Нарешті, коли я вдосталь надихався цілющим пасічним повітрям, очікуючи поки мій респондент обстежить свої володіння, ми приступили до розмови, неспішно потягуючи ароматний, просякнутий димком чайок. Взагалі, розпочав мій співрозмовник, українські бджолярі медовий Спас споконвічно вважали своїм святом – кінець літа, і до 19-го вони намагалися провести останню качку меду перед зимівлею. От і пан Володимир було вже зібрався згортати свою пасіку, та пару днів тому пройшов непоганий дощ: ожила рослинність, пожвавішали бджоли – тож, вирішив він, нехай ще трішки політають. Адже цього літа медку вдалося зібрати лише половину від звичайної норми – через нечувану спеку бджоли працювали з 6-ї до 10-ї ранку, потім – з пів шостої вечора і практично до заходу сонця. „Тому-то я і відступив від звичних строків”, – каже він.

- Пане Володимире, „колеги по цеху” називають вас потомственим бджолярем. Хто став засновником вашої династії?

- Розпочав цю справу мій дід. Пригадую, як у дитинстві я полюбляв перебувати у комірчині, де він зберігав порожні рамки з вуликів. Як вони пахли! Меду не так хотілося, як надихатися тим повітрям. Гадаю, підсвідомо оцей аромат і заклав підвалини мого захоплення бджільництвом. Далі діда пішов батько – у свій час його було відзначено званням „Кращий бджоляр” Добровеличківського району.

Окрім родичів, як своїх перших учителів-наставників, пан Володимир згадав і подорожнянського бджоляра, нині покійного Олексія Грицика, який навіть дві книжки по бджільництву написав. Але більше Грицик запам’ятався як відчайдушний захисник бджіл: переповідають, що ще за колгоспів він, аби літаки сільськогосподарської авіації не розпилювали отрутохімікати над соняшниковими полями...обстріляв їх з мисливської рушниці, ще б пак – та отрута згубно впливала бджіл, що збирали соняшниковий пилок. Тоді конфлікт заладнали полюбовно – благо, що Грицик не поцілив у „кукурузники”. Сьогодні ж, говорить мій візаві, таких сильних отрутохімікатів вже немає, як немає і самих колгоспів. Але це одна „сторона медалі”, інша полягає у тому, що за колгоспів була більш різнобічна кормова база для бджіл: і еспарцет, і буркуни, інше різнотрав’я. Нинішнім же фермерам з цим „дріб’язком” морочитись не вигідно – лишились гречка, соняшник, рапс, а ще акація та липа.

- Це якимось чином впливає на якість меду?

- Щодо якості – важко сказати, але насиченість меду стала таки біднішою. Також дається ознаки щільність пасік. Якщо раніше різновидів медоносних трав було більше, а пасічників менше, то наразі – навпаки. Іноді, наприклад, гречане поле так щільно вуликами обставлять, що сім’ї ледь не воюють за кожну квітку.

- Хотів було спитати у вас про поради бджолярам-початківцям...Тепер, гадаю, це викличе у вас лише роздратування...
- Чому? За моїми спостереженнями, лише відсотків двадцять початківців не полишають бджільництво. А щодо порад... Головне, не вважайте за банальність, поважати бджіл і вважати себе не якимось зверхником над ними, а партнером. Вони це відчувають і дуже не люблять коли з ними працюють, наприклад, у рукавицях – напевне вони не отримують через це людського тепла. Тому раджу не застосовувати повну екіпіровку, навіть тоді, коли ваші „партнери” парочку раз вас ужалили... Починати треба з двох-трьох вуликів – не більше і не менше. А, взагалі, щоб досвід набувався швидше і з меншими втратами – варто „прибитися” до більш досвідченого бджоляра. Щодо цього, зазначу: бджолярське братство не якась там закрита масонська ложа – ми радо приймаємо новачків і щиро ділимось досвідом. Але, повторюю, головне – це мати задоволення від спілкування з бджолами. Тай, як по-іншому? Адже вулик – повна сімейна гармонія, де кожна комаха добросовісно виконує свою справу. Уявіть, навіть бджоли „пенсійного” віку намагаються будь-що бути корисними для сім’ї: через те, що їм важко облітати рослини, вони мед...крадуть у сусідніх вуликах. Я їх не засуджую – не для себе ж вони стараються. Тим більше, природа розпорядилася так, що такі бджоли набувають чорного кольору. Це для того, щоб інші могли розпізнати „злодюжку”. От би так у людському середовищі...

- Ви так – у схвальних епітетах – розповідаєте про бджіл та бджільництво... Невже у цьому ділі немає жодного нюансу, що вам не до вподоби?

- Чому? Є – зимівля, бо якось довго на весну доводиться чекати...

Як вибрати „правильний” мед

Купуючи мед, Володимир Клокар радить, передовсім, звертати увагу на його прозорість і в’язкість. Мед, при переливанні, має тягнутись і насипатися з характерним шелестом такими собі накатами – шар за шаром. Що ж до того, що деякі „знавці”, стверджують: цей мед – з акації, цей – з гречки, а цей, мовляв, взагалі, – з цукру, то, говорить бджоляр, жодна лабораторія не відрізнить мед з рослини від меду, виробленого з цукру. Хоча поважаючі себе бджолярі, ніколи не йдуть на подібну фальсифікацію, наголошує пан Володимир.

Рецепт „медовухи” від Володимира Клокаря

Мед, також, відомий і тим, що на його основі можна приготувати найдревніший (древніший за бражку) хмільний напій. Володимир Клокар поділився одним з багатьох рецептів приготування „медовухи”.

Найкраща виходить після першої качки меду (десь – початок червня). У холодній воді щільно перемиваються зняті з печатних рамок обрізки–кришечки разом з пилком рослин. У результаті такою процедури, отримується дуже солодка рідина, яка розбавляється водою, аби напій не був надто солодким. Потім все це проціджується, додаються дріжджі (300 грам на три відра) і поміщається у тепле, затемнене місце. „Грати” має доволі довго – щонайменше 2 місяці. Опісля чого знов відціджується і ставиться на зберігання, аж поки рідина не набуде абсолютної прозорості і світло-коричневого кольору. Напій має приблизно 18 градусів. Він важкий, тому бажано вживати його як десерт. І не кухлями – при „переборі” викликає відчуття землетрусу – валить з ніг конкретно.

Віталій АСАУЛЕНКО