Понеділок, 16 вересня 2019
ТОП-новини Події

Авторський звіт про виконання 35-ї одиночної журналістської експедиції під назвою "Пам'ять про Небесну сотню, героїв східного фронту і мужність журналістів" Новина з фото

Авторський звіт про виконання 35-ї одиночної журналістської експедиції під назвою  "Пам'ять про Небесну сотню, героїв східного фронту і мужність журналістів"
Початок дороги. Старт з Києва 30 липня 2014 року

Цей 300-кілометровий піший перехід автотрасою Київ-Світловодськ, який виконував столичний журналіст Микола Хрієнко, тривав з 30 липня по 19 серпня 2014 року. Дослідницький маршрут пролягав через Київську, Черкаську, Полтавську і частково Кіровоградську області України. Проект здійснювався за підтримки редакції журналу "Журналіст України" (головний редактор Віра Черемних) та Київської організації Національної спілки журналістів України (голова Михайло Сорока).


"ПЕРШОЮ ЖЕРТВОЮ ВІЙНИ СТАЄ ПРАВДА"
Джонсон Хайрам, американський державний і політичний діяч, губернатор штату Каліфорнія в 1911-1917 роках.


Моя сповідь про "Майдан 2013-2014"

Революція це прискорена еволюція…

В період еволюції люди помирають, а в час революції гинуть.

Коли небезпека стає смертельною час спресовується, ніби порох у патроні.

Для мене особисто Чорнобильська епопея і Революція Гідності на Майдані Незалежності в Києві стали найдраматичнішими і найглибиннішими подіями в моєму особистому житті. Ці два потужні явища стали також знаковими у ХХ та ХХІ століттях і на планеті Земля.

Так сталося, що після атомної катастрофи 26 квітня 1986 року я працював у Чорнобильській зоні вахтовим методом у редакції газети "Вісник Чорнобиля" та в прес-агентстві Чорнобильської АЕС 3 роки і 6 місяців. А найактивніша фаза революційної боротьби українського народу проти кривавого режиму Януковича розпочалася для мене першим нічним боєм з "беркутівцями" в ніч з 19 на 20 січня 2014 року на вулиці Грушевського. І завершилася вона теж останнім для мене жорстоким боєм у ніч з 18 на 19 лютого та отруєнням від газів на Майдані Незалежності, коли горів разом з людьми Будинок профспілок.

За той дуже короткий період, коли час для мене спресувався ніби порох у патроні, я протягом 19 ночей у добровільній структурі "Ветерани армії з народом" допомагав тим молодим хлопцям, які стояли на барикадах за лінією вогню й обороняли Майдан від озвірілого "Беркуту": ми подавали шини, бруківку, цеглу і "коктейлі" Молотова…

Радіація в Чорнобильській зоні знищувала ліквідаторів фізично. Аморальний режим Януковича ще до початку Євромайдану скалічував багатьох людей передусім морально: пристосовуючись до "нового порядку", вони втрачали совість, честь і перероджувалися з громадянина країни на особливий тип людино-мутантів, для яких найголовніше жити тільки заради особистого збагачення.

Отруйний режим Януковича повністю зупинив саморозвиток України.

Саме проти цієї найпотворнішої патології і повстали найстійкіші люди на всіх Майданах України, щоб самовизволитися з морально-психологічної тюрми.
На Майдані Незалежності в Києві мене вразили до глибини душі ті молоді "майданівці", які під кулями обороняли мирних протестувальників від наступу яничарів Януковича палаючими шинами, "коктейлями Молотова" і камінням…

Мене до глибини душі вразила також мужність тих журналістів, які стояли на передовій лінії вогню, тримаючи в руках фотоапарати і відеокамери. "Беркутівці" відстрілювали їх спеціально і в першу чергу. В них кидали гранати, які оглушували й осліплювали очі. Але саме вони наприкінці ХХ століття створили для історії народів планети Земля документальну хроніку Чорнобиля. А тепер, на початку ХХІ століття, журналісти вдень і вночі фіксували епопею революційної драми повсталих Майданів усієї України. Ціною свого життя. Ціною свого здоровя.

Я бачив моїх колег-журналістів у тих добровільних відрядженнях на київський Майдан, з яких вони поверталися в свої редакції мертвими, покаліченими або незрячими…

Тільки в Києві… Тільки в одному Києві під час Революції Гідності було поранено 206 столичних журналістів.. І трьох вбито…
Після всього побаченого, почутого й пережитого на Майдані я горжуся тим, що я українець! Я горжуся тим, що я журналіст!

Мені вже 65 років і я щиро жалкую, що в цей тяжкий час я не там, на Сході, з бійцями українських батальйонів. Війна любить молодих… Але в мене ще є сили пройти пішки від Києва до Світловодська 300 кілометрів і саме в такий спосіб продемонструвати свою повагу до загиблих "Небесної Сотні", до наших бійців Східного фронту і до моїх колег-журналістів, які мужньо виконували свій професійний обовязок на всіх Майданах України…

Авторський звіт про виконання 35-ї одиночної журналістської експедиції під назвою  "Пам'ять про Небесну сотню, героїв східного фронту і мужність журналістів"
Друзі України з далекої Африки.
Київ, Майдан Незалежності


Старт з Майдану Незалежності

Дорога починається з першого кроку… У мене попереду до фінішу приблизно 500 тисяч кроків.

Попрощавшись о 12:30 на Майдані Незалежності з тими, хто мене проводжав, я піднявся по вулиці Інститутській і Шовковичній до Верховної Ради, звідти через Маріїнський парк пройшов до станції метро "Арсенальна", а згодом від парку Слави спустився до каплиці Андрія Первозванного. Поставивши свічки за упокой та за здравіє "майданівців", бійців Східного фронту і журналістів, помолився за них. А після цього щиро попросив покровителя мандрівників Миколая Чудотворця допомогти мені пройти до кінця всю дорогу і повернутися додому живим…

Для мене дуже важливо сконцентрувати всі свої фізичні й духовні сили для подолання опору, який чинитиме мені дорога…


Ніч у Биківнянському лісі

Коли сонце вже схилилося до горизонту, я побачив праворуч від автотраси під соснами бронзову постать вязня з торбинкою в руках. Це початок історико-меморіального заповідника "Биківнянські могили". Я вже знав, що у 1937 році під час великого сталінського терору в 19 кварталі Биківнянського лісу було закопано близько 100 тисяч розстріляних політвязнів…

Швидко сутеніло. Пройшовши через весь меморіал, я вибрався за його межі й поставив намет. Довго сидів і відчував, що я опинився у якомусь вакуумі: ніде не тріснула жодна гілка, ніде не пискнув жоден птах, ніде не заскрипіло жодне дерево і ніде не зашелестів жоден листок… Справді мертва тиша. На душі було таке відчуття, ніби я застряг на межі між реальним земним життям і потойбічним світом…

Коли молодий місяць освітив ліс блідним мертвотним промінням, я пішов на меморіал, точніше на страшне кладовище, де найбільше зарито в піщану землю розстріляних українців та поляків. Прочитав на камені глибоко вибитий напис: "Головне для людини воля. Ми віддали за неї життя".
У напівтемряві було важко прочитати на величезних стелах викарбувані українські та польські прізвища, і я проводив по них долонями рук. На дотик вони не відрізнялися…

Вранці, фотографуючи меморіал, я помітив одну особливість: у Биківнянському лісі росте дуже багато кривих сосен. Мабуть, вони покорчилися від жаху тоді, коли сталінські кати розстрілювали тут сотнями і тисячами репресованих жорстокою системою безвинних людей, прикриваючись гаслами про рівність, братерство і щастя.

Від кривих дерев на землю падали і криві чорні тіні…

Авторський звіт про виконання 35-ї одиночної журналістської експедиції під назвою  "Пам'ять про Небесну сотню, героїв східного фронту і мужність журналістів"
Мій перший стоп-кадр!
Несподівана композиція в селищі Биківня біля автотраси з Києва на Чернігів.


