Володимир Валентинович Никифоров
Вчений стверджує, що "цвітіння" водосховища в першу чергу — серйозна екологічна проблема, бо синьо-зелені виділяють близько 20-ти токсинів, і ця вода після відмирання водоростей, мовляв, стає абсолютно непридатною для вживання. Це при тому, що Дніпро забезпечує водними ресурсами понад 80% населення України.
Також він наголосив, що наслідки "цвітіння" у Світловодську значно гірші, ніж у Кременчуці:
"Не забувайте, у нас є Кременчуцькі плавні — система, яка досить добре справляється природнім шляхом через самоочищення. У жителів Світловодська насправді ця проблема набагато серйозніше, в тому числі проблема з підготовкою питної води"
Синьо-зелені водорості в Кременчуці
Синьо-зелені водорості в Світловодську
Мова йде про збір водних мас, у яких містяться ціанобактерії, для подальшої переробки в біогаз.
"Ідея переробляти водорості для отримання біогазу — не нова, і вперше вона була озвучена в першій половині минулого століття, — пояснює пан Володимир, — у 1960-х роках навіть була спроба розробити конструкцію гідрокомбайна для збору цих синьо-зелених водоростей... Новий поштовх ця ідея отримала, коли Україна потрапила у проблемну ситуацію у зв’язку з енергоносіями, я говорю саме про природний газ"
З початку 2000-х університет щільно займається цією розробкою, ба більше, своїм підходом вони одночасно вирішують дві проблеми: екологічну та енергетичну. За цей період вчені напрацювали декілька патентів, кілька серйозних проектів, у т.ч. міжнародних. На даний момент триває такий проект з австрійськими колегами, спеціалістами з отримання біогазу із відновлюваних джерел (біомаси).
Патенти на корисні моделі
Технологія не просто існує, вже є справжній запатентований апарат, який виконує переробку водоростей у метан. Пристрій ще давно пройшов апробування і реально працює.
Технологічний процес досить простий. Вода із верхнього б’єфу водосховища (світловодського басейну) потрапляє в колектор і через дамбу переливається у концентраційну колону. Оскільки синьо-зелені водорості є легшими за воду, вони спливають нагору, і верхній шар водної маси із вмістом водоростей переливають у метантенк — резервуар, в якому ціанобактерії у процесі бродіння перетворюються у метан. Чисту воду способом переливу повертають у водосховище. Все.
"Не потрібно їх збирати, ніякі сітки, спеціальні способи збору і так далі не потрібні. Все робиться простим переливом", — резюмує біолог.
Біогаз, отриманий після зброджування, має високий вміст метану (понад 70%) і вуглекислого газу (понад 20%). Очистити біометан від домішок можна методом скраплення. Наступний позитивний аспект у тому, що даний біогаз не містить сірки, на відміну від газу, який добувають з надр Землі. Таким чином, металеві деталі двигунів, на яких потенційно буде використовуватись біометан, не потерпатимуть від сірки. Вуглексилий газ, отриманий після очистки метану, біологи університету пропонують використовувати для удобрювання рослин (наприклад, продувати в теплицях, стимулюючи процес фотосинтезу). А на виході отримується збалансоване біодобриво у вигляді біомаси синьо-зелених водоростей.
"Тобто процес повністю безвідходний", — підсумував пан Володимир.
Біомаса після зброджування
Цікаво, що європейці купують кукурудзяний силос по 42 євро за тонну, щоб отримувати біогаз. А у нас продукту для переробки стільки, хоч греблю гати. Більш того, з біомаси синьо-зелених добувають фікобіліпротеїни для діагностики СНІДУ, які Україна закуповує по 50 доларів за міліграм. Володимир Володимирович повідомив, що на даний момент готуються зразки біомаси для відправлення до лабораторії Віденського університету, де австрійці на новітньому обладнанні будуть проводити відповідні досліди.
"Вони ніяк не можуть усвідомити, що ми, маючи такі необмежені можливості, ніяк це не використовуємо", бідкається біолог.
Продовження у другій частині.
