Звістка про повномасштабне вторгнення нас приголомшила. Але вже починаючи з 25 лютого і до кінця квітня 2022 року працівники старостату, Будинку культури і бібліотеки, дитячого садка та школи позмінно чергували в адмінбудівлі: відкривали двері в будь-яку годину і впускали всіх, хто приїздив у наше село, даючи їм прихисток. Про потреби приїжджих писали у місцевій групі — і миронівці відгукувалися тут же. Кожен і кожна з прибулих за день-два були забезпечені усім необхідним — місцеві ділися посудом, постіллю, їжею. Часто для контакту давали мій телефонний номер. Люди вибачалися, що турбують мене, а я відповідала, що соромитися не варто, кожен може опинитися в такій ситуації в часи війни, тож допоможу чим тільки зможу.

Паралельно організувалася волонтерська група, всі збиралися по першому дзвінку, аби готувати передачі на фронт. Першу велику партію продуктів ми відправили вже 26 лютого.

Я і мій колектив Будинку культури, директорка миронівської філії комунального закладу "Павлівський ліцей "Гранд"" Наталія Гарасько і її колектив, завідувачка закладу дошкільної освіти "Веселка" Тетяна Кучугура закрили 880 банок каші, пекли пиріжки у кількості, яку не можна обрахувати. Односельці, які тримали худобу, по черзі безплатно передавали нам для випічки молоко, місцеві фермери купували борошно, цукор, сухі дріжджі. Ніхто ніколи не відмовляв.

Активно відгукувалися в допомозі вимушені переселенці. Одна з жінок сказала, що хоче підтримати нас, але особливо нема чого дати: м’яса нема, грошей нема. Та насолила багато огірків. Їх і принесла, накопала посадженої картоплі та нарвала ящик помідорів. Мікроавтобус, яким заїхала волонтерка Дарія Ільїна, з якою ми співпрацювали, завантажили повний.

МАТЕРІАЛ ЗА ТЕМОЮ: "Пишаюся тим, що я — мама для багатьох захисників України", — Дарія Ільїна

На запити військових через неї передавали кожухи, теплий одяг, плетені килимки для сидіння.

Пам’ятаю, коли на прохання односельця треба було сплести маскувальну сітку, то зійшлося до 20 дорослих і дітей, і за дві години вона була готова та відправилася з волонтерською машиною. У кожну посилку вкладали обереги у вигляді ангелочків. Спочатку їх плели діти, які відвідували гурток, а потім продовжила плести вдома вчителька Тетяна Горбаченко. На коробку клеїли нашу емблему і кріпили сплетені синьо-жовті браслетики.

Це символічне маркування створило чимало теплих, приємних моментів. Так, односелець, який на фронті, якось зателефонував додому і розповів, що повернувся із завдання, а командир йому показує передачу з рідного села — її підписала миронівська школа. Він розчулився, дякував землякам на сторінці у фейсбуці. А другому односельцю потрапила коробка із сусідньої Великої Скельової. Казав, що навіть обіймав ту коробку і було таке враження, що побував вдома. Ми плакали від цієї розповіді, яку переказала нам мати військового, і передали ці слова нашим подругам із Скельової. Ми тісно дружимо із волонтерками Великої Скельової та Озер, з якими спільно збирали передачі.

Окремо хочу розповісти про нашого старосту Анатолія Фещенка. У 2014 році, в часи АТО, він пішов добровольцем. Нам ніхто не вірив, що сільський голова може покинути свою роботу і піти воювати. Військова частина, в якій він служив, надіслала громаді лист-подяку. Нам було важко без господаря, але ми витримали.

МАТЕРІАЛ ЗА ТЕМОЮ: "Мер" Анатолій Фещенко з Миронівки

Із початком повномасштабного вторгнення він допомагав зустрічати і перевозити у Миронівку вимушених переселенців, передав їм особисті речі, якими тільки могла поділитися його родина. Та увесь час рвався на фронт, до своїх. Йому довго не підписували документи, але зрештою дозволили. І з вересня минулого року він воює. Наш староста — майстер на усі руки, тож пройшов навчання в Іспанії і ремонтує техніку, але не тільки. Інколи телефонує, перш за все питає, що нового в селі. Розмови ці короткі, ми намагаємося розповідати тільки хороші новини. Нам його не вистачає. Чекаємо на нього, але знаємо, що повернеться тільки тоді, коли закінчиться військовий стан, він нам сам про це сказав. А він слово тримає завжди.

Зараз через обставини, що не залежать від нас, наші щоп’ятничні посилки з випічкою припинилися. Та ми не зупиняємося. Наприкінці серпня долучилися до акції #ВорогамКришка всеукраїнського проєкту "Крила", основною метою якого є збір пластикових кришок, що віддадуть на переробку, а за виручені кошти придбають дрони для Збройних сил України. У Будинку культури, в адмінбудинку, у дитячому садку та у двох магазинах встановили коробки і за два тижні зібрали пів мішка кришечок, які вже передали в одну із точок збору — у редакцію "Вісника Кіровоградщини".

Дякую своїм колегам, фермерам, які діють на території села, й усім односельцям за згуртовану роботу у наближенні нашої довгоочікуваної перемоги.