Четвер, 23 травня 2019
Нам пишуть

Юність, що поєдналася з війною… Новина з фото

Юність, що поєдналася з війною…
Почесний громадянин м.Світловодська
Махно Петро Миколайович
полковник у відставці

Почесному громадянину міста Світловодська, полковнику у відставці Махну Петру Миколайовичу 12 липня виповнилося 90 років. Рідні ветерана надіслали спогади про свого героїчного батька і дідуся. Ми бажаємо ювіляру міцного здоров’я і довгих років життя і сподіваємося, що цей матеріал буде цікавим для наших читачів.


Махно Петро Миколайович, 1924 року народження — сільський хлопець з багатодітної і дуже бідної родини з мальовничого села Лузанівка, що на Черкащині, мріяв стати залізничником. До лав Ленінського комсомолу вступив у 1939 році під час навчання у залізничному училищі (ЖУ-2) паровозовагоноремонтного заводу (ПВРЗ) на станції ім. Шевченка Київської області. В цьому ж училищі навчався ще один хлопець з Лузанівки — Федя Царьок, але шляхи односельців розійшлися у сибірському місті Омську.

1941 рік

Через залізничний вузол станції імені Т.Г. Шевченка (м. Сміла, нині Черкаської області) проходили військові ешелони і молоді залізничники, слухаючи сигнал труби "По вагонам!", заздрили виправці і завзяттю воїнів, які з музикою їхали в західному напрямку. Молодь бачила військову дисципліну кадрових частин Радянської Армії, не здогадуючись, що ці молоді, здорові юнаки вже невдовзі приймуть на себе такі страшні випробовування, першими грудьми встануть на захист Батьківщини.

Ранок 22 червня 1941 року змінив життя всієї країни. Для учнів ЖУ-2 почалось військове життя. Під час бомбардувань чергували на дахах, захищаючи будівлі від запалювальних бомб, які скидались з літаків. Через 1-1,5 місяця почалась евакуація училища спочатку йшли пішки через Черкаси, перейшовши пішохідним мостом Дніпро, рухались далі Полтавщиною в напрямку м. Полтава, проходячи міста і села зруйновані фашистською авіацією. Були в Авдєєво під містом Сталіно (нині Донецьк), де працювали в селах на уборці врожаю. Ешелон з учнями посилали в район міста Слов’янськ для риття окопів. Після того, як ешелон бомбили німецькі літаки, його направили на станцію Кагановичі (нині Попасна), де до молодих залізничників зі ст. Шевченка приєдналось Чернігівське училище. Разом учнів погрузили в теплушки (товарні вагони з нарами в два ряди та буржуйкою посередині) і відправили у глибокий тил країни, аж у сибірське місто Омськ.

Юність, що поєдналася з війною…

1942 рік

Так хлопець з Черкащини опинився в Омську, а це Сибір, морози до 40 градусів. Одягнутих у чорні учнівські шинелі, черевики та кашкети, юнаків завели в підвальне приміщення станції для обігріву. А далі — направили у селище Східне і поселили в бараках. Ці бараки будувались в зимовий час. Стіни "у дві дошки" (обшиті дошками з двох сторін) і між ними засипка з промерзлого паровозного шлаку. Коли ж почали топити, замерзлий шлак розтанув і осунувся, так що між дошками зявились прозори, крізь які в приміщення завівали зимові вітри та зазирали сибірські морози.

У Омську Петро Махно, разом з іншими учнями вже ремісничого училища (РУ), продовжував навчання і одночасно працював на оборонному заводі модельником по дереву. Авіамоторобудівний завод був евакуйований з мыста Запоріжжя. Він одночасно і будувався і випускав продукцію. На відкритих площадках встановлювались станки, підводилось живлення і вже потім зводились стіни. І в таких умовах робітники випускали військову техніку двигуни до літаків, місяцями не виходячи за ворота заводу. Голодні холодні, відірвані від домашнього вогнища (в більшості своїй евакуйовані) мужньо переносили труднощі та рвались на фронт. З добровольців Омська була сформована Сибірська дивізія.

