У фестивалі взяли участь 103 учні з різних шкіл міста. Найкращі роботи були виставлені у міському Палаці культури на спеціальному стенді і всі учасники святкових заходів, що відбувалися у головному осередку культури міста, мали змогу оцінити твори юних учасників фестивалю.

Нас розчулила зворушлива розповідь учня 4-б класу школи №2 Тимура Барабаша, яку він назвав "Повага до мами".

"Мені 9 років. Я хочу розповісти вам, як я живу у своїй родині. В моїй родині мені майже не приділяють уваги. Усе дістається моєму молодшому брату. Я не буду скаржитися на це, адже йому 3 рочки.

Є на світі людина, яка не байдужа до мене. Це моя МАМА. Коли в мене щось не виходить, в складну хвилину вона мене підтримує. Коли я був маленьким, то багато чого не міг робити. Мама навчила мене говорити, ходити, читати, писати і все те, що я можу зараз робити. Вона розуміє мене, як ніхто інший. Я подорослішав і уявляю, як їй було важко.

Я хочу її описати: у неї великі карі очі, як зірочки у небі. Її волосся наче ріка, руки ніжні і теплі. Її усмішка зігріває землю. Серце — добре, а мова, як дзвіночок.

Вона найгарніша у світі. У неї душа світліша, ніж сонце. Моя мама - найкращий друг у моєму житті. Я хочу бути знову маленьким, щоб вона пригорнула мене до себе і ніжно говорила як любить. І тому я кажу їй:

"Мамо, дякую за своє життя, за ніжність і турботу. Я дуже, дуже люблю тебе!"


Аріна Руденко, учениці 6-го класу школи №9 у своєму творі "Моя матуся" освідчується у глибокій любові до найдорожчої людини у світі.

"Мою матусю звати Світлана, їй зараз 40 років. Моя матуся дуже любить дітей, вона раніше працювала вихователькою у дитсадку, а ще вона дуже любить оновлювати дизайни кімнат та вишивати. Її хобі — складати гарні вірші. Мрією її було купити коней, щоб лікувати хворих на ДЦП дітей. Та нещодавно її мрія здійснилася, ми купили коня та поні. І тоді вона сказала, що мрії здійснюються, треба тільки вірити в самого себе!

Зараз моя матуся виховує шістьох дітей та працює на перетягуванні меблів. Я її дуже люблю! Мамо, мамочко рідна моя! Безліч дорогих слів можна сказати про маму. Вона єдина, хто пробачить усе, хто пригорне до себе та захистить у будь-якій ситуації. Від погляду її очей на душі така приємна ніжність… Матусині губи поступово розпливаються в таку знайому усмішку. От зараз матуся посміхається, і в куточках її вуст заграють сонячні зайчики.

Я знаю кожну зморшку на її обличчі, кожну рисочку. Роздивляюся уважніше… вона ще молода, в неї гарне русяве волосся. В дитинстві я його страшенно скубла, але матуся тільки сміялася. У неї завжди усміхнені вуста і найгарніші в світі очі. Вони змінюють колір залежно від настрою. Іноді, коли я принесу зі школи 10 балів, вони більш блакитні, а коли не помию посуд, вони сірі з чіткими нотками, які я добре відчуваю. Вони міняються виграють якимось неземним світлом.

Моя матуся дуже весела, мрійлива та фантастична. Одягається вона за обставинами. У кожному її слові і русі відчувається глибока внутрішня гармонія. Коли вона швидко йде, то її волосся, зібране у хвостик, кумедно підстрибує. Я все-таки дивлюся на неї та радію, що в мене така активна, артистична, найкраща матуся у світі!"


Голова громадської організації "Наше місто" Костянтин Каспров розповідає нашому виданню: