дошкільні заклади. Депутати бувають на засіданнях педагогічних рад, на батьківських зборах, підтримують зв’язки з комсомольськими організаціями та піонерськими дружинами, дбають про трудовлаштування випускників. За рекомендацією членів цієї комісії заплановано збудувати в дев’ятій п’ятирічці дві школи на 960 учнів кожна в другому і третьому мікрорайонах міста.

Світловодськ розділений на райони — Садовий, Хмельницький, Приморський, Шевченківський, Заводський і селище Власівку. Колишні лісові масиви перетворені на центральний парк культури і відпочинку ім. Т. Г. Шевченка та мальовничиі лісопарк. Вздовж вулиць і на площах висаджено багато фруктових і декоративних дерев. На 30 км простяглася жива огорожа акації і жимолості, закладено 7 скверів. Широкого застосування в місті набуло вертикальне озеленення будинків виноградом. Площа велених насаджень на жителя — 19,5 кв. метра. Лише за 1969-1970 рр. новосели одержали майже тисячу квартир з усіма комунальними вигодами. А всього за роки восьмої п’ятирічки у Світловодську введено в експлуатацію 63377 кв. метрів житла. За проведення робіт по благоустрою Світловодська у 1969 році місту присуджено перехідний Червоний прапор Ради Міністрів УРСР, Укрпрофради та першу грошову премію1.

Культурно і заможно живуть світловодці. В їх особистому користуванні — понад 600 легкових автомашин, близько 2 тис мотоциклів і моторолерів. В семи ощадних касах — 14 740 вкладників. Торговельна мережа міста складається з 50 продовольчих і промтоварних магазинів, трьох універмагів, у т. ч. триповерхового "Комсомолець", п’яти гастрономів, 7 їдалень, 2 ресторанів, кафе.

Багато уваги приділяється охороні здоров’я трудящих. У місті — три лікарні на 335 ліжок, 4 аптеки, спеціалізований магазин "Оптика". В медичних закладах трудяться 98 лікарів і близько 300 середніх медичних працівників. Лікарю міської .центральної лікарні В. І. Абакумовій присвоєно звання заслуженого лікаря УРСР. 1970 року відкрито зубопротезну поліклініку. В дев’ятій п’ятирічці заплановано збудувати ще одну поліклініку і районну лікарню.

Споруджено 6 загальноосвітніх середніх, дві 8-річні і початкову школи, дві школи-інтернати, за парти яких сідають 7504 учні. 1972 року завершено будівництво середньої школи на 960 місць. У чотирьох школах робітничої молоді і заочній середній школі без відриву від виробництва здобувають освіту понад 1600 чоловік. 2 школи і 42 групи працюють за продовженим днем. Кожна школа має майстерні, кабінети, спортивні зали, автокласи — тут учні 5-8 класів проходять початкове трудове навчання. При школах діють кімнати-музеї В. І. Леніна, де проводяться урочисті лінійки, прийом до піонерів тощо. У більшості шкіл з 1961 року створені т. зв. малі третьяковки. Із 520 педагогів трьом — В. Г. Коваленку, О. І. Парфьо-нову і П. М. Скориніну присвоєно звання заслуженого вчителя Української PCP, 44 — нагороджені значком "Відмінник народної освіти", а 47 — відзначені грамотами Міністерства освіти УРСР. Набагато розширилася мережа закладів дошкільного виховання.

При будинку піонерів понад 600 дітей працюють в 11 гуртках, на станціях юних техніків і натуралістів. Юні техніки були нагороджені Почесною грамотою республіканської виставки дитячої творчості. У місті є дитячий клуб річковиків і моряків.

1960 року відкрито загальнотехнічний факультет Харківського інституту радіоелектроніки, на вечірньому і заочному відділеннях якого навчається понад 1100 робітників і службовців. 560 світловодців здобувають середню технічну освіту у філіалі Куйбишевського енергобудівельного технікуму, що вже більше 10 років функціонуй в місті. У денній дитячій та вечірній музичних школах навчаються понад 300 дітей. Музичною школою керує М. Є. Донець, автор збірки пісень про рідний край. Широкою популярністю користуються пісні самодіяльного композитора А. І. Загребельного, деякі з них вміщені в збірці "Гарно, гарно серед степу".