Авторський звіт про виконання 35-ї одиночної журналістської експедиції під назвою  "Пам'ять про Небесну сотню, героїв східного фронту і мужність журналістів"
Людину забирають на розстріл...
Саме звідси, від узбіччя автотраси з Києва на Чернігів, починається Національний історико-меморіальний заповідник "Биківнянські могили". У 1937 році під час великого сталінського терору в 19-му кварталі Биківнянського лісу було закопано близько 100 тимяч розстріляних жертв комуністичною владою. Серед них — найбільше було українців...


Авторський звіт про виконання 35-ї одиночної журналістської експедиції під назвою  "Пам'ять про Небесну сотню, героїв східного фронту і мужність журналістів"
Реквієм безневинним жертвам.
Памятник-піраміда у Биківнянському лісі біля Києва. Тут у сонячний день і в місячну ніч від кривих дерев, які ніби покорчилися від жаху, падають на землю і криві чорні тіні.


Місце, де загинув Вячеслав Чорновіл

Перед Броварами я повернув з Чернігівської автотраси круто на схід і після ночівель біля села Княжичі та в Борисполі вийшов, нарешті, на дорогу, що наприкінці мого маршруту розділяється на дві: одна тягнеться далі до Дніпропетровська, друга в бік Світловодська…

Саме за Борисполем я побачив те місце на автотрасі, де вночі 25 березня 1999 року загинув голова Народного Руху України Вячеслав Чорновіл. Легковий автомобіль, у якому він сидів поруч з водієм, налетів на важкий КАМаз, що розвертався і в момент зіткнення стояв поперек дороги…

Біля місця загибелі легендарного патріота України тепер стоїть камяний хрест і ростуть два дерева ліворуч грецький горіх, а праворуч вишня. За хрестом на полі квітнуть жовті соняшники і далі за ними, аж до горизонту, тягнуться пірамідальні тополі…

Цей красивий український пейзаж, мабуть, багато разів снився Вячеславу Чорноволу в тюремних камерах холодної Мордовії та серед безмежних снігів далекої Якутії…

Мене вже кілька разів обганяють колони БТРів, які на підвищених швидкостях рухаються на Східний фронт. Над верхніми люками сидять засмаглі солдати. Вітаємося піднятими вгору руками, стиснутими в кулак.

Боже, збережи їм життя! І не дай ворогам України їх покалічити! Ти ж бачиш, що вони воюють за справедливість, за те, щоб наш український народ вже ніколи не був у ярмі, яке нам знову хоче надіти на шию путінська кріпосна Росія…

Авторський звіт про виконання 35-ї одиночної журналістської експедиції під назвою  "Пам'ять про Небесну сотню, героїв східного фронту і мужність журналістів"
Памятник Крест Герою України.
Тут на швидкісній автотрасі неподалік від Борисполя 25 березня 1999 року в автомобільній катастрофі трагічно загинув голова Народного Руху України Вячеслав Чорновіл. Його несподівана смерть і до цього часу є загадкою...


Авторський звіт про виконання 35-ї одиночної журналістської експедиції під назвою  "Пам'ять про Небесну сотню, героїв східного фронту і мужність журналістів"
Памятний знак Павлу Чубинському в Борисполі Київської області.


Відповіді Володимира Гиренка

У селі Мирне Бориспільського району я познайомився з головою фермерського господарства "Нива" Володимиром Гиренком і записав його відповіді на мої запитання.

Як ви оцінюєте Майдан у Києві тепер, з відстані часу?

Це був останній шанс на наше краще майбутнє. Для мене особисто Майдан розпочався 24 листопада 2013 року в Києві, коли відбулася протестна масова хода від памятника Шевченку до Європейської площі, і я брав у ній участь. Такого спротиву, який наростав з кожним днем, не очікував ні Янукович, ні Путін. Якби не було Майдану, то ми ще дуже довго були б під тією бандитською владою…

А хто для вас ті, хто пішов добровільно захищати Україну від сепаратистів та російських агресорів?

Це справжні герої України. Це відроджений цвіт нашої української нації, кращих представників якої знищували за часів російського царизму, а пізніше в роки сталінського терору та каральних операцій в Західній Україні. Ті, хто боровся на Майдані і воює тепер на Сході це наш золотий фонд. Якщо наша влада не зміниться кардинально на краще, то ті хлопці після закінчення війни на Сході наведуть порядок в Україні, бо вони воювали не за корупцію і не за брехливих політиків…

А як ви оцінюєте роль засобів масової інформації в Україні? Зокрема в цей бурхливий період.

