Нагадаємо, у тій публікації було розміщено скан тодішнього номеру газети "Наддніпрянська правда", цій події присвячений. А там, окрім коротенького опису перебігу церемонії, перелік осіб, які на ній мали слово — Герої Радянського Союзу, компартійні та комсомольські ватажки Кремгесу (тодішня назва Світловодська), яких, можна стверджувати, сьогодні вже немає серед живих. А от згадувана також учениця 3-ї школи Аня Атапіна… Коротше, розшукати її з відкритих джерел не дало жодного результату. Як тут коментар до цієї публікації шанованого журналіста (ще з тих часів), Почесного громадянина Світловодська Владислава Журавського багато чого прояснив — і про Обеліск, і про Капсулу. І — про Аню Атапіну, цитуємо:



Тож, на жаль, ми помилились із своїм припущенням. Як тут відгукнулася і сама Таміла Степанівна Шевченко (на першому фото). Точніше, не сама відгукнулася — друзі її сім’ї повідомили жінку про те, що на нашому сайті згадується її донька. От і Таміла Степанівна, у свою чергу, забажала внести свою лепту. І як тут відмовити людині такого дуже поважного (87 років) віку?

…На жаль, ані світлин виступу Ані на відкритті Обеліску, ані шкільних її фотографій у сімейному архіві немає — пані Таміла говорить, що ще на початку 80-х років передала їх до шкільного музею (у 3-й школі) і вона сумнівається, що вони збереглися. Зате газет — місцевих та обласних — з віршами Ані Атапіної-Дубовик — ціла підшивка. Та, як справжній скарб зберігає наша співрозмовниця сто-сторінкову добірку поезій своєї доньки. Та про це — трішечки згодом.

А не знаєте, спитав ваш кореспондент свою шановну інтерв’юерку, чому тоді, 5 листопада 67-го, від юного покоління виступала лиш одна Аня? Адже ж зазвичай тоді (та й зараз) було прийнято, щоб це саме юне покоління вишикувати для гучних промов і заздоровниць… З плином часу Таміла Степанівна не пригадала, чому саме так було на Обеліску, але припустила: скоріш за все, організаторам того дійства забракло часу на репетиції значної кількості дітей, і вони, напевне, вирішили, що зосереджена і дзвінкоголоса Ганнуся замінить цілу ватагу дітлашні. І не прогадали тоді організатори. Бо ще у першому й другому класах кіровоградської школи (Атапіни до Світловодська жили в облцентрі) Аня вже мала взірцевий авторитет… Таміла Степанівна пригадує:



…Окрема тема, про яку готова її мати розповідати, здається, безкінечно — доньчині поезії. Анна була настільки залюблена у свого кумира Олександра Пушкіна, що будучи ще школяркою, назбиравши зекономлені на шкільних сніданках копійки, подалася майже потайки від батьків до Михайлівського, що аж у Ленінградській області, де розташований музей-садиба Поета… Подумалось у той момент: нині молодь, кидаючи все, стрімголов мчить услід за своїми гастролюючими естрадними кумирами, а це дівча "фанатіло" від… Пушкіна.

І вірші у Ані були не якась там манірна любовна лірика — а життєві серйозні поетичні рядки. Філософські — як додала пані Таміла.

Ну і на останок — про згадану вище сто-сторінкову добірку поезій… Називається вона "У книги жизни нет черновика". Друзі і близькі видали її власним коштом у 2012 році — до перших роковин передчасної смерті Ганни Валентинівни Дубовик — як данину пам’яті про цю неординарну та талановиту людину. Сподіваємось, і дана публікація-згадка прислужиться цій добрій пам’яті.