— Вікторе, чим пам’ятний для вас 1991 рік?

— У 1991 році мені було 21. Я вступив до тодішнього Кіровоградського педінституту ім. О.С. Пушкіна. І повідомлення про зарахування отримав саме у серпні. Студент! Життя попереду! Згадую про ці дні з відчуттям щастя.

Що ж стосується країни, то в 1990 році я прийшов з армії. І побачив такий разючий контраст з 1988 роком, коли тільки вступав до її лав: це була зовсім інша держава, це відчувалося у повітрі. В армійському щоденнику я записав свої прогнози, що все закінчиться диктатурою. Але коли в лютому 1991 року відбувся розгром вільнюського телецентру, а у квітні сталася павлівська грошова реформа і багато людей не встигли обміняти гроші та втратили свої збереження, я зрозумів, що країну невідворотно чекають демократичні зміни.

— Щоденники, прогнози, порівняння ... Серйозний підхід як для молодої людини.

— Не дарма я хотів стати істориком (сміється). Тільки обов’язково таким, який пише книги. Я світловодець у першому поколінні. Про моє навчання ви знаєте, у 1996 році закінчив виш, отримавши фах вчителя історії та народознавства, і працював в Олено-Косогорівській школі тодішнього Кіровоградського району, у 1999 повернувся до Світловодська, декілька років працював у школі №9, а в 2003 році прийшов до міського краєзнавчого музею спочатку зберігачем фондів, а потім очолив його.

І саме у музеї зрозумів, що нарешті знайшов своє: тепер я можу писати. У 2008 році вийшла перша книга "Пітьма над Тясмином", у 2009 — "У жовтні сорок третього…", у 2011 — "На зламі".

ПРОЄКТ: Я+1991=Україна 30. Світловодські ровесники

Мені пощастило з рецензентами. Автором рецензії моєї першої книги — "Пітьми" — був провідний краєзнавець Сергій Шевченко, мій колишній викладач. Читаючи мій рукопис, Сергій Іванович зробив мені комплімент, що я один з перших в області, хто займається темою Другої світової на території краю (а саме окупації Новогеоргіївська), але й зауважив, що я використав оціночні судження, і за його порадою цей фрагмент тексту я прибрав. Передмову до "На зламі" про історію Української революції початку ХХ століття на Кіровоградщині писав журналіст і політик Володимир Яворівський, з яким я був особисто знайомий: вони разом з моїм батьком — Юрієм Івановичем Сергєєвим — стояли у витоків боротьби за незалежність України. Я їздив до Володимира Олександровича з рукописом і отримав схвальний відгук.



Маю й чудовий досвід співавторства. У 2018, 2019, 2020 роках одна за одною побачили світ книги циклу "Роки боротьби 1917–1922 рр. на Єлисаветчині. Український погляд". Це книга перша "1917–1918. Початок революційної стихії", книга друга "Рік 1919. У вирі революцій", книга третя "Рік 1920. Проти білих і червоних окупантів". Уже готовий четвертий том, присвячений 1921–1922 рокам, орієнтовно він буде виданий наприкінці 2021 року.

Дослідницька робота мені цікава тому, що я можу заповнити білі плями в історії. Ось, наприклад, темою національно-визвольних змагань 1917-1922 років на Кіровоградщині ретельно не займалися, а ті роботи, які й вийшли в радянські часи, переповнені кліше.

Щоб наблизитися до істини, над "Пітьмою над Тясмином" я працював у Державному архіві Кіровоградської області, вивчав світловодські музейні матеріали та проводив листування з іншими музеями: коли досліджував долі окремих людей, довелося писати й у Волгоград, і в Архангельськ (РФ). Не усі відповідали, але деякі данні все ж надійшли. Що стосується "На зламі", то працював у Кіровоградському, Полтавському, Херсонському, Миколаївському обласних архівах.

У 2015 році полишив Світловодськ. Нещодавно повернувся. Хочу розпочати нове трудове життя. Шукаю себе у педагогіці. Над книгами поки не працюю. Але давно є задумка, чергова біла пляма: 1923-1925 роки, наш край у складі Катеринославської губернії. Про цей період історії взагалі ніхто не писав. Знаю, що треба їхати до Дніпра, знаю, що окремих архівних справ нема і треба буде наявні документи перегортати по сторінці, але така робота варта того.

— Чи не відчуваєте останнім часом якоїсь загрози нашій незалежності?

— Мій оптимізм вкорінений у крові, тому до кінця своїх днів завжди шукатиму позитив. При цьому додам, що у полеміку на історичні чи політичні теми зараз вступаю лише з тими, хто на таку дискусію здатний.

Землякам напередодні 30-річчя Незалежності України бажаю оптимізму, віри в себе і сподіватися на краще!