В модельному цеху молодих хлопців з України (ЖУ-2) працювало 22 модельники. В один день (29 липня 1942 року) всі юнаки добровільно прийшли до Куйбишевського райвійськкомату міста Омська і подали заяви для відправки їх на фронт. Йшов призов юнаків 1924 року народження. Одинадцятеро хлопців встигли пройти комісію, коли зявився директор заводу і повернув решту в цех, так як працівники військового підприємства були звільнені від призову до армії (мали "бронь").

Вісімнадцятилітнім юнаком Махно Петро Миколайович був призваний до лав Радянської Армії добровольцем.

Юність, що поєдналася з війною…

1943 рік

З 29 червня 1942 року по 15 лютого 1943 року навчався у Першому Омському військово-піхотному училищі ім. Фрунзе. Закінчити училище не довелось, бо на початку 1943 року всіх курсантів відправили на фронт в район Орла, де Західний фронт стримував наступ німців на Московському напрямку і де влітку цього ж року розгорнулась величезна битва танкових армій двох воюючих держав, що увійшла в історію, як битва на Орловсько-Курській дузі.

З 15 лютого по 22 липня 1943 року Петро Махно воював в піхоті на Західному фронті першим номером розрахунку станкового кулемету "Максим" у 21-му гвардійському стрілецькому полку 5-ї гвардійської стрілецької дивізії 11-ї гвардійської стрілецької армії.

Початок фронтового життя

На фронт потрапив 15.02.1943 під Вязьмою, де 11-та гвардійська армія (перейменована з 16-ї стрілецької армії під командуванням К.К. Рокоссовського) утримувала оборону. 21-й стрілецький полк стояв в обороні: бездоріжжя, негода, не пройти не проїхати, харчі доставлялись повітрям. З літака У-2 ("кукурузник" або "нічний бомбардувальник") скидали мішок сухарів на батальйон, тут був і хліб і крихти від сухарів на "приварок". Бували дні, коли солдатам видавали по 64 грами хліба на добу.

Петро Махно в той час був помічником командира кулеметного взводу. Одного разу послали його із взводом по харчі для батальйону. Отримавши сухарі, помкомвзводу получав крихти на приварок, а голодні солдати тим часом зїли майже всі сухарі. З тим і довелось повертатись назад. Командир господарчого взводу (хозвзвод) молодший лейтенант кричав: "Де сухарі? Тепер батальйон залишиться голодним. Я тебе розстріляю за це!". На щастя надійшов майор (замполіт), вислухав пояснення і зрозумівши суть справи, написав записку та відправив інший взвод по сухарі. А в цей час солдатам, що поковтали сухарі, почало розпирати животи, адже вони зїли сухі продукти і в шлунках сухарі почали розбухати. Медики заставляли їх пити воду та штучно викликати блювоту, щоби спасти життя. А Петра Махна за цю пригоду зняли з посади помкомвзводу…

Тут же він уперше покуштував кінське мясо. Снарядом було вбито старого коня і солдати почали зрізати з нього мясо та варити в козанках. Але не доварили, так як дуже хотілось їсти. Пронос був такий, що з тих пір він ніколи не вживав конину в їжу. І таке бувало у фронтовому житті.

Зустріч з братом Олександром

В районі Великі Луки, Новосокольники на річці Жиздра стався інший випадок. Вже забулося як, але рядовий Махно П.М. (перший номер обслуги станкового кулемету "Максим") взнав, що неподалік від їхнього полку знаходиться тилова частина (здебільшого гужовий транспорт і повозки), де командиром частини був рідний брат — старший лейтенант Махно Олександр Миколайович. Командування надало відпустку для зустрічі із братом, спорядивши сухим пайком на пять діб.