Роль журналістів на Майдані важко переоцінити. Ми всі бачили, як вони йшли вперед. Вони не ховалися за чужі спини, бо звідти нічого не побачиш і нічого не сфотографуєш. Тому по них стріляли і їх вбивали, бо правдива інформація піднімає на ноги людей. А влада Януковича цього боялася найбільше. У кожній демократичній країні журналісти це справді четверта влада, яка відкриває людям очі і на правду, і на брехню. З розвитком демократії в Україні наша журналістика ставатиме сильнішою та впливовішою. Це аксіома.


Дівчина з прапором України

Пригнічений спекою і придавлений важким рюкзаком, я вже багато годин йшов узбіччям автотраси. Час від часу спинявся і, спераючись на міцний ціпок двома руками і головою, піднімав по черзі праву та ліву ноги, щоб вони хоч трохи відпочили. Раптом побачив велику групу мотоциклістів-далекобійників. Наблизившись до мене, вони всі ввімкнули фари і звукові сигнали. На передньому мотоциклі молода дівчина стала на повний зріст над заднім сидінням й підняла вгору праву руку. За 2-3 десятки метрів до мене вона розтиснула кулак і з нього вилетів жовто-блакитний прапор України. Прикріплений до руки дівчини невидимими розтяжками, він летів поруч з нею, ніби красивий казковий птах.

Мені було дуже приємно, що мотоциклісти привітали в такий незвичайний спосіб одинокого мандрівника в безлюдному степу. І водночас було дуже жаль, що я не встиг зробити фотознімок цієї чудесної миті…


"Вісник Переяславщини" завжди на передовій

Несподіванки бувають і приємними… Коли я зайшов у міськрайонну газету "Вісник Переяславщини" і представився, то головний редактор Галина Карпенко весело сказала:

"А ми з тобою, Миколо, давно знайомі, бо я почала навчатися в Києві на факультеті журналістики трохи пізніше, тому добре памятаю і тебе, і твою чудову фотовиставку про Колиму після практики в Магаданській області…"

Ми обнялися, бо факультет журналістики Київського університету багатьох поріднив назавжди…

Невдовзі в кабінет редактора зайшли співробітники редакції Валерій Шкребтієнко, Валентина Батрак і Володимир Набок, який кілька днів тому повернувся з Донеччини. В зону АТО Володимир Набок їздив разом з міським головою Переяслав-Хмельницького Тарасом Костіним, приватним підприємцем Леонідом Новохатьком і водієм Вадимом Марченком возили гуманітарну допомогу (одяг, харчі та воду) в 72 бригаду, в якій воюють проти сепаратистів і російських найманців чимало земляків з Переяслав-Хмельницького району…

Мені приємно тепер сказати, що з усіх редакцій районних газет, в які я заходив під час моєї подорожі, саме "Вісник Переяславщини" найактивніше висвітлював на своїх сторінках драматичні події на Майдані Незалежності в Києві. Кореспондент Сергій Мевша навіть спеціально взяв відпустку, щоб постійно знаходитися в Києві на Майдані й передавати звідти в свою газету гострі репортажі з фотознімками. Їздили на київський Майдан і Наталія Головченко та Володимир Набок, щоб розповісти своїм читачам правду. Друкувалися, зокрема, й матеріали про святкування Нового року на Майданів столиці та розстріл майданівців вранці 20 лютого на вулиці Інститутській… Тепер "Вісник Переяславщини" спрямував свої зусилля на організацію поїздок на Схід до наших бійців у зону АТО з гуманітарною допомогою, зокрема й доставки туди запчастин до військової техніки…

Як результат такої активної позиції колективу редакції, разовий тираж "Вісника Переяславщини" перевищує 5 тисяч екземплярів. Частина сторінок кожного випуску друкується в кольорі, газета має привабливий вигляд…

Хай вам щастить, дороги колеги!

