Середа, 25 січня 2017
Події

Олександр Коваленко — двадцять років на службі людям Новина з фото

Олександр Коваленко — двадцять років на службі людям
Покровський Кафедральний Собор своїм статусом підняв наше місто на новий рівень, адже Світловодськ опинився в одному ряду з обласними центрами. Храм побудовано на найвищій точці міста, його видно здалеку, а з його дзвіниці — увесь Світловодськ з околицями. Дзвони Покровського храму розлітаються по всій окрузі і оздоровлюють людей — впевнений настоятель храму і благочинний Світловодського округу митрофорний протоієрей Олександр Коваленко. У найбільш шановане свято в Україні — Покрови Пресвятої Богородиці, 14 жовтня 1996 року, тобто 20 років тому, він заступив на службу Богу і людям у цій церкві. Тоді це було пристосоване приміщення дитячого садка. Тепер — величний храм — окраса міста.
Саме час пригадати, як все починалося. Ми говоримо з настоятелем церкви у його затишному, дуже скромно обладнаному кабінеті, що розмістився у Просвітницькому центрі.

— Скажіть, будь-ласка, як все починалося? Коли Вам спало на думку — що Ваша дорога — це дорога до Бога?

— Гадаю, що фундамент мого майбутнього заклала бабуся. Пам’ятаю себе 5-річним хлопчиком. Жили ми у селі Павлівка і бабуся часто мені говорила:

"Бог на небі, йому все звідти видно, що ти робиш — і хороше, і погане…"


Тож я часто вдивлявся в небо і намагався робити тільки хороші вчинки. Але коли пішов до школи, мій світогляд значно змінився. У той час всі хлопці мріяли стати військовими, космонавтами, льотчиками. І я не став виключенням. Стати десантником, вступити до Вищого командного Рязанського училища — було моїм прагненням. До речі, я сидів за однією партою в класі з майбутнім космонавтом Юрієм Маленченком, ми дружили. Я готувався до вступних іспитів дуже ретельно, займався фізичною підготовкою, стрибав з парашутом. У 1978 році поїхав до Рязані і… не пройшов по конкурсу. Наступного року пішов служити в армію, потрапив у десантну частину, що дислокувалася у Кіровограді. Це були війська спецпризначення — хороша школа життя.

— Коли Ви вперше закохалися, можете зізнатися?

— Чому б і ні! Мабуть ще у пісочниці, років у 7-8, у рідній Павлівці. Ми гралися разом з Олею, потім ходили разом до школи. Вона на рік молодша за мене. Оля проводжала мене до армії, чекала. Коли я служив у Кіровограді іноді бачила мене на вишці, бо сама в той час навчалася в педінституті на історичному факультеті. 18 жовтня 1981 року я повернувся додому, а 20 лютого 1982 року ми одружилися, через рік народився наш син Віталій.

— Дуже романтична історія. Ви так добре пам’ятаєте всі дати, навіть не довелося заглядати в записник.

— Це ж і зрозуміло! Важче тим, у кого таких історій було багато.

— А як складався Ваш трудовий шлях після повернення з армії, чим ви займалися?

— О, чим я тільки не займався, щоб забезпечити сім’ю! Служив у пожежній частині, займався бізнесом доволі вдало, вирощував сорго, в’язав віники тисячами, качав мед, навіть бензином торгував. Працювати, правда, доводилося майже цілодобово. Заробив стільки грошей, що зміг купити квартиру, машину, гараж. Коли ж все необхідне у сім’ї вже було, вирішив самостійно, за власний кошт побудувати церкву.

— Дитячі мрії повернулися?

— Так, я став часто замислюватися над вічними цінностями. Дуже багато читав, вивчав теорії і концепції творення Всесвіту. І тільки Євангеліє відкрило мені найважливіше – життя людини вічне і безкінечне, а віра без справ – мертва. Я став відвідувати Михайлівську церкву, згодом у 33 роки став там служити дияконом за рекомендацією настоятеля Василя Шимана. Через 7 місяців саме на Покрова, 20 років тому, мене і рукоположив архієпископ Василь на служіння священником у Покровському храмі.

— Приміщення, у якому Ви почали проводити служби ще збереглося?

— Так ви бачите його на території собору, біля новобудови. Там було надзвичайно тісно, прихожани не вміщалися, довелося розвалювати перегородки, укріплювати стелю і будувати новий храм.

— Вистачило власних коштів, чи шукали однодумців?

