Назва говорить сама за себе! Тим більше (щоб переконливіше було), її зміст ґрунтується на твердженні такого собі Євгена Яковлєва, доктора технічних наук. Так от, він стверджує, що: "донні відклади в Дніпрі сьогодні — це вся таблиця Менделєєва, але в рухомій формі, коли відбувається активний перехід різних елементів в воду"; "ще один фактор — це атомні станції, які наганяють до Дніпра температуру додатково до природного, кліматичного, і ми насичуємо Дніпро тритієм — радіоактивним воднем"; "наш норматив по тритію через нашу бідність і інерції — 30 тис. беккерелів (кількість розпадів радіоактивних елементів в секунду) на літр. Ввести європейський або американський норматив, який в 100-300 разів жорсткіше, від 100 до 300 беккерелів, у нас не уявляється можливим". І як смертний вирок: "жодна європейська технологія дніпровську воду не зможе перетворити на воду придатну для пиття".

…У Світловодську, звісно, немає таких маститих вчених-технарів, як київський Яковлєв. А те, що сей світило науки саме зі столиці, можна припусти по тому, що названий кременчуцький сайт посилається на столичний російськомовний ресурс "ГолосUA" — а все, що чужомовне, нарешті, стало сприйматися в Україні як не вельми правдиве, а то і відверто вороже…

Тож і розпочав ваш кореспондент — у контексті означеної публікації — із запитання до світловодського державного еколога Костянтина Рибачука: чи може бути таке, що "коє-кому" треба навіяти українцям думку: їхня гордість-ріка — вже мертва? А відтак — мертве все українське? Політкоректний пан Костянтин, певною мірою, ухилився від відповіді на це запитання у такому, політизованому, ключі. Але те, у вищеназваній публікації, яку він, до речі вже читав, фарби вкрай згущені — він визнав незаперечно.

Безумовно, зазначив він, доля правди у цьому є. Але, всього лиш — доля.



Радіоізотопи та його складники, за його словами, — не основна, а тим більш, не смертельна загроза головної водної артерії України. Вони (ці радіоізотопи та його складники), маючи значну вагу, опинившись у Дніпрі через катастрофу на Чорнобильській АЕС, вже давно дренували і занурились у піддонний мул на глибину, не меншу, ніж один метр. Вони, "лежачи" там, практично, не змішуються з водою. Їхня концентрація більш вища, чим вище течією ріки. Та навіть у Прип’яті — річки, що протікає повз ЧАЕС і впадає у Дніпро — концентрація радіоактивних компонентів не складає смертельної загрози ані для річки, ані для довкілля.

Хоча це також є проблемою, яка варта уваги. Але розв’язувати її потрібно у комплексі з головною загрозою — евтрофікацією. Так, по-науковому, держеколог назвав органічне забруднення Дніпра. А ще доступніше — цвітіння (буйне — у спеку) синьо-зелених водоростей. (Випадково чи ні, але для ілюстрації "приреченості" нашого Дніпра на тому сайті було зображено саме нашу густу "зеленку". Прим. авт.). Ось що Рибачук, як спеціаліст, який на Дніпрі "не одну собаку з’їв", вважає головною загрозою. Здолати її — як свідчить передовий світовий досвід — є цілком реальним і можливим. Тут головне, каже він, було би бажання очільників України її здолати, виділивши, звісно, на це здолання відповідну купу грошей.

За таких обставин у Дніпрі значно зростуть популяції річкових біоресурсів, смертність яких і пов’язана із з оцією клятою евтафікацією. А ще, безумовно, — із браконьєрством. А ось тут — для боротьби із нею — окрім доброї волі державних керманичів, потрібне ще бажання керманичів місцевих. А ще — сумління пересічних громадян, яких має жахати перспектива залишити своїм дітям й онукам Дніпро-Славуту без риби. А не якесь там — радіоізотопне забруднення.