Центром культурно-освітньої роботи є Палац культури ім. В. І. Леніна. Облицювання з білого інкерманського каменю виділяє палац на загальному фоні міста. Тут є концертний зал на 620 місць, кінозал, універсальний і спортивний зали, кімнати для гурткової роботи, бібліотека з читальним залом. У фойє привертають увагу монументальні панно роботи художника О. В, Мізіна, які відображають події визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького та натхненну працю будівників ГЕС і міста на Дніпрі, При палаці культури діють 30 гуртків художньої самодіяльності — хоровий, драматичний, танцювальний, вокальний, художнього читання, музичний, духовий і естрадний оркестри тощо, в яких беруть участь близько 700 аматорів сцени. Працює агіткультбригада. Драматичний колектив на оглядах "Кіровоградська театральна весна" щороку займає призові місця. Танцювальний колектив "Вогник" удостоєний звання народного самодіяльного ансамблю. Багато гуртківців виступали на республіканських оглядах, а соліст 6. П. Го-лубницький — на концерті для делегатів XXII з’їзду КПРС. Великою популярністю користується дитячий сектор Палацу, який очолює досвідчений педагог О. К. Равілова. В різних гуртках тут зайнято понад 350 школярів. Для них організовано театр юного глядача. На громадських засадах функціонують народні університети здоров’я, культури, юридичних знань. Є ще в місті районний будинок культури, широкоекранний ім. Т. Г. Шевченка та літній кінотеатри, 32 бібліотеки, в т. ч. 2 дитячі. Ансамблем сопілкарів при районному будинку культури та дитячим ансамблем середньої школи № 1 керує Н. Д. Матвєєв. Його знають як організатора першого ансамблю сопілкарів у нашій країні. Ще на довоєнному республіканському огляді художньої самодіяльності всі учасники ансамблю були нагороджені Грамотами Народного комісаріату освіти, а керівник — Грамотою Президії Верховної Ради УРСР і першою премією1. Н. Д. Матвєєв не тільки знавець самобутнього мистецтва, а й неперевершений майстер виготовлення чарівних сопілок з калини та горіха, бузини й черешні. За 40 років він подарував понад 8 тис. своїх сопілок гурткам художньої самодіяльності з різних міст і сіл України. Перу пристрасного аматора народного мистецтва належать книжки "Оновлення сопілки" і "Робота гуртка юних сопілкарів".

Жителі міста передплачують 47 тис примірників газет і журналів. У Світловодську видаються міськрайонна газета "Наддніпрянська правда" і багатотиражна — "Днепровские огни".

Парк ім. Т. Г. Шевченка став улюбленим місцем відпочинку трудящих. Тут обладнано атракціони, танцювальний майданчик, літній кінотеатр на 2 тис. місць, павільйони для ігр; діють тир, прокатні спортивні бази, каток.

34 фізкультурних колективи міста об’єднували в 1971 році майже 11 тис. спортсменів. Для них є 8 спортивних залів, 20 баскетбольних і 33 волейбольних майданчики, 12 футбольних полів. Місто має своїх майстрів і кандидатів у майстри спорту. Широко розвинутий туризм. Влітку діє сезонний туристсько-оздоровчий табір "Дніпро". У 1972 році передбачено закінчити реконструкцію стадіону, ведеться будівництво спортивного комплексу з закритим плавальним басейном, турбази "Славутич". Мальовничі береги Кременчуцького моря і нижньої течії Дніпра — чудова зона для відпочинку й оздоровлення трудящих. Тут розкинулися три піонерські табо¬ри, обласний будинок відпочинку споживчої кооперації, десятки профілакторіїв, в яких щороку перебувають близько 20 тисяч трудящих. 5 листопада 1965 року на центральній площі міста відкрито пам’ятник В, І. Леніну. У Світловодську споруджений обеліск Слави на честь 25-річчя перемоги радянського народу над гітлерівською Німеччиною. В його гранітну основу вмуровано металеву капсулу з листом до тих, хто святкуватиме 100-річчя Великого Жовтня. У Хмельницькому і Садовому мікрорайонах, на острові Змит-ниці встановлено обеліски і пам’ятники на братських могилах воїнів, що полягли під час визволення Наддніпрянщини від німецько-фашистсьїких загарбників. Трудящі міста свято шанують пам’ять свого земляка — Героя Радянського Союзу І. К. Конька. Його ім’ я носять середня школа № 1, вулиця міста.