— На стадії розробки проекту, за основу якого ми взяли Браїлівську церкву, з’ясувалося, що на відведеній ділянці землі зсувні грунти. Тож нам довелося вивезти 2600 кубометрів грунту і заповнити котлован 2400 кубами щебеню. Тоді мої уявлення про вартість будівництва сильно змінилися. Лише на цьому етапі мої кошти закінчилися б, але знайшлися люди, які мені допомогли. Можу назвати їх поіменно: Валентин Мишин, Борис Нечипорук, Олег Кухарчук (він тоді балотувався депутатом до Верховної ради, і невдовзі загинув, нажаль), Василь Головченко.

— Я знаю як важко збудувати маленький будинок. Як Вам вдалося організувати будівництво великого храму і не зупинитися у найскрутніші часи?

— Сказати: було тяжко v це нічого не сказати. Вся промисловість у місті просто "лежала", за допомогою до підприємств можна було і не звертатися. Але це була боротьба між добром і злом. Добро, врешті, перемогло. Іноді траплялися справжні чудеса. Час від часу здавалося, що допомоги чекати марно, а вона несподівано надходила. Це додавало сил і віри — я займаюся своєю справою! Коли привозили цеглу по 20-30 тисяч в день і переносити її на будівельний майданчик було нікому, я зробив пропозицію людям: пишіть на цеглині свої імена. Багатьох це надихнуло! Тепер наш храм тримає в собі тисячі імен, причетних до його будівництва, це живий храм. Згодом великих зусиль до його зведення доклали і такі відомі люди, як Василь Власенко, Володимир Кубарєв, Володимир Пашагор’єв, Іван Марон, Владислав Каспров і його сім’я, Георгій Золотаревський, Валентин Козярчук. Можливо, на всіх цих благодійників справляло враження, що я ніколи не брав до рук грошей, кожен з них вкладав свої ресурси у конкретну справу.

— Тепер Ви знову будуєте…

— Так, на території нашого Собору зводиться Свято-Миколаївський храм. Його допомагає будувати відомий підприємець Олег Медяник.

— Не втомилися?

— Ні. Служити людям і Богу — моє покликання. Дуже хочеться створити маленьку Лавру — райський куточок у Світловодську.

— За 20 років своєї невтомної праці, ви, напевне, отримували нагороди?

— О, у мене є ціла колекція орденів, медалей, почесних знаків, але я ніколи їх не ношу. Можу просто Вам показати.

— Яка остання нагорода?

— Орден великомученика Георгія Переможця "За старанні труди на славу Святої Церкви" УПЦ, який мені вручили 14 жовтня цього року.

— Дякую Вам за цікаву розмову і бажаю успіхів!
Олександр Коваленко — двадцять років на службі людям
Олександр Коваленко — двадцять років на службі людям
Олександр Коваленко — двадцять років на службі людям
Олександр Коваленко — двадцять років на службі людям
Олександр Коваленко — двадцять років на службі людям
Олександр Коваленко — двадцять років на службі людям
Олександр Коваленко — двадцять років на службі людям
Олександр Коваленко — двадцять років на службі людям
Олександр Коваленко — двадцять років на службі людям
Олександр Коваленко — двадцять років на службі людям
Олександр Коваленко — двадцять років на службі людям
Олександр Коваленко — двадцять років на службі людям
Олександр Коваленко — двадцять років на службі людям
Олександр Коваленко — двадцять років на службі людям
Олександр Коваленко — двадцять років на службі людям
Олександр Коваленко — двадцять років на службі людям
Олександр Коваленко — двадцять років на службі людям
Олександр Коваленко — двадцять років на службі людям
Олександр Коваленко — двадцять років на службі людям
Олександр Коваленко — двадцять років на службі людям
Олександр Коваленко — двадцять років на службі людям
Олександр Коваленко — двадцять років на службі людям
Олександр Коваленко — двадцять років на службі людям
Олександр Коваленко — двадцять років на службі людям
Олександр Коваленко — двадцять років на службі людям
Олександр Коваленко — двадцять років на службі людям
Олександр Коваленко — двадцять років на службі людям
Олександр Коваленко — двадцять років на службі людям
Олександр Коваленко — двадцять років на службі людям
Олександр Коваленко — двадцять років на службі людям
Олександр Коваленко — двадцять років на службі людям
Олександр Коваленко — двадцять років на службі людям
Олександр Коваленко — двадцять років на службі людям
Олександр Коваленко — двадцять років на службі людям
Олександр Коваленко — двадцять років на службі людям
Олександр Коваленко — двадцять років на службі людям





Для того, щоб залишити коментар, увійдіть на сайт через свій профіль у одній з соціальних мереж:





Інформація
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до цієї публікації.

Top