Знайшовши цю тилову частину, відрекомендувався на КПП, але отримав відповідь, що командир частини на рибалці: "Зачекайте, коли він зявиться, ми вас повідомимо". Через якийсь час командир частини вже знаходився в штабі. Зайшовши до приміщення без стуку і дозволу, Петро побачив офіцера, який читав документи і не піднімаючи голови сказав: "Ви чому заходите без дозволу?", а піднявши голову додав: "Товаришу рядовий, я вас покараю!" Та зухвалий рядовий відповів, що не боїться покарання, бо він є рідним братом (Петро Махно пішов з рідного села після сьомого класу, ще зовсім хлопчаком, а за роки війни незрівнянно виріс і змужнів). Це була зустріч на фронті двох братів: бойового командира після поранення і контузії та рядового першого номера кулеметної обслуги "Максим". Таке не забувається.

Оборону утримували до липня 1943 року. На початку липня 11-ту гвардійську армію вивели в резерв фронту для поповнення та підготовки до великої битви.

Пізніше армію було передислоковано в район міста Орел, захопленого німцями.

Юність, що поєдналася з війною…

На "Вогняній дузі"

Курський виступ Гітлер назвав кинджалом, спрямованим у серце Росії, а укріплення в районі Білгорода бастіоном, який закриває доступ до України. Тут були зосереджені величезні сили супротивників. Вранці 5 липня ворог розпочав новий великий наступ, який в документах гітлерівського генштабу був позначений як операція "Цитадель". Два сильних угруповання німецько-фашистських військ одне з під Орла, друге зі сторони Білгороду завдали удару в напрямку на Курськ з метою зрізати Курський виступ з подальшим нанесенням масованого удару на південному-заході.

Радянські війська оборонялись, знекровлюючи ворога. За тиждень кровопролитних боїв подолати нашу оборону на всю її глибину німці не змогли. На курсько-орловському напрямку вони просунулись на 10-12 км, на бєлгород-курському на 30-35 км.

5-та гвардійська стрілецька дивізія у складі 11-тої гвардійської армії під командуванням І.Х. Баграмяна перебувала в резерві. В ніч на 12 липня вона зайняла позиції для контрнаступу. А 12 липня 1943 року о 3-ій годині 20 хвилин на всьому 16-кілометровому фронті прориву 11-тої гвардійської армії повітря здригнулося від небувалої донині сили артилерійського вогню. О 6-ій годині 5 хвилин піхота разом із танками прориву кинулась в атаку. За 2-3 години головна смуга оборони супротивника була подолана і лише в глибині оборони німці стали чинити опір.

В цих боях приймав участь і перший номер обслуги станкового кулемету "Максим" Петро Махно. В день 12 липня йому виповнилось 19 років. Хотілось жити… А тут все кипіло, вогонь змішав небо і землю. І все ж радянські воїни йшли в атаку.