Авторський звіт про виконання 35-ї одиночної журналістської експедиції під назвою  "Пам'ять про Небесну сотню, героїв східного фронту і мужність журналістів"
Фото в номер з "гарячої" точки.
Фотокореспондент міськрайонної газети "Вісник Переяславщини" Володимир Набок щойно повернувся з Донбасу, де в зоні антитерористичної операції беруть участь і бійці з Переяслав-Хмельницького району Київської області.


Авторський звіт про виконання 35-ї одиночної журналістської експедиції під назвою  "Пам'ять про Небесну сотню, героїв східного фронту і мужність журналістів"
Памятник абсурду.
Напис на цьому монументі в Переяслав-Хмельницькому "Навіки разом - навіки з російським народом" після віроломного нападу Росії на Україну теперь сприймається як абсолютний абсурд. (Київська область).


Два прапори

У селі Циблі на вулиці Піонерській (це територія Київської області) побачив гараж, у якому обидві половини металевих дверей розфарбовано в два прапори України і Євросоюзу. Старенька господарка будинку Галина Михайлівна Карнарук пояснила:

"Це мій онук Олег постарався. Він у Києві і навчається, і працює. Дуже Майдан там підтримував."

А як ви ставилися до Майдану?

Я теж за тих людей. Бо якби не вони, то Янукович з Путіним зжерли б нас до кінця. Молодці всі, хто не злякався тих бандитів і вигнав їх з України…
Жаль, я не зробив фото Галини Михайлівни біля тих двох намальованих прапорів. Думка про це зявилася пізно коли я вийшов за Циблі…


Моє "колядування" і вітання водіїв

Спека… Спека… Спека…

У затінку до 37 градусів, а на сонці майже до 50-ти…

Коли вода закінчується, то я, стоячи на узбіччі, перевертаю пластмасову пляшку шийкою вниз і починаю "колядувати". Деякі автомашини зупиняються і водії діляться водою, пропонують підвезти…

Чим далі я віддаляюсь від Києва, тим частіше чую, як водії автомашин та рейсових автобусів "вітаються" до мене довгими сигналами. Це означає:

"Ми бачили тебе на автотрасі раніше і тепер знову бачимо сьогодні. Бажаємо пройти всю дорогу до кінця!"


Повалений Ленін у Золотоноші

У понеділок 11 серпня вранці зайшов у редакцію районної газети "Вісник Золотоніщини". Там була тільки коректор Ніна Власенко. Вона й розповіла мені, що під час революційних подій на Майдані в Києві голова Золотоніської райдержадміністрації Олександр Манчук заборонив місцевим журналістам навіть вживати в газеті слово "майдан". Але народ у Золотоноші був тоді дуже активним. Багато жителів міста їздили на Майдан у Київ, возили туди для підтримки протестувальників одяг, харчі, гроші. Про Майдан "Вісник Золотоніщіни" почав писати тільки після того, як з України втік Янукович, а потім зник з міста і голова райдержадміністрації Манчук.

Про недавні бурхливі події в Золотоноші тепер нагадує повалений памятник Леніну і фотознімки героїв "Небесної Сотні", наклеєні на гранітний пєдестал…


"Ми дуже переживали за своїх синів"

Коли сонце піднялося в зеніт, і спека, що приніс сюди антициклон з Малої Азіїї та від Середземноморя, я зійшов з дороги біля села Проценки і невдовзі насолоджувався холодною водою на подвірї колишнього воїна-афганця Анатолія Симоненка і його дружини Людмили. Їхній старший син Ігор після закінчення Харківської юридичної академії працює в Києві, молодший син Роман навчається в Полтаві студент вузу. Обидва вони брали активну участь у Майдані в Києві.

"Я так не боявся за своє життя тоді в Афганістані, як минулої зими за життя своїх синів. Дуже за них переживали... Коли після втечі Януковича Ігор і Роман приїхали додому, то ми були просто щасливі…"


Авторський звіт про виконання 35-ї одиночної журналістської експедиції під назвою  "Пам'ять про Небесну сотню, героїв східного фронту і мужність журналістів"
Тоді війна прийшла із Заходу, тепер — зі Сходу...
На цьому місці в 1942 році під час німецько-фашистської окупації було розстріляно групу жителів Чорноіванівського району Полтавської області. Тоді гітлерівські загарбники прийшли на нашу землю із Заходу, а тепер російські агресори, як і татаро-монголи, напали на україну зі Сходу. Звідти, де сходить Сонце...