Світловодськ — батьківщина багатьох діячів науки та культури. У Табурищі народився український радянський поет В. В. Соколов. Уродженцями Новогеор-гіївська б український радянський графік Г. А. Бондаренко, доктор сільськогосподарських наук Б. Я. Варшавський, доктори фізико-математичних наук С. Г. Гавеля, Л. О. Дундученко, доктор біологічних наук Ю. І. Лукін.

У 1956 році на будівництві Кременчуцької ГЕС побував видатний кінорежисер і письменник О. П. Довженко, а через два роки тут знімались окремі кадри "Поеми про море". Натхненну працю будівників гідроелектростанції оспівали у своїх творах письменники та поети. Перед зодчими ГЕС виступали українські письменники О. Гончар, О. Корнійчук, А. Малишко, В. Василевська та інші. Відомий український поет Герой Соціалістичної Праці П. Г. Тичина, який гостював тут влітку 1957 року, в одному з своїх віршів писав:

Чуєш, як в серце епоха торкає? Думка одна тут — а тисячі рук… Ось де ця думка оформлень чекав! Ось де глибинне пізнання наук.

Міцніють зв’язки робітників міста з трудівниками колгоспних ланів. Водосховище на Дніпрі створило умови для інтенсивного зрошення земель навколишніх колгоспів. Вже діє потужна Великоскелівська зрошувальна система, яка подав воду на поля Світловодського і Онуфріївського районів, планується будівництво Світловодсько-Олександрійської зрошувальної системи та каналу Дніпро — Кривий Ріг. Завершується спорудження водоводу Світловодськ-Олександрія-Знам’янка-Кіровоград від Кременчуцького моря. У місті побувало чимало делегацій з Польщі, Болгарії, Німецької Демократичної Республіки та ін. соціалістичних країн. У 1959 році Кременчуцьку ГЕС відвідав президент Демократичної Республіки В’єтнам Хо Ші Мін. 1967 року в Світловодську створено міське відділення Товариства радянсько-болгарської дружби. В усіх школах міста обладнано куточки інтернаціональної дружби, а в школі-інтернаті № 1 і середній школі № 2 — кімнати радянсько-болгарської дружби.

Зведений руками молодих, Світловодськ став гордістю і окрасою Кіровоградщини. На XXIV з’їзді КПРС комуністів міста представляла бригадир малярів будуправління № 1 Г. С. Вовк, на XXIV з’їзді КП України — апаратник заводу чистих металів П. П. Гайворонський, бригадир ремонтників кар’єроуправління М. В. Павлов, перший секретар Світловодського міськкому КП України А. Ф. Єпіфанова.

В авангарді боротьби трудящих міста за здійснення накреслень Комуністичної партії йдуть комуністи. 1972 року міськком КП України об’єднував 109 первинних партійних організацій і 4214 комуністів. Партійні організації проводять велику роботу по ідейному вихованню трудящих. У 135 семінарах і школах політичної освіти навчаються понад 4200 чоловік, в т. ч. 3300 комуністів. На всіх підприємствах і в установах комуністи очолили соціалістичне змагання за гідну зустріч славного ювілею — 50-річчя утворення СРСР, — в ході якого досягнуто значних виробничих успіхів. Разом з комуністами на вирішальних ділянках виробництва трудиться 6-тисячний загін комсомольців (65 первинних організацій). На честь 50-річчя ЛКСМУ міська комсомольська організація нагороджена пам’ятним Червоним прапором ЦК ЛКСМУ.