В одному з боїв командир кулеметного розрахунку був поранений, а другий номер рядовий Данілов із Омська, вбитий. Кулеметник Махно залишився сам, але вогню не припиняв. А був це день 22 липня 1943 року, в який кулею йому прошило обидві ноги. Метрів за 100-150 від вогневої позиції знаходився третій номер розрахунку піднощик патронів рядовий Ключніков. Петро гукнув: "Ключніков, візьми кулемет, мене поранило". Але він відмовився замінити пораненого бійця, так як позиція була пристріляна ворогом. Тоді рядовий Махно, з пораненими ногами дотягнув кулемет за пагорб, де біля коробок з патронами перебував піднощик патронів Ключніков, передав йому кулемет і, взявши його гвинтівку, поповз у тил батальйону до збірного пункту поранених. Черевики на поранених ногах заважали рухатись бо наливались кровю. Знявши їх, і звязавши до купи шнурівками, повісив на шию, де вже була гвинтівка (виходити з бою без зброї вважалось дезертирством). На шляху до медсанбату стрівся солдату підрозділ з командиром, який, сам бувши пораненим, віддав наказ залишити зброю. Без гвинтівки на шиї повзти стало легше, але своїх черевиків боєць не полишив. Повзти довелося далеко по низині та руслом невеличкого висохлого потічка, притискаючись під час мінометних обстрілів до того схилу, з боку якого вівся вогонь (так більша ймовірність уникнути уламків снарядів). Вже метрів за 100 від збірного пункту до бійця, пораненого в голені обох ніг, підбіг санітар і допоміг добратися до медиків, наголосивши, що би йому записали на рахунок ще одного пораненого. На війні вівся облік кількості винесених з поля бою поранених і санітари за це отримували відзнаки. Але піхотинець Махно обурено заперечив: "На передовій ще багато поранених, допомагайте їм, а я самостійно добрався, і заслуги санітара в цьому немає". Так як поранення рядового Петра Махна вважалось легким, рани перевязали і він ще дня 2-3 пробув на збірному пункті. Першими з передової вивозили важкопоранених. А коли у фронтовому евакогоспіталі зняли повязки з ніг, в ранах вже завелися черви. Лікування спочатку проходило в прифронтових евакогоспіталях, які розташовувались і у землянках прямо в лісі, і в розбитих церквах. Одного разу до поранених приїжджали артисти і, що би подивитись на них, пораненим солдатам довелось в прямому значенні виповзати із землянок. Подальше лікування проходило у Брянському госпіталі.

Битва на "Вогняній дузі" завершилась визволенням від німецько-фашистських загарбників двох міст Орла і Білгорода. Батьківщина салютувала відважним воїнам Західного, Брянського, Центрального, Воронежського і Степного фронтів. Це був перший салют перемоги. А за взяття Орла 5-тій гвардійський стрілецькій дивізії було присвоєно найменування "Орловської".

1944 рік

Після одужання з 15 жовтня 1943 року по 5 грудня 1944 року Петро Махно воював в артилерії в складі 3-го Білоруського фронту, перейменованого на той час із Західного.

Це було в Білорусії

Махно П.М. був командиром відділення розвідки спостереження 64-го артполку 31-ї гвардійської стрілецької дивізії 11-ї гвардійської армії. Просунувшись і закріпившись на нових рубежах, дивізія перейшла до оборони. Бійці почали окопуватись, готували місце під бліндаж командира артполку. Командир відділення розвідки повинен був привезти двома вантажних машинах ("студебекерах") колоди для накату бліндажа. По дорозі в тил Петро Махно запам’ятовував дорогу по окремих деревам на поворотах шляху. Але коли вночі повертались назад, орієнтири були не помітні в темряві. Машини повернули не там і застрягли в заметах снігу. Тільки трасуючі кулі ворога допомагали зорієнтуватись. Доки відкопували машини з колодами із заметів, спізнились на кілька годин. Солдати почали розвантажувати і укладати колоди на перекриття бліндажа. А знесилений командир зайшов у землянку піхоти, присів, витягнув з речового мішка кусень мерзлого хліба і так, сидячи, заснув з куском хліба в руці. Отямився від того, що його трясуть. Це командир госпроти капітан Пухно кричить: "Ти шкідник і зрадник, тебе треба розстріляти. Чому спізнився на дві години?" Пояснень, що заблукали в темряві та ще й застрягли в заметах, визнавати не схотів. Петра Махна було покарано і знято з посади командира відділення і став він рядовим розвідки спостереження.

Після звільнення рідних місць (Кам’янського району Черкаської області) від німецько-фашистських загарбників, боєць Махно написав листи додому, у воєнкомат, до райвиконкому і отримав відповіді, що рідні бійця батько і дві сестри, що перебували в селі під час окупації, негативної характеристики не мали, а три брати (в тому числі і він) всі на фронті в рядах радянської армії. При нагоді ці листи-відповіді рядовий Махно показав капітану Пухно із словами: "А Ви, товаришу капітане, обізвали мене зрадником, зняли з посади командира відділення, зробили рядовим". І капітан визнав свою помилку, попросив вибачення за гарячність та поновив на посаді. Між іншим, цей капітан Пухно українець, земляк із Вінничини.

