Присутні вшановували всіх, хто став до боротьби проти нацизму, хто віддав життя заради свободи й гідності, хто пройшов крізь пекло фронтів, примусових робіт і окупації. Серед мільйонів загиблих у роки Другої світової були й ті, чиї імена викарбувані на гранітних плитах братської могили та пам’ятника загиблим воїнам-землякам, полеглим у боях за свободу і незалежність своєї Батьківщини у Власівці. На пам’ятних плитах — 105 прізвищ односельців, з яких 20 — активісти селища, які були розстріляні фашистами. Загалом на обеліску — 239 імен. Пам’ятник воїну-земляку, встановлений у 1956 році за ініціативи громади, і сьогодні залишається знаковим місцем пам’яті.

Серед історичних фактів, які під час мітингів наводила ведуча заходу завідувачка культмасового відділу Власівського Будинку культури Світлана Савченко, — дві трагічні дати. 5 грудня 1941 року у селищі відбувся масовий розстріл місцевих активістів — 8 осіб, серед яких був і голова селищної ради — Мина Білявський. 28 січня 1942 року у Власівці і Градизьку були страчені 12 активних жителів села, які чинили спротив окупації.

Зворушливий момент стався під час виконання Державного Гімну України. Через технічну несправність апаратура замовкла, та це не зупинило учасників і вони разом завершили спів гімну, як єдиний голос громади, що пам’ятає і бореться.

До присутніх звернулися представники громади. Зокрема, староста селища Любов Жарікова у своєму виступі наголосила на тому, що пам’ять про війну — це не лише історія, а наш обов’язок перед тими, хто захищав свободу, і перед тими, хто відбудовував країну після трагедії:





Директор об’єднання "Дніпроенергобудпром" Михайло Бур’янський нагадав про масштаби трагедії Другої світової, торкнувшись теми руйнувань у самій Власівці та провівши паралель із війною, яка триває нині:





Директорка Власівської бібліотеки Людмила Соколовська зупинилася на темі особистої пам’яті поколінь і важливості передавати її далі:





Протягом мітингів учасники вшанували загиблих хвилиною мовчання та поклали квіти до пам’ятних знаків. Присутність молоді була особливо знаковою — саме в їхні руки передається пам’ять, щоб зберігатися не лише в історії, а й у живій свідомості поколінь.

Сьогодні, як і в ті страшні роки, Україна знову на передовій боротьби зі злом. У центрі Європи наш народ захищає право на свободу, життя і гідність. І вшановуючи героїв минулого, ми не забуваємо тих, хто боронить нас зараз.