…У Світловодську, звісно, немає таких маститих вчених-технарів, як київський Яковлєв. А те, що сей світило науки саме зі столиці, можна припусти по тому, що названий кременчуцький сайт посилається на столичний російськомовний ресурс "ГолосUA" — а все, що чужомовне, нарешті, стало сприйматися в Україні як не вельми правдиве, а то і відверто вороже…
Тож і розпочав ваш кореспондент — у контексті означеної публікації — із запитання до світловодського державного еколога Костянтина Рибачука: чи може бути таке, що "коє-кому" треба навіяти українцям думку: їхня гордість-ріка — вже мертва? А відтак — мертве все українське? Політкоректний пан Костянтин, певною мірою, ухилився від відповіді на це запитання у такому, політизованому, ключі. Але те, у вищеназваній публікації, яку він, до речі вже читав, фарби вкрай згущені — він визнав незаперечно.
Безумовно, зазначив він, доля правди у цьому є. Але, всього лиш — доля.
"У питанні порятунку і оздоровлення Дніпра — цілий комплекс проблем. Але вип’ячувати радіоактивне забруднення — і недоречно, і неправильно", — наголосив Рибачук.
Радіоізотопи та його складники, за його словами, — не основна, а тим більш, не смертельна загроза головної водної артерії України. Вони (ці радіоізотопи та його складники), маючи значну вагу, опинившись у Дніпрі через катастрофу на Чорнобильській АЕС, вже давно дренували і занурились у піддонний мул на глибину, не меншу, ніж один метр. Вони, "лежачи" там, практично, не змішуються з водою. Їхня концентрація більш вища, чим вище течією ріки. Та навіть у Прип’яті — річки, що протікає повз ЧАЕС і впадає у Дніпро — концентрація радіоактивних компонентів не складає смертельної загрози ані для річки, ані для довкілля.
Хоча це також є проблемою, яка варта уваги. Але розв’язувати її потрібно у комплексі з головною загрозою — евтрофікацією. Так, по-науковому, держеколог назвав органічне забруднення Дніпра. А ще доступніше — цвітіння (буйне — у спеку) синьо-зелених водоростей. (Випадково чи ні, але для ілюстрації "приреченості" нашого Дніпра на тому сайті було зображено саме нашу густу "зеленку". Прим. авт.). Ось що Рибачук, як спеціаліст, який на Дніпрі "не одну собаку з’їв", вважає головною загрозою. Здолати її — як свідчить передовий світовий досвід — є цілком реальним і можливим. Тут головне, каже він, було би бажання очільників України її здолати, виділивши, звісно, на це здолання відповідну купу грошей.
За таких обставин у Дніпрі значно зростуть популяції річкових біоресурсів, смертність яких і пов’язана із з оцією клятою евтафікацією. А ще, безумовно, — із браконьєрством. А ось тут — для боротьби із нею — окрім доброї волі державних керманичів, потрібне ще бажання керманичів місцевих. А ще — сумління пересічних громадян, яких має жахати перспектива залишити своїм дітям й онукам Дніпро-Славуту без риби. А не якесь там — радіоізотопне забруднення.
