У Світловодську засіявся рід великого Кобзаря вже у сьомому поколінні
У мальовничому куточку старовинного козацького поселення Табурища, серед білокамінних будинків, притулилося обійстя праправнучки Тараса Шевченка – Вікторії Лавріненко. На стіні в світлиці оселі далекої родички співця народних дум висить вишитий на полотні, прикрашений рушником портрет її прапращура, великого українського поета і демократа. На столі, застеленому домотканою скатертиною, лежить на видному місті старовинний Кобзар і численні книги, газети і журнали, які розповідають про життєвий і творчий шлях Тараса Шевченка.
Вже майже два століття з вуст в уста послідовникам великого роду Тараса Григоровича передаються незабутні спогади про їхнього знаного в усьому світі легендарного родича. Ось, скажімо, праправнучка Шевченка часто любить розповідати про генетичне дерево Шевченкового покоління. Особливо бентежить її пам’ять розповідь свого діда Дем’яна Філіповського, який на своїх плечах виніс тягар сталінських репресій саме через те, що його родовід належав до сім’ї Красицьких – старшої сестри Катерини, яких, на жаль, у роки становлення радянської влади на Україні не визнавали, бо родичі у Знам’янському районі були людьми заможними. Самі ростили хліб і до хліба, мали невеличкий маєток, за що були розкуркулені, а самого діда Дем’яна засудили на 25 років каторжних робіт, як ворога народу. Нелегка доля спіткала решти представників третього покоління сестри Шевченка.
Вже майже два століття з вуст в уста послідовникам великого роду Тараса Григоровича передаються незабутні спогади про їхнього знаного в усьому світі легендарного родича. Ось, скажімо, праправнучка Шевченка часто любить розповідати про генетичне дерево Шевченкового покоління. Особливо бентежить її пам’ять розповідь свого діда Дем’яна Філіповського, який на своїх плечах виніс тягар сталінських репресій саме через те, що його родовід належав до сім’ї Красицьких – старшої сестри Катерини, яких, на жаль, у роки становлення радянської влади на Україні не визнавали, бо родичі у Знам’янському районі були людьми заможними. Самі ростили хліб і до хліба, мали невеличкий маєток, за що були розкуркулені, а самого діда Дем’яна засудили на 25 років каторжних робіт, як ворога народу. Нелегка доля спіткала решти представників третього покоління сестри Шевченка.
^ Реклама ^Її онука – Катерина Красицька разом із названою дочкою Антоніною, чимало літ не мали власного житла і тулилися по чужих квартирах у м. Знам’янці, побоюючись розповідати, що вони родичі Шевченка. Лишень, коли у 1960 році громадськість краю розгорнула велику роботу з відзначення 100-річної дати з дня з смерті великого Кобзаря, влада згадала, що в їхньому краї мешкає онука Тараса Григоровича. На схилі літ їй було подаровано власний дерев’яний будиночок у центрі Знам’янки, призначено почесну пенсію. З ініціативи Катерини Красицької в її будинку було відкрито кімнату-музей родинної спадщини, накопичених реліквій про Тараса Шевченка, навіть зберігалося видання першої збірки поезій «Кобзар» їхнього геніального діда.
На жаль, коли онуки Шевченка вже не стало, її будинок знесли, а зібрані упродовж десятиліть Красицькими музейні експонати, передали у Знам’янський міський краєзнавчий музей, де зараз відведено найбільшу кімнату для старовинних речей та творів великого Кобзаря.
Деякі рештки пожитків Шевченкової родини зберігаються, як найбільший скарб у сім’ї праправнучки Тараса Григоровича і донині, це старовинний хрестик, який передається з покоління в покоління по жіночій лінії від старшої сестри Шевченка. Та найбільшим надбанням спогадів про відомого родича є вірші, написані його праправнучкою Вікторією Лавріненко. Один із них пропонуємо вашій увазі.
Світлана НЕДІЛЯ,
студентка інституту журналістики Київського Національного університету ім. Т. Шевченка.
На жаль, коли онуки Шевченка вже не стало, її будинок знесли, а зібрані упродовж десятиліть Красицькими музейні експонати, передали у Знам’янський міський краєзнавчий музей, де зараз відведено найбільшу кімнату для старовинних речей та творів великого Кобзаря.
Деякі рештки пожитків Шевченкової родини зберігаються, як найбільший скарб у сім’ї праправнучки Тараса Григоровича і донині, це старовинний хрестик, який передається з покоління в покоління по жіночій лінії від старшої сестри Шевченка. Та найбільшим надбанням спогадів про відомого родича є вірші, написані його праправнучкою Вікторією Лавріненко. Один із них пропонуємо вашій увазі.
ПАМ’ЯТІ ВЕЛИКОГО КОБЗАРЯ
Вже багато років, як тебе немає.
Твоє слово, твоя праця забуття не знає.
Не померкла твоя слава, не померкла воля,
Про яку мріяв Тарас у царській неволі.
На засланні в казематах, де люд простий гинув,
На Вкраїну разом з ними ти думками линув,
Щоб проснулась у народі козацькая сила.
Закликав ти усіх бідних до рук вила брати,
Щоб вигнати з України вражих супостатів.
Ти ідеш у снах до внуків, крізь віки й донині.
Родовід твій вже, Тарасе, в сьомім ПОКОЛІННІ.
Гложе серце туга вічна і печаль-розлука,
Лиш втішає «Кобзар» твій, як мудра наука.
Ми читаєм твої вірші, Заповіт Вкраїні
І пишаємось тобою у нашій родині.
Вже багато років, як тебе немає.
Твоє слово, твоя праця забуття не знає.
Не померкла твоя слава, не померкла воля,
Про яку мріяв Тарас у царській неволі.
На засланні в казематах, де люд простий гинув,
На Вкраїну разом з ними ти думками линув,
Щоб проснулась у народі козацькая сила.
Закликав ти усіх бідних до рук вила брати,
Щоб вигнати з України вражих супостатів.
Ти ідеш у снах до внуків, крізь віки й донині.
Родовід твій вже, Тарасе, в сьомім ПОКОЛІННІ.
Гложе серце туга вічна і печаль-розлука,
Лиш втішає «Кобзар» твій, як мудра наука.
Ми читаєм твої вірші, Заповіт Вкраїні
І пишаємось тобою у нашій родині.
Світлана НЕДІЛЯ,
студентка інституту журналістики Київського Національного університету ім. Т. Шевченка.
