Вівторок, 16 жовтня 2018
Светловодск

Сміттєзвалище

СміттєзвалищеТрішки більше двадцяти років тому на цьому місці був яр, названий тубільцями Божий. Глибина його сягала 40 метрів. Поряд – річечка, яка кишіла рибою. Яру вже нема, а річечка, до речі, притока Дніпра, забруднена настільки, що не те що риби – жаби не витримали – втекли. А причина всьому – міське сміттєзвалище...

Впритул до цього специфічного хазяйства розташоване мальовниче село Нахалівка Світловодського району, за совєтських часів перейменоване на честь одного з лєнінських поплічників на Свердлівку. Так от, нахалівці, чи то, даруйте, свердлівці, вже котрий рік потерпаючи від цього сусідства, мають намір перейти від пасивної фази боротьби за свої права жити у сприятливому середовищі (скарги там різні, листування з містом, областю тощо) до активної – вони сповнені рішучості заблокувати дорогу із Світловодська на сміттєзвалище...

Прояснити ситуацію ми попросили павлівського сільського голову (Свердлівка підпорядковується Павлівській сільській раді) Миколу Панасенка. Щоби все було достеменно зрозуміло, пан Микола розпочав з історії. Річ у тім, сказав він, що свердлівці, за іронією долі, починаючи від розбудови Світловодська, вимушені жити поряд із сміттям. Спочатку звалище було на одному краю села – поблизу Силікатного заводу. „Строітєлі комунізма”, пригадує пан голова, палили там сміття безбожно. Селяни завалили партійні і совєтські органи різних „калібрів” скаргами. Ті пішли назустріч сподіванням сільських трудівників і перенесли звалище...на інший край села. Таким чином, у 1983 році, за рішенням правління тамтешнього колгоспу, земля, а точніше, Божий яр, площею 3,1 гектари, було передано у розпорядження Світловодського міськвиконкому.

До останнього часу, зазначає наш співрозмовник, особливих ускладнень не виникало. Сміттєвози тупо скидали у черево глибокого Божого яру сміття. Ну, палили: воно смерділо, та народ же наш – терплячий... Але з часом яр було засипано сміттям, як то кажуть, „по маківку”. Площа його, замість означених 3,1 вже „хапонула” у селян п’ять гектарів. Дощова вода (а над звалищем висота), по мірі заповнення яру, стікаючи униз, підхоплює з собою все більше нечистот, несе їх у напрямку дороги та тієї річечки, а поряд – село. „Картину” доповнює постійний сморід та дим від паління сміття. І так, наголошує пан голова, тривало роками. До речі, говорить він, за весь цей час місто не сплатило селянам за землю жодної копійки, а це 480 гривень за гектар у рік – якщо перемножити цю суму на гектари та роки – буде доволі солідна цифра. Що ж до екологічних зборів, то й тут селяни „не при ділах” - місто їх сплачує само собі, просто перекладає гроші з однієї кишені до іншої...

Рік тому Свердлівка зібралася на віче, на яке Микола Панасенко привіз світловодських комунальників та екологів. За його словами, селяни гостей зустріли доволі жваво та бурхливо. Тодішній головний комунальник міста Володимир Дем’янюк продемонстрував чудеса дипломатії аби охолодити „розпечених” селян: мов, дайте можливість трішки оговтатись – ми ж лише до влади прийшли, розберемось і все виправимо. Не судилося – солодівський виконком було відправлено у відставку. Тому на сьогоднішній час селяни вимагають вже від нинішніх світловодських властей зарадити їхній біді. А, якщо зрушень не буде – вони своїми тілами стануть на шляху сміттєвозів з міста і жодного не пропустять...

Пилип ЗАКАРЛЮКА




Для того, щоб залишити коментар, увійдіть на сайт через свій профіль у одній з соціальних мереж:



Інформація
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до цієї публікації.

Top