А ще ось-ось і розпочнеться реконструкція міських очисних споруд. Взагалі-то, сказала Осіпчук, наші „очисні” – чи не найголовніший подразник. Ще б пак, у розрахунку на обслуговування заводів-гігантів совєтської „оборонки” під них було виділено аж 43 гектари земельних угідь. Заводи сконали, або – майже сконали, але всю цю „очисну махину”, все одно, доводиться водоканалові утримувати на своїх кволих плечах. А головне – 22-кілометрову трубу, по якій очищену на „очисних” воду треба було „гнати” аж до села Садки, що під Кременчуком, щоб скинути її далі у Дніпро. Скільки ж електроенергії на це треба!?

І ось, наголошує Осіпчук, пару років тому водоканальські інженери розробили проект, згідно з яким з трубою буде покінчено назавжди... Директор віддає належне міській владі, яка гідно „пролобіювала” фінансування цього діла на державному рівні – на реконструкцію КОС з Держбюджету виділено перші 2,4 мільйона гривень. Хоча для „труби” треба 4,4 мільйона, та клятий повінь на заході країни на заваді став – туди гроші „пішли”. Але директор сподівається, що кошти таки вдасться отримати – всі...14 мільйонів гривень. Саме така кошторисна вартість докорінної реконструкції очисних споруд.

А що ж такого має бути зроблено на цей перший транш? Передовсім, говорить Любов Осіпчук, на „очисних” будуть облаштовані біоінженерні споруди та басейни штучного поповнення підземних вод. Тобто, – такі собі ємності, у яких вже очищена вода, відстоюючись, природнім шляхом буде всмоктуватись у ґрунт. Відтак, відпаде потреба витрачати ресурси на тую довжелезну 22-кілометрову трубу. А щорічний економічний ефект від цього „ноу-хау”, на реалізацію якого вже виграла тендер одна кременчуцька фірма, складатиме 1,8 мільйона гривень. Тариф на воду, принаймні, можна буде утримувати у розумних межах.

...Розповідаючи про позитивні зрушення на підприєм-стві, голос директора водоканалу був позбавлений притаманного у подібних випадках мажорного звучання, а очі – радісного блиску. А коли ваш кореспондент поцікавився причиною такої гнітючості у настрої – директорка засмутилася ще більше. „Враження таке, – сказала вона, – що економічна криза, яка оповила земну кулю, і призвела до вражаючих збитків, навіть у передових країнах, не торкнулася лише нашого окремо-взятого водоканалу – і керівництво міста і мешканці вважать, що новий тариф на водопостачання і водовідведення у 5,58 гривень за куб. води зняв у нас всі проблеми”. Можливо би й зняв, продовжила директор, якби не ціла низка несприятливих спустошливих факторів, які загрожують остаточно зупинити це комунальне підприємство. За її словами, водоканал і раніше „шкутильгав” не встигаючи за часом. Наприклад, коли економічно обґрунтований тариф становив 4,09 гривень/куб. – його впроваджували лише через рік. І так – щороку. І все для того, аби чого доброго, не обтяжити населення. Бо, бачте, резонно підмічає Любов Осіпчук, дві гривні 17 копійок за сто (100!) відер питної води (нинішня вартість водопостачання) – це „грабьож”. А викласти майже „троячку” за один-єдиний буханець хліба, сім гривень – за десяток яєць, до сотні гривень – за шинку, м’ясо, ковбасу – не „грабьож”? А ще купляти 3-літровий пластиковий бутель з питною водою щонайменше за „п’ятірку”... Тут – мир і злагода. „А те, що покупна нами у водогону „Дніпро-Кіровоград” вода невдовзі коштуватиме 94 копійки за кубометр, що населення щомісячно недоплачує нам за спожиту воду по 200 тисяч гривень – місячна плата за електроенергію, через що наші працівники місяцями не бачать своїх зароблених грошей... Все це нікого не обходить!

Лише за останні місяці Геннадій Френкель двічі, спасибі йому, виснажливими перемовинами з керівництвом водогону спромагався відстрочки припинення нам водопостачання через нашу неспроможність заплатити. Наскільки ще його „вистачить”, аби не допустити припинення водопостачання для всієї верхньої частини міста?”, – наче сама себе запитує Осіпчук.

...Дев’ять гривень 39 копійок за кубометр води. Ось той тариф, який на думку директора водоканалу відповідає реаліям сьогодення. І не лише на її думку – його економічне обґрунтування вже перевірили спеціалісти обласної Інспекції по цінах та громадські організації. Але Осіпчук сумнівається, що міські власті наважаться його впровадити, навіть, якщо і буде фахово доведена його доцільність. І що тоді робить? Принаймні, відповіла директор, водоканал спробує більш рішуче „відбивати” хоча ті 200 тисяч гривень...

Ближче до кінця поточного року водоканал готує новорічній „подарунок” злісним неплатникам, яких у Світловодську налічується аж 15% – очікується повторне прибуття до міста полтавців зі „Спрутами” та „Зиґзаґами” – „розумне” обладнання, що здатне перекривати одночасно водопостачання та водовідведення в окремовзятій квартирі. Наприкінці минулого року, нагадала Любов Осіпчук, коли полтавці почали „рейдувати” трубами боржників, сплата за спожиту воду в одну мить зросла у десятки разів. Прикро. Виходить, для нашого народонаселення „батіг миліше пряника”.

Віталій АСАУЛЕНКО