Понеділок, 23 жовтня 2017
Кременчук

Пейнтбол з усіх боків

Пейнтбол з усіх боківМешканців прилеглих до спортивного майданчику Кременчуцького льотного коледжу будинків, напевне, вже не насторожила стрілянина, що розрізала навколишню тишу минулої суботи. Бо, навіть тамтешні бабці-пенсіонерки знають – то є пейнтбол. Представницькі змагання з якого проводяться тут щороку.
Стрілянину одне по одному кульками з фарбою тут – у Кременчуці – з початку нового тисячоліття пропагує місцевий клуб „Сталкер”. Хоча, „пропагує” – гучно сказано: ентузіасти цієї гри бавляться собі у власне задоволення у відлюдних місцинах і не вельми цим афішують. Але минулої суботи на згадуваному спортмайданчику було велелюдно – сюди з’їхались провести четвертий етап Чемпіонату України з пейнтболу команди з Києва, Донецька, Харкова, Кіровограда, Дніпропетровська, Запоріжжя, Сум і, звісно, Кременчука. Що й дало нам привід розібратися „впритул” щодо цього малозрозумілого для пересічного громадянина (а для декого й страшного – бо ж стріляють) виду спорту. А „гідом” з пейнтбольної теми охоче погодився бути голова клубу „Сталкер” Сергій Стеценко.

- Пане Сергію, давайте розпочнемо з підходу у прямому значенні цього слова – він, так „рясно” заставлений автівками далеко недешевих марок, що це навіює думку: пейнтбол – спорт явно не для громадянина з мінімальним окладом...

Пейнтбол з усіх боків- Це так і не так. Дійсно, нині людина, маючи мінімальний оклад, не вельми буде перейматись, яким видом спорту займатись – на харчі би вистачило. Але, водночас, зазначу, що було б помилково вважати всіх без винятку пейнтболістів такими собі нуворишами. Соціальний зріз нашого клубу доволі строкатий – в однаковій мірі у ньому представлені бізнесмени і прості робітники, високопосадовці і студенти, підприємці і вчителі. У випадках, коли член клубу не в змозі придбати власну амуніцію і екіпіровку – він може все взяти напрокат, плата за який досить прийнятна. Та й замовити гру для себе можна, так би мовити, корпоративно.

- І все ж, якщо всі ці пейнтбольні обладунки придбати – у що це „виллється” у грошовому еквіваленті?

- Якщо по-мінімуму – у межах тисячі доларів...

- З вашого дозволу, давайте облишимо рахувати „копійки”, хотілося б більш розлого довідатися: що ж то воно таке – пейнтбол?

- Ідея гри належить продавцеві спортивних товарів Бобу Гамсі, біржовому маклерові Гейзу Ноелю та письменникові Чарльзу Гейнсу. Сталося це у 1981 році у Нью-Гепширі (США). І з тієї пори пейнтбол упевнено крокує планетою, у тому числі, Україною і Кременчуком, зокрема. Суть цієї екстремальної гри нескладна: команди – від 3 до 20 учасників – пересуваючись, у даному випадку - огородженим майданчиком, на якому розкидані надувні фігури (штучні укриття), або просто неба десь у безлюдній місцині, використовуючи спеціальну пневматичну зброю, що вистрілює наповнені нетоксичною водорозчинною фарбою желатинові кульки, намагаються вразити якомога більше своїх суперників саме цими кульками, які, розриваючись від зіткнення...

- Дуже боляче?

- Якщо кулька влучить у нічим незахищене тіло – синець забезпечено. Але ж гравці екіпіровані з ніг до голови, тому, кулька, що в них влучає, залишає лише кольорову пляму.

- Пане Сергію, даруйте вже за провокаційність: чи не здається вам, що пейнтболіст, „навбивавши” кульками з фарбою своїх „ворогів”, забажає „погратись” вже зі справжньою рушницею, зарядженою (до того ж) справжніми кулями, з випадковими перехожими?

Пейнтбол з усіх боків- Давня мудрість говорить: стріляє не рушниця – стріляє людина, що її тримає. Дотримуючись логіки вашого питання, засумніватись можна і у спортсменах-лучниках, яким враз може закортіти пускати свої стріли не по мішенях – по людях, навіть – у футболістах, яким, ні з того ні з сього, „припече” змінити м’яч на людську голову. А за боксерів і борців, у цьому контексті – годі й казати. До вашого відому, у середовищі пейнтболістів називати пневматичну зброю рушницею, автоматом, пістолетом тощо, а те, що вона вистрілює – кулею, абсолютно не прийнято. Зброю свою ми називаємо маркерами, а „кулі” для неї – просто, кульками, Знешкоджених же суперників ми ні і якому разі не вважаємо „убитими” чи „пораненими” – „маркованими”. Що, безумовно, є свідченням нашого миролюбства. Та й, досхочу набігавшись та настрілявшись з маркера, з організму вивільняється стільки адреналіну, що на кілька днів забуваєш про такі побічні „продукти” нашої життєдіяльності, як негативні емоції та роздратування...

До речі, цю думку підтвердила світловодський психолог Валентина Варфоломєєва, до якої ми звернулися за консультацією на означену тему та задля більшої об’єктивності і неупередженості. Готуючи нам фахову відповідь, вона підняла деякі факти стосовно пейнтболу. Зокрема, за оцінками американських страхових компаній (хто-хто, а страховики, а тим більше – американські, знають, що говорять), пейнтбол вважається безпечнішим футболу і, навіть, тенісу та гольфу. Що ж до ймовірного розвитку агресивності через захоплення пейнтболом, пані психологиня зазначила: жоден із відомих маніяків та серійних убивць як в Україні, так і за її межами не захоплювався, не грав і не цікавився пейнтболом. Цю гру, наголосила вона, боятися не треба аж ніяк, на відміну від зовні спокійного проведення дозвілля перед екраном монітора, розважаючись комп’ютерними іграми з „наголосом” на якомога чисельніших та жорстокіших убивствах. Ось де справжній розплідник майбутніх потвор у людській подобі, а пейнтбол – рухома колективна гра з фізичними навантаженнями, яка, окрім індивідуальної користі (рух – життя, розвиток окоміру тощо), своїм колективним характером, призвичаює людину ще й до такої призабутої нині чесноти, як взаємовиручка, підсумувала Валентина Варфоломєєва.

Віталій АСАУЛЕНКО
Фото з веб-сайту Playpaintball.com.ua




Для того, щоб залишити коментар, увійдіть на сайт через свій профіль у одній з соціальних мереж:



Інформація
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до цієї публікації.

Top