Вісімнадцятого травня музеї всього світу відзначатимуть Міжнародний день музеїв. А у Світловодського міського краєзнавчого музею у ці травневі дні подвійне свято — виповнюється сорок років з часу створення цього закладу і двадцять років як він міститься за нинішньою адресою по вулиці Гагаріна, 19.
Мабуть, не зайве буде згадати імена тих, хто кілька десятків років тому створював на громадських засадах музей. Це Тимофій Гаврилов, Олександра Гайворонська. Євгенія Кокоріна. Поліна Попова, Ніна Рудь, Іван Артем'єв. Великим ентузіастом музейної справи була і Ольга Аболмасова. Сьогодні працівники музею намагаються не лише зберегти традиції своїх попередників, а й примножувати їх. Чимало уваги ми приділяємо науково-експозиційній, науково-дослідницькій, пошуковій роботі. Багато світловодців пам'ятають цікаві тематичні виставки: «Табурише моє. Табурище» (творча спадщина В.Соколова), «Організатор, керівник, людина» (пам'яті А.Тузовського), «Край наш козацький», «Дивосвіт Світлани Сіненко», «Світловодські барви» та ін.

Нещодавно міський краєзнавчий музей отримав у подарунок чудове видання – книгу "Велика Вітчизняна війна в історії українського народу" (матеріали регіональної науково-практичної конференції, що проходила в жовтні 2009 року в Кременчуцькому державному університеті ім. М.Остроградського). Видання включає виступи учасників конференції, серед яких – викладачі університету, наукові працівники Кременчуцького міського краєзнавчого музею, вчителі шкіл М.Кременчука, учні та студенти.
У центрі уваги дослідників – місто Кременчук у період Другої Світової війни. Висвітлено маловідомі сторінки історії наддніпрянського міста та оточуючого регіону від найдавніших часів аж до сьогодення. Окрему частину книги становлять спогади про місто, укладені на основі архівних матеріалів.

Весна завжди асоціюється із Жінкою, її красою, ніжністю, мудрістю. Саме про них – красивих душею, мудрих Берегинь нашої історичної пам’яті, які сорок років тому створювали на громадських засадах міський краєзнавчий музей – розповідають експонати виставки «Берегині нашої історії», присвяченої жіночому дню 8 Березня.
Поліна Попова, Євгенія Кокоріна, Ніна Рудь, Олександра Гайворонська, Ольга Аболмасова – всіх цих жінок об'єднувало прагнення зберегти і донести до наступних поколінь історію рідного краю, передати одвічні прагнення наших земляків, нерідко втілені у неповторних узорах обрядових рушників, вишиванках, творах декоративно-ужиткового мистецтва. Цих ентузіастів назавжди полонило краєзнавство, вони скрупульозно збирали рідкісні світлини, сімейні реліквії, побутові речі – все, що поступово поповнювало фонди музею.

Не така давня історія Світловодська, Новогеоргіївська кожному світловодцю більш-менш відома. А що було раніше? Коли вперше згадується наша територія і під якою назвою в історичних джерелах? Ми спробували зазирнути у минуле нашого краю в часи Різдва Христового, і навіть трохи раніше. Екскурс в історію ми попросили здійснити Віктора Сергєєва, директора міського краєзнавчого музею.
– Територія сучасного Світловодська, району та прилеглих земель населена людьми дуже давно. Науково підтверджено, що на території нашого краю мешкали скіфи (ІV-ІІІ тисячоліття до н.е. - І тисячоліття н.е.). Тут знаходиться пам’ятка археології – безкурганний могильник скіфів. На початку ХХ ст. біля с. Сніжкове було знайдено кам’яну бабу, історичне свідчення тих часів.

Цими днями міський краєзнавчий музей демонструє щонайменше три цікаві виставки.
Вже два роки, як відійшла у вічність Ольга Аболмасова, яка очолювала світловодський музей протягом тривалого часу. По собі вона залишилась у пам’яті не лише, як берегиня навколишніх артефактів, а і як майстриня декоративно-ужиткового мистецтва... Десятки її вишивань, інших доробок виставлені сьогодні в музеї, як данина світлої пам’яті цієї непересічної особистості.

...Телеграфна звістка про скинення Миколи Другого блискавично надійшла до великих міст Херсонської губернії.
До виконання обов’язків херсонського губернатора приступив колишній голова губернської земської управи П.Д.Горич. Щоправда, тепер він мав “революційний” титул Херсонського губернського комісара. Його помічником (або “товаришем”) був призначений директор Херсонського Взаємного Кредиту К.Д.Сосновський. Зміна вищого керівництва стала першою ластівкою у низці докорінних змін у всіх царинах крайового управління. На місцях запроваджувалися посади повітових комісарів, які підпорядкувалися особисто П.Горичу і зосереджували виконавчу владу в межах ввіреної території, здійснюючи нагляд над діяльністю новостворених волосних дум та управ.

Виставка з такою назвою відкрилася в міському краєзнавчому музеї напередодні свята Покрови Пресвятої Богородиці та Дня козацької слави.
В Україні свято Покрови Пресвятої Богородиці набуло особливого статусу. З незапам'ятних часів переказували, що Божа Мати обрала наш край як свій уділ, взяла його під свою високу опіку. Безумовне заступництво Богородиці відчувало українське козацтво. На Запорізькій Січі стояв Покровський храм із чудотворною іконою Покрови Божої Матері.

Нещодавно фонди міського краєзнавчого музею поповнилися унікальним виданням – книгою Антоніни Гармаш-Литвин "Голос утопленого села". Її подарував нам київський краєзнавець Петро Миколайович Панченко, який відвідав наше місто, щоб взяти участь у роботі конференції. Цей захід для студентської молоді, присвячений 50-ій річниці перекриття русла Дніпра, відбувся 5 жовтня у центральній міській бібліотеці.
Авторка книги родом із села Старе Іркліївського району Полтавської області, що нині знаходиться на дні Кременчуцького водосховища. До книги ввійшли казки і легенди, почуті авторкою у дитинстві і записані вже в зрілому віці. Вони і стали символічним пам'ятником утопленому селу.

На початку ХХ-го століття землі нинішньої Світловодщини були розпорошені поміж кількома адміністративними одиницями Херсонської губернії. Це масштабне (367 верст зі сходу на захід, 271 верста з півночі на південь) територіальне утворення Російської імперії станом на 1 січня 1914 року мало загальну площу 6 470 360 десятин (або 62,2 тис. кв. верст). Маючи спільні межі із 6-ма губерніями (Полтавською, Київською та Подільською – на півночі, Катеринославською – на сході, Таврійською – на південному сході, Бесарабською – на заході) та вихід до Чорного моря, Херсонщина займала вигідне економіко-географічне становище. До того ж, на її території розташувалися провідні підприємства суднобудівної та машинобудівельної галузей – заводи "Наваль" та "Руссуд" (м.Миколаїв), Одеські залізничні майстерні, завод Ельворті (м.Єлисаветград). Аграрний сектор характеризувався великою кількістю латифундій з широким використанням найманої праці.