І, „зарядивши” на це діло земляка з Табурища, українця за покликанням Дмитра Туника та його „дихаючий на ладан” „москвич” („Пиріжок), я поїхав...На відкриття майже встигли. На гуляйпільському стадіоні, відкриваючи фест, його головний начальник, в минулому – учасник студентського голодування на майдані 1990 року, яке виявилось предтечею скону Совєтської імперії, а нині – відомий політолог Олесь Доній, зокрема, сказав, що максимальна демократизація відзначення головного свята країни - Дня Незалежності - уже давно на часі, оскільки воно нині набуло вже такої кількості ознак офіціозу, що поступово перестає бути справді народним святом. А відтак, Мистецьке об'єднання "ОsтаNNя Барикада" поставило собі за мету відродити справжні демократичні відзначення Дня Незалежності - державного свята, що ідейно об'єднує переважну більшість українських громадян, в містечку, яке, попри, здавалось би, свою теперішню непримітність, насправді є одним із найвідоміших (у європейських масштабах) історичних об'єктів України. І почалося... Махновці на тачанках під чорними анархістськими прапорами, запорізькі козаки, рокери, байкери, „вивихнута” літературна богема, тамтешня молодь і тамтешні п’янички – все змішалося у святковому „вертепі”. Серед знаних в Україні рок-гуртів співали „Кому вниз”, „Вій” тощо, серед бардів – Іван Драч, Олексій Бик тощо, серед літераторів - Сергій Жадан, Юрко Покальчук, Лесь Подервянський тощо. Географія – „від Києва до самих до окраїн”. І хоча я „не втовпився” зареєструватися як учасник концертної програми - демократичність свята дозволила мені виступити, так би мовити, поза конкурсом...Негоже хвалити самого себе, але власні бардівські пісні „Гастролі українського народного ансамблю у Нью-Йорку”, „Хайль, Юкрейн” та „Кунсткамера”, деякі чорногуморні авторські віршики викликали рев задоволення глядачів. І взагалі, чого там тільки не було – і перегони на махновських тачанках, і різні перфоменси, по-іншому – „шизонуті” театральні мініатюри київських, львівських, запорізьких та донецьких артистів, всього й не перелічити...Не вдалося лишень, як це було заплановано, підірвати...бронепоїзд, який ще з тих „веселих” часів зберігався десь під Гуляй полем. Задля цього, як повідомив Олесь Доній, з яким я згодом заприязнився, він домовився про дозвіл та піротехніку зі своїм друзякою (голодували у 90-му разом), головним українським міліціянтом Юрієм Луценком, та коли приїхали по бронепоїзд, з’ясували, що його вже не існує – селяни розібрали...

А ще ми з Дмитром затоваришували з гуляйпільським головним БЮТівцем Сергієм Шматком. З ним ми домовились, що наступного дня він нас, разом з іншими журналістами, звозить на кладовище, де покояться батько та матір Нестора Махна та інші його родичі. Так і сталося. Гуляйпільці шанобливо ставляться до свого легендарного земляка, - який, як відомо, похований у Парижі, – могили Махнів, а там їх цілий пантеон (большевики у 20-х роках винищили майже всіх його родичів), акуратно доглядаються...Дмитро, який обачно прихопив у поїздку світловодську землю, символічно поєднав її із гуляйпільською на могилі Івана Родіоновича – батька Нестора Махна...

А на стадіоні вирувало свято. Аби зранку увійти в кураж і позбутися нічної втоми, всі бажаючі могли взяти участь „у виборах” – пропонувалося обрати „Томатного лідера нації”. Для цього було виставлені портрети провідних українських сучасних лідерів та завезено пару тон стиглих помідорів. І, кидаючи, червоним овочем у той чи інший портрет, „електорат” визначався зі своїм уподобанням. Кажуть, (а ми в той час були на кладовищі), результати гуляйпільського „голосування” збіглися із всеукраїнськими симпатіями – „перемогли” обидва Віктора – ті, що наразі прем’єром (І місце) і президентом.

...Я спитав у Олеся, чи не здається йому неподобством, що на 16-му році Незалежності у Гуляй полі все ще відсутній пам’ятник Несторові Махну? Він сказав, що ідея доволі слушна і він докладе зусиль, аби наступний „День Незалежності з Нестором Махном” розпочався саме з відкриття пам’ятника легендарному полководцеві...