— Отже, пане Олесю, як і будь-яке демократичне волевиявлення, ці вибори мали і позитивні, і негативні сторони. І вам, безумовно, є що сказати і зауважити. Тож, давайте розпочнемо…

— …Давайте за усталеним принципом розпочнемо з негативних сторін, переходячи поступово до позитивних, яких, на щастя, також вистачає.

— Не заперечую! Але, окрім аналізу цих сторін, нашим читачам, гадаю, буде небезінтересно почути і ваші поради, що витікають з поточних моментів цих сторін.

— Гаразд. Тим більше, що органи місцевого самоврядування мають передовсім опікуватись і перейматися саме місцевими питаннями й проблемами. Це я до того, що в Україні в цілому і на окрузі, який я маю честь представляти у Верховній Раді, найбільших симпатій виборців заслужили, я би сказав так, партії — ідейні противники. У нас — це "Свобода" і "Опозиційний блок". І мені вкрай не хочеться, щоби їхнє жорстке одне до одного протистояння у Верховній Раді і під її стінами віддзеркалювалось у роботі селищних, міських та обласних рад. І у продовження мого бачення негативних сторін цих виборів, на перше місце я би поставив низьку явку людей на виборчі дільниці. Це означає, що вони не пов’язують сподівання на покращення свого життя з діяльністю (чи бездіяльністю) влади на місцях. І тут вони мають рацію – попри звіти з Києва про початок реформ у соціальних та економічних сферах, у Знам’янці, Олександрівці чи Світловодську не видно бодай шпарини позитивного. А подекуди і гірше стало. Одні вважаючи, що їх дурять, своїм волевиявленням висловились за повернення до тієї відносної (довоєнної) стабільності і проголосували за вчорашніх "регіоналів", яких нині репрезентує "Опозиційний блок". Інші також вважають, що їх дурять ті ж вчорашні "регіонали", яких чимало нині перебуває у провладних БПП "Солідарність", "Наш край" чи "Відродження" і на знак протесту голосували за "Свободу". Забуваючи при цьому, що відразу після Революції гідності представники цієї політсили стояли на чолі Міністерств — оборони, екології, агрополітики та очолювали Генпрокуратуру. І у нашому окрузі деякими райдержадміністраціями керували все ті ж "свободівці"… Мені би не хотілось загострювати увагу на результатах цього їхнього керування у сподіванні, що ця партія зробила правильні висновки з огляду, передовсім, на інтереси українців… А інші (це вже треті) — просто, не пішли на вибори. Тут, до вже названої причини зневіри у ефективності органів місцевого самоврядування, я би додав і зависокий прохідний бар’єр. Так, на авансцену місцевих виборів вийшли кілька нових партійних проектів, які в тій чи іншій мірі заслуговували на електоральні уподобання. Але, через свою "скороспілість", вони так і не встигли донести свої переваги до широкого загалу. Натомість, крупні партії брак позитивних показників своєї роботи на місцях намагалися компенсувати засиллям власної політичної реклами – що, на тлі поточних соціальних негараздів та ситуації на сході країни, призвело лиш до роздратування людей, які – до того ж – у своїй більшості виявились необізнаними із нюансами нового виборчого закону. Сукупно ці фактори і призвели як до доволі "різнополюсних" результатів волевиявлення, так і порівняно низької активності виборців.

— Наскільки небезпечними для всіх нас будуть наслідки цього?

— А хіба я сказав, що вони будуть небезпечними? Знаєте, я вірю у те, що час, без великих потрясінь, розставить усе по своїм місцям. Тим більше, що ці вибори можна вважати проміжними — щонайбільше, за два роки будуть внесені зміни до Конституції України, пов’язані із децентралізацією та адміністративно-територіальною реформою. А відтак оновлені територіальні громади з набагато більшими, ніж зараз, повноваженнями потребуватимуть і оновлених органів місцевого самоврядування, що відповідатимуть цим новаціям. І мені здається, що партії, чиї представники вже "приміряли на себе одіж влади" нарешті дійдуть висновку: довір’я громад здобувається не засиллям політичної агітації у канун виборів, а щоденною копіткою працею заради блага цих громад. Також не завадило б і знизити до трьох відсотків прохідний бар’єр — що збільшить спектр репрезентантів він населення у місцевих органах влади.

— Ну, а тепер, не відхиляючись від "порядку денного" нашої розмови, — про позитивні сторони…

— Як би не старались кандидати від "Опозиційного блоку" та колишні "регіонали", яким вдалося встигнути "перефарбуватися" у кольори інших партій, збудити у населення реваншистські настрої — їм це не вдалося. Навіть, більш того, відчувши його патріотичне піднесення, їм самим довелося "підлаштовуватись" під сьогоднішні реалії. Звісно, це не війна до переможного кінця, але і не зустріч окупанта і агресора хлібом-сіллю на порозі власної хати. Приємно вразило і значне скорочення можливостей так званого адмінресурсу… Під час виборчих перегонів було проведено цікаве соціологічне дослідження, яке засвідчило, що майже 75 відсотків українців не будуть продавати свій голос. Також до основних позитивних надбань цьогорічних виборів я б додав і те, що вони, попри свою "полярність", продемонстрували згуртованість суспільства. А це чіткий сигнал для партій-учасників правлячої коаліції у Верховній Ради шукати злагоди і спільні точки дотику, а не навпаки. А для всієї Верховної Ради — сигнал до розроблення та ухвалення нового Виборчого Кодексу, де увесь виборчий процес буде відпрацьований до найменшої дрібниці та буде позбавлений від сьогоднішньої плутанини і подвійного трактування. І останнє, дозволю собі нагадати представникам політичних партій, які отримали владу на місцях про те, що вони мають бути підзвітними передовсім не своїм столичним партійним босам, а своїм виборцям. Я ж, зі свого боку, запевняю, що залишаюсь відкритим для плідної співпраці заради наших спільних виборців.