Події останнього року змусили кожного з нас переосмислити життєві цінності, відчути причетність до своєї країни, творення її історії та зрозуміти, що ми господарі на власній землі. На Сході України точиться кривава війна, гинуть вірні діти своєї держави, гинуть наші хлопці.



Не обійшла біда село Захарівку. Війна забрала життя зразкового сина, люблячого батька, коханого чоловіка, мужнього брата. Він обіцяв повернутися. Він не міг не піти.

Сергій Бузейніков народився 23 березня 1992 року у Кіровограді, у 1999 сім’я переїхала до Захарівки. Тут Сергій пішов у школу, яку закінчив у 2009 році вступив у академію сухопутних військ імені П. Сагайдачного, яку закінчив у 2013 році. Згодом зустрів сором’язливу Таню, пара одружилася, у них народилася донечка. Сімейне життя було щасливим, але на превеликий жаль дуже коротким. Так мало вони встигли подарувати один одному, так багато їм залишиться винна війна.

Трагедія сталася 25 січня під Мар’їнкою, Сергій отримав тяжкі поранення несумісні з життям. Посмертно нагороджений Орденом За мужність та Орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Лейтенант Бузейніков був командиром 2-ї механізованої роти 28 Одеської. Посмертно йому присвоєно звання старшого лейтенанта.

На фасаді рідної школи, де вчився та бешкетував, відкривав світ Сергій встановлено меморіальну дошку на його честь. Право відкрити її надали молодшому брату Сергія, Віктору Бузейнікову, учню 11 класу та учаснику бойових дій у зоні проведення АТО, випускнику школи 1995 року Сергію Білику.

У хвилині мовчання односельці схилили голови перед полеглими на Сході земляками Сергієм Бузейніковим, Андрієм Ільїним, Віталієм Іскандаровим, Михайлом Плющем, Юрієм Новіцьким та Олександром Лимарем.



Голова районної ради Олексій Шаповал висловив щиру вдячність батькам за те, що вони виховали такого сина.