На кургані

Серед рівного степу дорога почала вигинатися вправо і повільно підніматися вгору. З кожним кроком вона ставала крутішою й крутішою. Побачив знак, який забороняє обгін… Раптом чорний джип почав обганяти на величезній швидкості важку вантажну "фуру", і саме в ці секунди з того боку, з-за лінії горизонту, вилетів червоний автомобіль, і щоб не зіткнутися в лоб з джипом, його водій круто взяв праворуч і тепер легковик мчав прямо на мене. Я ніби закамянів… З-під коліс червоного авто вилетіло дрібне каміння і вдарило по мені з такою силою, ніби його вистрілили з рогатки. Але смерть на чотирьох колесах пролетіла поруч…

Біля найвищої точки узвишшя, через яку пролягала автотраса, праворуч лежав курган. Я піднявся на нього і довго дивився звідти на поля й ліси. В ті хвилини вся земля стала для мене ще ріднішою і ще дорожчою, ніби я після довгої розлуки повернувся сюди з далекого Космосу…

Авторський звіт про виконання 35-ї одиночної журналістської експедиції під назвою  "Пам'ять про Небесну сотню, героїв східного фронту і мужність журналістів"
Свою Україну любіть...
Шевченківський куточок у селищі Градиськ на Полтавщині.


"Ми молимося за своїх синів"

Коли почало злегка сутеніти, побачив біля повороту на село Пронозівку худорлявого, але міцного чоловіка.

Любитель-пасічник Григорій Іванович Кривоніс. А ви хто?

Я теж представився і сказав, звідки йду і з якою метою…

У мене два сини офіцери. Молодший Станіслав після поранення в зоні АТО виведений звідти, а старший, його звати Сергій, продовжує там воювати. Ми молимося щодня за своїх синів з дружиною і просимо Бога, щоб вони обидва залишилися живими…


Україна піднімається!

У цій подорожі я вперше відчув, як за короткий час змінилися люди. Змінилися на краще. Українці готові воювати за свою землю і свою незалежність. Скільки з них вже пішло добровільно на війну!

У різних селах і в різних містах я бачив над будинками підняті в небо жовто-блакитні прапори України. В голубі та жовті кольори пофарбовані паркани, мости, шляхопроводи і навіть стовбури дерев…

Жорстока і віроломна агресія Росії переконала всіх справжніх українців остаточно: жоден народ на Землі не отримав свободу з чужих рук. Бо свобода це не те, що тобі дали. Свобода це те, що ніхто не може в тебе забрати.

Останні кілометри…


Поїздка в Подорожне

Біля села Недогарки я звернув з автотраси, яка йде далі на Дніпропетровськ, і пішов по греблі Кременчуцького моря прямо на південь. Через кілька годин ця дорога привела мене на центральну площу Світловодська. На чорному постаменті, де до подій на Майдані Незалежності стояв камяний Ленін з простягнутою рукою, тепер виднівся напис білою фарбою: "Слава Україні!"

Тут, нарешті, закінчилася моя дорога від Києва до Світловодська, але не закінчилася вся історія, повязана з нею.

В середу 16 липня телеканал 1+1 показав похорони в селі Подорожне Світловодського району загиблого в зоні АТО повітряного десантника 79-ої аеромобільної бригади Михайла Плюща. Після зустрічі з журналістами в редакції міської газети "Світловодськ вечірній" та учасниками Майдану в Києві я поїхав у Подорожне.

Побував з матірю Михайла Плюща на могилі її сина… А потім вона написала заяву, яку я подаю без скорочень.

Авторський звіт про виконання 35-ї одиночної журналістської експедиції під назвою  "Пам'ять про Небесну сотню, героїв східного фронту і мужність журналістів"
Біля рідного сина...

ЗА ТЕМОЮ: Галина Плющ: "Я хоронила кожного українського солдата, як свого сина"

Виконуючому обовязки голови
Національної спілки журналістів України
Томіленку Сергію Антоновичу
Громадянки Плющ Галини Миколаївни


ЗАЯВА

До Вас і до всіх журналістів України звертається мати загиблого Плюща Михайла Вікторовича, 1987 року народження, який у складі 79-ої аеромобільної бригади воював у зоні АТО на Донбасі за незалежність України і був смертельно поранений терористами 11 липня 2014 року. Він похований 16 липня нинішнього року в селі Подорожне Світловодського району Кіровоградської області.

