На жаль, коли онуки Шевченка вже не стало, її будинок знесли, а зібрані упродовж десятиліть Красицькими музейні експонати, передали у Знам’янський міський краєзнавчий музей, де зараз відведено найбільшу кімнату для старовинних речей та творів великого Кобзаря.
Деякі рештки пожитків Шевченкової родини зберігаються, як найбільший скарб у сім’ї праправнучки Тараса Григоровича і донині, це старовинний хрестик, який передається з покоління в покоління по жіночій лінії від старшої сестри Шевченка. Та найбільшим надбанням спогадів про відомого родича є вірші, написані його праправнучкою Вікторією Лавріненко. Один із них пропонуємо вашій увазі.
ПАМ’ЯТІ ВЕЛИКОГО КОБЗАРЯ
Вже багато років, як тебе немає.
Твоє слово, твоя праця забуття не знає.
Не померкла твоя слава, не померкла воля,
Про яку мріяв Тарас у царській неволі.
На засланні в казематах, де люд простий гинув,
На Вкраїну разом з ними ти думками линув,
Щоб проснулась у народі козацькая сила.
Закликав ти усіх бідних до рук вила брати,
Щоб вигнати з України вражих супостатів.
Ти ідеш у снах до внуків, крізь віки й донині.
Родовід твій вже, Тарасе, в сьомім ПОКОЛІННІ.
Гложе серце туга вічна і печаль-розлука,
Лиш втішає «Кобзар» твій, як мудра наука.
Ми читаєм твої вірші, Заповіт Вкраїні
І пишаємось тобою у нашій родині.
Вже багато років, як тебе немає.
Твоє слово, твоя праця забуття не знає.
Не померкла твоя слава, не померкла воля,
Про яку мріяв Тарас у царській неволі.
На засланні в казематах, де люд простий гинув,
На Вкраїну разом з ними ти думками линув,
Щоб проснулась у народі козацькая сила.
Закликав ти усіх бідних до рук вила брати,
Щоб вигнати з України вражих супостатів.
Ти ідеш у снах до внуків, крізь віки й донині.
Родовід твій вже, Тарасе, в сьомім ПОКОЛІННІ.
Гложе серце туга вічна і печаль-розлука,
Лиш втішає «Кобзар» твій, як мудра наука.
Ми читаєм твої вірші, Заповіт Вкраїні
І пишаємось тобою у нашій родині.
Світлана НЕДІЛЯ,
студентка інституту журналістики Київського Національного університету ім. Т. Шевченка.