Генеральний наступ, відповідно до операції "Багратіон", був розпочатий 23 червня 1944 року військами 1-го Прибалтійського фронту (ком. генерал армії Баграмян), 3-го Білоруського фронту (ком. генерал-полковник Черняхівський) та 2-го Білоруського фронту (ком. генерал-полковник Захаров). Наступного дня перейшли у наступ і війська 1-го Білоруського фронту під командуванням генерала армії Рокоссовського.

Подвиг гвардії рядового Юрія Смирнова

64-й гвардійський артилерійський полк у складі 31-ї гвардійської стрілецької дивізії 11-ї гвардійської армії розпочав наступ на сильно укріплену оборону супротивника, яку утримували частини німецької 78-ї штурмової піхотної дивізії під командуванням генерал-лейтенанта Траута. Це було одне з кращих з’єднань ворога.

На білоруській землі під час оточення німецько-фашистських військ в районі Орші, воїни 11-ї армії з листівки-"блискавки" дізнались про подвиг гвардії рядового Смирнова Юрія Васильовича 1925 року народження. Солдат 77-го гвардійського стрілецького полку 26-ї гвардійської стрілецької дивізії брав участь у танковому десанті, який прорвався в тил ворога, щоб перерізати важливу залізничну магістраль Москва-Мінськ. Воїн був важко поранений у бою і в непритомному стані захоплений у полон. Штабні офіцери 78-ї штурмової німецької дивізії жорстоко допитували гвардійця, прагнучи довідатись в нього про завдання десанту, його чисельність та отримати інші цінні відомості. Не зважаючи на тортури, мовчання було єдиною відповіддю комсомольця на усі запитання. І тоді знавіснілі вороги розіпяли солдата-гвардійця на стіні штабного бліндажа. Через деякий час, прорвавши оборону противника біля села Шалашино Дубровенського району Вітебської області, радянські воїни, зайшовши у штабний бліндаж, побачили оголену людину прибиту цвяхами до хрестовини з дощок. На столі виявили червоноармійську книжку і комсомольський квиток, а в протоколах допиту під кожним запитанням стояли слова: "Він мовчить".

Вся країна взнала імя героя указом Президії Верховної Ради СРСР від 6 жовтня 1944 року Юрію Смірнову посмертно було присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу.

Жорстоко поплатилися гітлерівці за свої звірства. В "котлі" під Оршею була повністю знищена дивізія Траута, а сам Траут потрапив у полон. Оршанський гарнізон супротивника склав зброю у ніч на 27 червня.

За бойові заслуги і героїзм воїнів у Вітебській операції 31-а гвардійська стрілецька дивізія, єдина у складі 11-ї гвардійської армії, удостоєна почесного найменування "Вітебська". Сотні її бійців і командирів відзначені високими урядовими нагородами. Петра Махна — командира відділення розвідки спостереження, було нагороджено медаллю "За відвагу".

Форсувавши р. Березіну, 1 липня дивізія звільнила містечко Зембін фортецю, зведену німцями для відбиття атак партизан, які господарювали в цьому районі. У перших числах липня оволоділи Молодечно крупним вузлом залізничних і шосейних доріг.

Позаду залишилася Білорусія з її містами Оршею, Красним, Вітебськом, Молодечно, Ошмянами. 8 липня 1944 року в районі Дайнави радянські війська вийшли на литовський кордон. Так завершилася операція "Багратіон", у якій брав участь Петро Махно як розвідник спостереження 64-го гвардійського артилерійського полку у складі 31-ї гвардійської стрілецької Вітебської дивізії.



Для того, щоб залишити коментар, увійдіть на сайт через свій профіль у одній з соціальних мереж:



Інформація
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до цієї публікації.

Top