Втрата мого дорогого сина це трагедія для мене, яка залишиться у моїй душі і в моєму серці до кінця життя…

Суть моєї заяви в тому, що біля мого приватного будинку в селі Подорожне (вулиця Кірова, 27) Світловодського району Кіровоградської області підприємець Янєв Петро Вікторович встановив магазин-вагончик, в якому продається горілка, пиво та інші алкогольні напої. Куплені в цьому магазині (його назва "Теремок") спиртні напої розпиваються дорослими і школярами біля мого будинку і внаслідок цього створюється така негативна атмосфера, яка заважає жити. Особливо це стало болючим і нестерпним після похорону мого сина Михайла.

Після того, як я звернулася письмово до правоохоронних органів міста Кіровограда (генерала Пожидаєва Костянтина Миколайовича), то друг власника магазину "Теремок" Янєва Петра Вікторовича громадянин і житель села Подорожне Івлієв Віктор Васильович побив мене біля мого будинку, про що засвідчує вирок Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 13 червня 2014 року.

(Справа №401/2331/13-К 1/401/7/14).

Прошу Вас, Сергію Антоновичу, а також всіх чесних і небайдужих журналістів України посприяти тому, щоб від мого будинку був прибраний магазин "Теремок", в якому продаються горілчані напої, що калічать і призводять до моральної і фізичної деградації дорослих людей, а також дітей-підлітків.
Так склалося у моєму житті, що після смерті мого чоловіка Плюща Віктора Івановича я одна виховувала і ростила трьох синів Олександра, Віталія і Михайла. І саме мій найменший син Михайлик, якого я називала чорнобривчиком, пішов захищати рідну Україну і загинув у свої 27 років…
Прошу мені допомогти.

(Підпис)
21 серпня 2014 року.

Моя адреса:
27522
Кіровоградська область,
Світловодський район,
село Подорожне,
вулиця Кірова, 27,
Плющ Галина Миколаївна
Тел. моб. (097) 233-92-33


Від автора

Моя розповідь про маршрут з Києва до Світловодська завершена. Але історія, описана в цій заяві, ще матиме продовження.


Авторський звіт про виконання 35-ї одиночної журналістської експедиції під назвою  "Пам'ять про Небесну сотню, героїв східного фронту і мужність журналістів"
Фініш!!!
19 серпня 2014 року. Місто Світловодськ Кіровоградської області. Останні кроки по центральній площі...

Микола Хрієнко,
Заслужений журналіст України,
учасник ліквідації наслідків аварії
на Чорнобильській АЕС
та учасник Євромайдану 2013-2014 року
(посвідчення №13965, видане Радою
Всеукраїнського обєднання "Майдан"
(м.Київ) 27 грудня 2013 року).

Тел. дом. (044) 528-40-96
Тел. моб. (095) 517-37-27

e-mail: khriyenko@gmail.com
web: www.khriyenko.com



Для того, щоб залишити коментар, увійдіть на сайт через свій профіль у одній з соціальних мереж:

  • editor Користувач offline

  • 27 жовтня 2014 16:52
    Група: Користувачі
    Реєстрація: 26.08.2013 | 214 комментарів | 3886 публікацій
Шановні читачі! Ми не приховували цей звіт з літа. Наш колега Микола Хрієнко дійсно завершив свій похід до Світловодська зустріччю з нами 19 серпня. Але готовим звітом він поділився з нашим виданням лише 24 жовтня, після того, як побував у Подорожньому на відкритті меморіальної дошки Михайлові Плющу. Сподіваємось, що вас зацікавить розповідь неординарної людини.