Натхнені історичними рішеннями XXIV з’їзду КПРС, трудівники Світловодська вносять свій вклад в загальнонародну справу побудови комунізму.
  • Вова Корд Сьогодні, 00:30
    Дванадцять хворих на гепатит зареєстровано у Світловодську минулого року, чотирьох – нинішнього 1
    Вова Корд-фото
    И еще можно добавить, что лекарство от гепатита С хоть и существует, но официально в Украине не продается. Поэтому желающие излечится вынуждены пользоваться контрабандными препаратами
  • Вова Корд Вчора, 13:38
    Друге життя гранітних плит, що відпадають від Палацу 2
    Вова Корд-фото
    Зато освободившихся кирпичей хватит, чтоб все дороги в городе брусчаткой заложить
  • Засранетц Вчора, 11:42
    Друге життя гранітних плит, що відпадають від Палацу 2
    Засранетц-фото
    Не трудно представить, что будет, когда начнут разваливаться жилые дома (да-да, они не вечные без надлежащего ухода). Все упрется в сакральное "Коштiв немає".
  • Вова Корд 23 липня 2017
    Світловодський відділ поліції отримав новий потужний позашляховик Mitsubishi Outlander PHEV 6
    Вова Корд-фото
    На днях, кстати, заметил примус, тор оживший какого-то хлопца на опеле. Кировоградцы обменяли на жип?
  • Интеллигентный человек 21 липня 2017
    Півторарічному Владиславу Гриневичу потрібна ваша допомога 2
    Интеллигентный человек-фото
    Оксана, такими комментариями мы ЗДЕСЬ ПРОЯСНЯЕМ СИТУАЦИЮ, чтобы люди знали на что и КОМУ они жертвуют свои средства. И теперь, когда люди почитают эти строки и (в том числе ваши комментарии ) думаю помощи будет гораздо больше, чем если бы их не было..
    Дисскусии и обсуждения могут быть весьма полезны, уважаемые дамы,поэтому иногда лучше говорить чем молчать.. Понятно это?
  • Интеллигентный человек 21 липня 2017
    Півторарічному Владиславу Гриневичу потрібна ваша допомога 2
    Интеллигентный человек-фото
    Добрый день. Не могу не задать следующий вопрос..: Родители ребёнка алкоголем не увлекаются? Не пьют, не курят, ведут здоровый образ жизни?
    Извините за вопрос.
  • ew2gi 17 липня 2017
    1967 рік, Обеліск Слави, Капсула часу — як привід згадати про хорошу людину 1
    ew2gi-фото
    У книги жизни нет черновика.
    Нельзя изъять оттуда ни абзаца.
    А если забывается строка,
    То жизнь пустою может оказаться.
    (с)
  • Voda 16 липня 2017
    Світловодський відділ поліції отримав новий потужний позашляховик Mitsubishi Outlander PHEV 6
    Voda-фото
    Как раз хотел написать, но не было повода - в дополнение к автомобилям просьба к руководству полиции закупить по 15 гривен (или сколько там они щас стоят) УНИВЕРСАЛЬНЫЕ МАГНИТНЫЕ КЛЮЧИ ДЛЯ ПОДЪЕЗДОВ.
    а то вызываем ночью полицию (крики как будто убивают кого-то в соседнем подъезде), приезжает полиция часа в 2 ночи-и...звонит в домофон во все квартиры с просьбой открыть дверь. Пока заспанные жильцы. кто открыл, кто проигнорил, понять не могут-это прикол или и правду полиция. Я крикнул с балкона-ребят, у Вас ключей что-ли нет. Мне сказали, что я американских фильмов насмотрелся и "кто нам их купит, мля" - цитата.
    Так вот-пока Ваши опера ночью в случайном порядке набирают номера квартир в домофоне - кого-то убивают или скрываются с места преступления. Нельзя так, уважаемые. Не позорьтесь! раздайте ребятам ключи! Спросите в любой службе. которая этим занимается. У меня ключ универсальный, к моему дому и дому родителей (домофон, многоквартирный дом).

    п.с. может еще в квартиру. где когото убивают, в домофон будут звонить-типа откройте??? не позорьтесь!

    Повторю, может сумбурно написано: полицейские на вызов НЕ МОГУТ ПОПАСТЬ В ПОДЪЕЗД, кроме как позвонив в домофон.
  • ew2gi 16 липня 2017
    Світловодський відділ поліції отримав новий потужний позашляховик Mitsubishi Outlander PHEV 6
    ew2gi-фото
    Цитата: Zelik
    Да пускай он заряжается из любой дырки в стене, не понятно как это повлияет на присутствие пъяных водителей на дороге

    Саа, количество таких вряд-ли зависит от марки "играшки". От у нас в Минске гаёвые пыряют на бехах и крайслерал, а мудаков не убавляется. Шо не неделя-то здрасти столб, и хорошо если без жертв. А вообще б лучше какой автожир дали, бо дороги - мама дарагая)))



Top