Красується і радіє Церква Православна, радісно тріпоче кожне віруюче серце від усвідомлення любові, премудрості й благодаті Божественної, виявлених нам й усьому світові у Воскресінні з мертвих нашого Господа Ісуса Христа – Сонця Правди.

Християнська віра є віра у воскреслого Господа нашого Ісуса Христа. Значення цієї віри ми бачимо найвиразніше в наступних словах апостола:



Очевидно, що тільки віра у воскреслого Христа й загальне воскресіння можуть дійсно втішити людську скорботу, спрагу за правдою й істиною, прагнення до вічного буття; дати виправдання людського життя. На жаль, саме це найголовніше, що є в нашому православному віровченні – Воскресіння Христа й грядуще загальне воскресіння, – недостатньо засвоюється нами, не в повній мірі й не завжди перебуває в нашій душі.

Причина цього корениться в нашому душевному спрямуванні. Людині важко переродитися й так розвинути внутрішньо своє життя, щоб відчувати його позитивний зміст. Звернімося до слів апостола Павла:



– які зовсім не засвоюються нами в повсякденні, хоча підстав для цієї постійної радості безліч, якби тільки ми могли належним чином переживати те, що дарує Господь. Що ж дає нам Господь?

Господь дає нам воскресіння!

Уявімо собі воскресіння не як абстрактний догмат віри, а як те, що завжди відчувається в душі. Хіба можна було б не радіти? Наскільки важливі в порівнянні з радістю вічного життя і майбутнього загального воскресіння наші печалі й скорботи, економічна й політична кризи, виснажлива напруга війни, інфляція, зубожіння, невпевненість у майбутньому неприємності в родині, скорочення на службі, якась образа сусіда – усе, що легко призводить до зневіри й розпачу? Як можна зневіритися, коли Христос воскрес, коли знаємо, що ми з вами співучасники цього Воскресіння?! Хіба не мертвий для нас догмат воскресіння, якщо наша душа ввесь час не тремтить від радості. Якщо на нас упаде найбільша скорбота, найтяжче горе, саме в таких труднощах випробуємо свою віру у воскресіння. Де й подінеться вона, коли плачемо, і здається нам, що навіть життя втрачає сенс. І це тоді, коли Христос Воскрес! Коли ми стаємо співучасниками загального воскресіння! Сьогодні говоримо про це не для того, щоб затьмарити Світле Свято Христової Пасхи, щоб саме в Воскресіння Спасителя почерпнути упевненості, що тільки терпляче здолавши Голгофу випробувань, очистившись й оновившись, наш народ здобуде довгоочікувані мир і благополуччя, адже, незважаючи на нашу немічність, віра у Воскресіння Христове дає нам те, чим живемо. Згадаймо апостола Павла, який спонукає нас втішати один одного "сими словами", тобто словами про загальне воскресіння, є заповіддю, якої ми дотримуємося й донині, бо саме цією вірою у Воскресіння Христове стверджується наша радість тут, на землі.

Сьогодні невіруючі люди, безбожники іноді видаються щасливішими від християн. Але це щастя подібне до самовдоволення безумця, що в божевіллі уявляє себе великим. Він міг би відчувати подобу деякого щастя й насолоди, та чи хто з розумних позаздрив би вбогому в його ілюзорному задоволенні? Справді, щастя невіруючих божевільне. Апостол Павло майже дві тисячі років тому сказав: "Якщо Христос не воскрес, будемо їсти й пити, бо завтра помремо" (1 Кор. 15,32).

Через дві тисячі років що могли б сказати на ці слова люди, які забули про Бога? Чим би вони могли виправдати прагнення до високого у власному житті? Про які духовні матерії може йтися, коли "будемо їсти й пити, бо завтра помремо"? Щоб перемогти зневіру, не впадаючи в безумство, потрібно відповісти на слова апостола Павла. Але відповіді на них не дано, її взагалі не може бути, окрім тої, яку дає віра: якщо Христос не воскрес, то й ми не воскреснемо; якщо Христос не воскрес, то й ми не станемо насінням, що сіється в тлін, щоб повстати у славі. І що ж ти відповіси тоді на запитання про те, чим стверджується життя? Невже й справді: їж і пий, бо завтра помреш ...

Ми, вірні, знаємо, що відповісти на це.
Ми скажемо слова, якими все ж таки живемо, хоч, можливо, не вповні відчуваємо:



У ці Великодні дні будемо молитися єдиним серцем і єдиними вустами, щоб Воскреслий Спаситель дарував нашій країні мир, а правителям мудрість у вирішенні всіх наболілих проблем, народу ж – силу й терпіння пережити всі випробування гідно, зберігши єдність і віру. Палко бажаю вам, мої дорогі й возлюблені у Господі отці, брати і сестри, нескінченної пасхальної радості, що завжди пробуджує нові й нові сили, необхідні для повноцінного життя кожної людини та світу в цілому, для здобуття особистого спасіння, для справ братської любові, для слави й добробуту Святої Христової Церкви, для благоденства Вітчизни та її захисту.



Смиренний + Боголєп, єпископ Олександрійський і Світловодський,
керуючий Олександрійською єпархією УПЦ