  • Нравится
  • 0


Інформація
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до цієї публікації.
  • Pravdainukr 20 липня 2019
    У Подорожньому вирував гастрономічний фестиваль 1
    Pravdainukr-фото
    а чего Крыма на карте нет!?
  • admin 23 червня 2019
    Олесь Довгий іде в Раду від Кіровоградщини 4
    admin-фото
    Цитата: Dmitri Prokopenko
    «молодой команде» г-на Черновецкого и всех его «подвигов» в Киеве
    Вот целых 5 (!) плодотворных лет прошло, а комментарии все те же - воспоминания о прошлом. Пытались снять с нардепа неприкосновенность, чтобы засудить - он сам от нее отказался)) Засудили? Настоятельно рекомендую меньше смотреть зомбоящик и больше общаться с реальными людьми на местах. Я это делаю постоянно. Отзывы - живые, не надуманные. Отремонтированные объекты, которые стояли годами без ремонта - тоже реальные. Новые объекты - на месте.
    Я очень сомневаюсь в том, что кто-либо из текущего списка кандидатов в нардепы знает хоть десяток населенных пунктов 102-го округа. Да это и понятно, т.к. за такую короткую предвыборную программу посетить их все сложно просто физически. Это же работать надо, а не черным пиаром заниматься удаленно))
  • Dmitri Prokopenko 23 червня 2019
    Олесь Довгий іде в Раду від Кіровоградщини 4
    Dmitri Prokopenko-фото
    Знаете, мне было бы безразлично, кто баллотируется в моем родном городе, если бы я не знал, о «молодой команде» г-на Черновецкого и всех его «подвигов» в Киеве.
    Я думаю, все прекрасно помнят используя какие технологии, г-н Довгий, победил на 102 округе.
    Реально обидно, что мои земляки, продают свой выбор.
  • admin 23 червня 2019
    Олесь Довгий іде в Раду від Кіровоградщини 4
    admin-фото
    Во-первых, никто силой на наш сайт Вас не заставляет же заходить, правда? В течении многих лет мы публикуем для вас множество интересных, добрых, положительных материалов про наших земляков - чемпионов, победителей, просто рабочих людей... про всякие мероприятия, праздники, делаем видео и фоторепортажи. Что-то я там не видел Ваших комментариев. Если у Вас есть какая-то личная неприязнь к нардепу, то это Ваше личное дело.

    Во-вторых, выборы начались, кандидаты активировались: заключили договора с печатными и интернет-изданиями, телевидением, владельцами билбордов и т.д. Каждый из них хочет донести до жителей округа какую-то свою информацию. Так и выглядит избирательный процесс у нас. Вы не в курсе? Разница лишь в том, что действующему нардепу есть о чем говорить (завершенные и начатые проекты, многотысячные обращения жителей округа), а вот остальные пока просто регистрируются и все, что они могут - это что-то просто пообещать. Выбор - за всеми нами.
  • Dmitri Prokopenko 23 червня 2019
    Олесь Довгий іде в Раду від Кіровоградщини 4
    Dmitri Prokopenko-фото
    Тошнит уже от Лесика на сайте. Администрация сайта, вам не стыдно?
  • Юлия Ионенко 5 червня 2019
    Інтенсив-тренінги з вуличного самозахисту у Світловодську 1
    Юлия Ионенко-фото
    https://www.facebook.com/events/4704798
    17058905/
  • Засранетц 21 травня 2019
    Пеня — скоріше нагадування, ніж каральна міра 1
    Засранетц-фото
    Т.е Побуту можно не платить, пусть отключают wink
  • Pravdainukr 16 травня 2019
    «Стратегія фірми 2019» по-світловодськи 1
    Pravdainukr-фото
    Александр Гуршал прекрасный преподаватель и человек. Рад что был его студентом. Желаю только успехов!
  • Pravdainukr 3 квітня 2019
    Спортсмени Світловодська радіють оновленню матеріально-технічної бази 1
    Pravdainukr-фото
    Владимир Лысак хороший хозяйственник!
    Смело можно выдвигать в мэры города.
  • Maria Ruban 30 березня 2019
    31 березня — вибори Президента України. Пам’ятка виборцю 1
    Maria Ruban-фото
    Цього разу бюлетень зіпсовано, якщо там стоїть "вибув"
    https://www.pravda.com.ua/news/2019/03/
    29/7210582/
    http://www.cvk.gov.ua/info/inf_28032019
    .htm

Top