Народилася Ольга Павлівна в тій частині села Андрусівки, що опинилася згодом на дні Кременчуцького водосховища. Трагедія людей, які змушені були залишити рідні місця, жила в її серці завжди. Втім, як і любов до рідної землі, своєї малої батьківщини, до краєзнавства. Тож, здобувши відповідну освіту і займаючи посаду старшого бібліотекаря методичного відділу Централізованої бібліотечної системи, закінчила курси екскурсоводів і на громадських засадах працювала в музеї. У серпні 1990 року, коли музей перевели в систему державних закладів культури, стала його директором.

Ольга Павлівна дуже любила свою роботу, вона була щасливою людиною, бо займалася улюбленою справою: досліджувала невідомі сторінки історії рідного краю, відкривала нові імена талановитих майстрів, ознайомлювала жителів міста з їхньою творчістю.

За результатами своєї роботи Ольга Аболмасова неодноразово нагороджувалася грамотами обласного та міського управлінь культури, міськвиконкому, облдержадміністрації. У 1996 році вона отримала диплом лауреата обласної краєзнавчої премії ім.Ястребова за роботу з історії м. Новогеоргіївська і місць, втрачених під час будівництва Кременчуцької ГЕС. Намагаючись бути в центрі історико-краєзнавчих подій, брала активну участь у конференціях, що проходили в м. Новий Сад (Сербія і Чорногорія), в Чигирині, в Києві.

У 2007 році Ольга Аболмасова стала одним із лауреатів програми підтримки музейних працівників, що проводилася Міжнародним благодійним фондом "Україна-3000". Вона – почесний громадянин м. Світловодськ.

За своє коротке, але яскраве життя Ольга Аболмасова мала чимало здобутків, досягла багато у професійному плані. Світловодський музей і сьогодні є одним із кращих в області, а її саму пам’ятають і пам’ятатимуть світловодці і краєзнавці, і майстри декоративно-ужиткового мистецтва, і освітяни, і працівники культури.

Ольга Павлівна була просто хорошою людиною, чуйною, приязною, люблячою донькою, чудовою дружиною, найкращою мамою, вірним другом.

Усі, хто знав цю жінку, згадайте про неї, адже людина живе, допоки її пам’ятають.

Працівники міського краєзнавчого музею