"Соціальний пес"

Питання гуманного ставлення до чотирьохногих „городян” у країнах Європи та Америки вже давно вирішено через розбудову мережі притулків, які утримуються як за муніципальний рахунок, так і за рахунок добровільних пожертв громадян. Але постмодерністське суспільство цих країн пішло ще далі... Тамтешнім захисникам прав тварин вже „мало” того, що безпритульних тварин не позбавляють життя – вони дійшли висновку: утримання собак та кішок за огорожею притулку, нехай і з регулярним харчуванням та ветеринарним доглядом, позбавляє їх природнього права бути вільними. Тому там сьогодні бродячих собак, не те що не вбивають – їх, навіть, вже до притулків не „запроторюють”, а відловлюють, миють, стерилізують, прищеплюють від різних болячок, надягають яскраво-червоні ошийники і...повертають туди, звідки взяли. До речі, якщо вирити сайту Всеукраїнського товариства захисту тварин, Програму „Соціальний пес”, в основу якої покладено означений європейський та американський досвід, вже впроваджено у Києві і частково у Харкові. І це вже дало свій позитивний результат... Адже, як відомо, природа не терпить порожнечі – місце „вибулих” тварин займають інші. А от коли, після відповідної „обробки”, у яскравих ошийниках на вулиці (біля ринків, магазинів, у дворах тощо), знов з’являються вже знайомі та соціально адаптовані „тузики” та „шарики”, „дикі прибульці” зникають – бо ж то не їхня територія...

На жаль, можна сміливо припустити, що подібна практика ставлення до тварин ще дуже і дуже довго не матиме поширення у нашій - найбільшій європейській країні. І річ, власне, не стільки у бракові фінансування, стільки у спотвореній ментальності нашого народонаселення понад сімдесятирічною ізоляцією від цивілізованого світу з його загальнолюдськими цінностями. У той час, як європейський та американський соціум вибудовував своє суспільство на принципах, у яких права людини, її особиста безпека і свобода були наріжним каменем, у нас все звелося до лаконічного: „Від тюрми і суми не зарікайся”. Тож, як з таким життєвим „кредо” можна відстоювати права свого ближнього? А тим більше – якогось бродячого пса...

Ату його дітіліном!

Бідкаючись на брак бюджетних коштів задля людського поводження з нашим чотирьохногим оточенням, світловодські виконкомівці паралельно підкреслюють: варварського відстрілу, із застосуванням вогнепальної зброї, не буде – на ці цілі використовуватиметься препарат „Дітілін”, застосування якого набуває в Україні все більшого поширення. Мовляв, це більш гуманний спосіб умертвіння, аніж залп з рушниці. Чи так це насправді? Варто спочатку розібратись: що воно таке отой „Дітілін”? Це, розтлумачує Медична енциклопедія, курареподібний препарат. Показниками до його застосування є інтубація трахеї, ендоскопічні процедури, а також нетривалі операції з накладання швів на черевну стінку тощо. Але, застерігає енциклопедія, під час проведення лікування із застосуванням „Дітіліну” необхідно мати напоготові апарат для штучної вентиляції легенів – „перебір” з дозою може призвести до тривалого пригнічення дихання – коротше кажучи, пацієнт попросту задихнеться.

... Повертаючись до заданої теми, можна констатувати: наше місто прирекло безпритульних тварин на тривалу страждальницьку смерть від завищених доз „Дітіліну”, який призводить до паралічу дихальної системи. Це тільки зокола приречені здаватимуться мертвими, а насправді вони ще кілька годин, відчуваючи неймовірний біль, намагатимуться вдихнути у свої спаралізовані легені повітря...

Абсолютно не треба думати, що наші виконкомівці прийняли рішення щодо застосування „Дітіліну” по відношенню до бродячих тварин, знаючи заздалегідь про його „гуманну” дію. Тим більше, вони могли й не знати - застосування у подібних цілях цього препарату заборонено українським законодавством, а відтак, цілком ймовірно, що дане рішення ризикує бути опротестованим прокуратурою. То що ж – знову повертатися до неголених похмурих мужичків з рушницями у руках, ловчою сіттю на плечах та тесаками за халявою?

... „Соціальний пес” – ось та золота середина, яка має влаштувати як прибічників „забою” безпритульних тварин, так і „притулкових” ентузіастів, переконані „тваринячі” правозахисники. І не треба задля цього ніякі бюджетні кошти витрачати... Просто, ринковим торговцям, власникам магазинів та інших об’єктів тощо треба трішки „скинутись” на проведення санітарної обробки, щеплення і стерилізації своїх чотирьохногих сусідів. Ще й на яскраво-червоні ошийники гроші залишаться. Що ж, у такому випадку, для більш непримиренних щодо подібного розв’язання проблеми, варто нагадати один із основних постулатів набагато древнішого від християнства буддизму про реінкарнацію (перевтілення) душі. Нехай кожен з них, перед тим, як недобре поставитись до безпритульної кішки чи собаки, подумає: а чи не душа його померлого близького родича перебуває наразі у цьому пухнастому або кошлатому тілі?

Віталій АСАУЛЕНКО