З того моменту, як Світловодський район очолив Руслан Степура, становище в районі стало помітно погіршуватися. Причому обвал всіх показників господарської діяльності помічали не тільки працівники районної державної адміністрації, вони стали відчутними у трудових колективах освітян, медиків, працівників культури, в інших галузях.

Кредит довіри до керівництва адміністрації поступово почав спадати, занепокоєння в депутатському корпусі районної ради росло. Майже на кожній сесії та на засіданнях постійних комісій депутати відкрито говорили Степурі про необхідність прийняття конкретних мір, щодо поліпшення ситуації. Однак будь-яка критика сприймалася очільником району, як політичне протистояння та намагання заважати великим перемінам в районі і суспільстві взагалі.

Поєднувати в собі такі риси, як амбітність і некомпетентність, авторитарність і небажання дослухатися до думки інших людей, відсутність комунікативних навичків, невміння знайти спільну мову ні з підлеглими, ні з потенційними партнерами чи інвесторами, небажання аналізувати і робити висновки — це особиста справа кожного, але не керівника районного рівня, від якого залежать долі багатьох людей.

Хтось з великих сказав:


Тому не буду довго підбирати слова, а наведу лише два приклади вчинків Руслана Степури.

Перші хвилі мобілізації вимагали негайної допомоги бійцям, учасникам АТО. Ця допомога об’єднала людей району і міста. Бабусі-пенсіонерки, громадські організації, торгівельні заклади, підприємці і службовці, районна та сільські ради, школярі — всім миром збирали продукти харчування, закупляли захисну амуніцію, засоби гігієни, знаходили транспорт для відправки вантажів в зону бойових дій та пальне для заправки автомобілів. Ніхто не стояв осторонь спільної біди, окрім очільника району Руслана Степури. Навіть на пряме прохання допомогти знайти в районі кошти на пальне, яке потрібно буде придбати на зворотну дорогу із зони АТО, він пафосно відповів:


Фермери та підприємці дійсно допомогли (і не тільки пальним), правда черги під кабінетом голови так ніхто і не побачив. Натомість всі прочитали статтю в засобах масової інформації про те, як Руслан Степура особисто надав гуманітарну допомогу нашим воїнам. Автор при цьому скромно промовчав, що взяли його в цю не першу і не останню поїздку тільки з поваги до посади, і аж ніяк не за потребою. Щонайменше дивно — невже ціллю поїздки було бажання мати світлину на фоні бойової техніки та статтю в газеті про "подвиг" голови Світловодської РДА? Що це, як не показовий "патріотизм"?

Державне свято День Прапора. По всій країні оголошено, що Державний Прапор України буде піднято на установах та підприємствах о 9-ій годині ранку. Організаційний комітет, який працював над сценарієм проведення урочистостей в районі, одноголосно вирішив, що підняти Держаний символ країни це велика честь, і здійснити процедуру повинна людина, яка користується беззаперечним авторитетом у жителів району, яка одностайним рішенням депутатів ради занесена до Книги Пошани Світловодського району, людина, яка внесла вагомий внесок в соціально-економічний розвиток району, чесна, порядна і скромна така, як Бурлака В.П.

Та Руслан Степура, добре знаючи про рішення оргкомітету, відкрито його ігноруючи, в останню мить сам собі надав честь і, під відверте здивування учасників заходу, здійснив процедуру, тим самим принизивши всіх присутніх на святі. Слід додати, що явився він на захід із значним запізненням, але замість вибачитися, висловив невдоволення, що такого "важного" керівника не змогли пів години зачекати учні, жителі села, гості, запрошені, преса. Якщо це не показовий "авторитет", то що?

Депутати — це індикатор соціальної стабільності чи напруги в громадах. Тому на фоні всіх негараздів не дивно, що занепокоєння в депутатському корпусі росло. Неодноразово Степурі відкрито вказували на недоліки в роботі, аналізували ситуацію, передбачали можливі наслідки, радили шляхи виходу із кризового становища. Та все марно. Степура вважав і продовжує вважати, що всі, окрім нього, "справжнього патріота України" (адже, він стояв на Майдані!), всі бажають нашкодити перемінам в районі і в країні взагалі. При цьому він мабуть забув, що "сили реваншу", "п’ята колона Москви" — як він називає депутатів і тих, хто має відмінну від нього думку — народилися, живуть в цьому районі, це їх мала Батьківщина, порядок і стабільність в якій — не примха, а велика відповідальність перед людьми, які довірили їм вирішувати важливі питання, захищати їх інтереси.

Потрібно визнати, що відносини з районною радою (а це 24 депутати, які для організації своєї роботи мають виконавчий апарат) у Степури не склалися. Коли кредит довіри закінчився, вони сказали "досить" і абсолютною більшістю своїх голосів підтвердили рішення про висловлення Р.С.Степурі недовіри. Це рішення повністю співпало з думкою жителів Світловодського району, які напередодні висловили таку ж саму недовіру Степурі, віддавши за нього лише 4% своїх голосів, а це всього лише 228 чоловік із 6 тисяч виборців.

Саме собою виникає питання, чому ж Степура позивається в суді до районної ради? Може краще зразу подати в суд на жителів району? А може це ще одне бажання засвітитися в пресі, соціальних мережах всемогутнього Інтернету (хоч і погана, а все таки слава)? А може це своєрідний тиск на суддівське рішення (адже ми всі люди, можливо, й спрацює)?

З одним тільки згодна. Захищати свою честь і гідність потрібно! Жаль тільки, що ці поняття у всіх різні. Представник "п’ятої колони Москви", як Ви його, пане Степура, називаєте, депутат Пашагор’єв В.М., відправив свого сина на війну і той не словами, а власним тілом і силою духу стримує ворога, захищає кордони і цілісність України, а Ви, його ровесник, псевдо-патріот, у цей час намагаєтеся довести в суді, що сказавши Вам "досить", депутати принизили Вашу честь і гідність?! Було б що принижувати!

Маю честь. Наталія Пруднікова.