Але, напевне, не всі знають, що саме він у 1977 році представляв наше місто на Всесоюзних змаганнях "Рух без небезпеки" в Москві, де став кращим на етапі перевірки теоретичних знань, а у підсумку — ввійшов до переможної четвірки. Сьогодні про секрети викладання Правил дорожнього руху і не тільки, ми поговоримо з ювіляром у нашій рубриці "Люди про людей".

— Якове Михайловичу, які ж у Вас були секрети викладання Правил дорожнього руху?

— Насправді секретів не було. Я просто намагався розповідати так, щоб Правила зрозуміли і запам’ятали всі. А для цього наводив зрозумілі приклади та порівняння. Приміром, як правильно проїхати перехрестя? Хто має їхати першим? Відповідно до Правил, треба враховувати і головну дорогу, і черговість транспорту, і перешкоди праворуч. Але як розібратися у цьому ранжуванні? Яку черговість враховувати в першу чергу? Я пропонував своїм учням запам’ятати лише три букви: ГЧП (російською ГОП) — головна, черговість, відсутність перешкод. І користуватися цією черговістю, долаючи перехрестя. Таким чином запам’ятати правила могли навіть не дуже освічені водії.

— Ви були суворим викладачем?

— Скоріше, ні. Мене завжди вирізняла природна сором’язливість.

— Але ж це не завадило Вам самому брати участь у різноманітних конкурсах зі знань Правил дорожнього руху, і перемагати в них.

— Так, тричі я ставав призером Всесоюзних змагань "Рух без небезпеки", а у 1986 році виборов ІІ місце у Всесоюзному конкурсі "За безпеку дорожнього руху", що проводився "Робочою газетою" спільно з керівництвом ДАІ.

— А коли почалося Ваше захоплення Правилами дорожнього руху?

— У 1954 році, коли я отримав права на керуванням автомобілем. З того часу і по теперішній час я пов’язаний з Правилами дорожнього руху — незалежно від місця роботи і займаної посади. У 1956 році я почав викладати Правила дорожнього руху в спортивно-технічному клубі Світловодського міського комітету ДТСААФ, і пропрацював тут 30 років. На запрошення військкомату викладав Правила дорожнього руху і допризовникам, завдяки чому вони потім отримували права на керування мотоциклом.

— Ви народилися і виросли на Полтавщині, а як потрапили до Світловодська?

— Я приїхав у місто 5 серпня 1956 року після закінчення Харківського автодорожнього інституту. Першим моїм місцем роботи стала Новогеоргіївська автотранспортна контора, де я працював слюсарем, бригадиром автослюсарів, черговим механіком. Мені доводилося випускати на виїзд вантажні автомобілі, які займалися перевезенням переселенців з територій затоплення водами Кременчуцького водосховища. На той час багато проблем виникало за причини відсутності зручного механізму для буксирування, адже перевантажені речами переселенців машини часто ламалися, а існуючі крюки для буксирування були ненадійними. Тож я запропонував зручне і надійне пристосування для кріплення жорсткої зчіпки.

— Чи були у Вас інші раціоналізаторські пропозиції?

— Так, були. Коли я вже працював інженером з нагляду за об’єктами Держтехнагляду на заводі "Чисті метали", я запропонував зручне пристосування для зарядки балонів порошкових вогнегасників, а також пристосування для безпечного перенесення поліетиленових пляшок з агресивними рідинами. Усі мої раціоналізаторські пропозиції втілювалися в життя. А у 2007 році мені довелося рецензувати навчально-методичний посібник з Правил і безпеки дорожнього руху, виданий науково-виробничим підприємством "Світлофор".

— Ваші поради сучасним водіям?

— Найголовніше — це знати правила дорожнього руху. Раніше навіть був такий заклик: "Твердо знати і суворо виконувати Правила дорожнього руху!". Думаю, це те питання, якому сьогодні варто приділити належну увагу.

Година спілкування з ювіляром пролетіла непомітно, адже Яків Михайлович — цікавий і приємний співрозмовник. А ще — дуже активна людина і громадський діяч. Як голова ветеранської організації ветеранів Великої вітчизняної війни заводу "Чисті метали", саме він 10 років тому, напередодні 45-річчя створення заводу, став ініціатором присвоєння міському спортивному комплексу (на той час Центру фізичного здоров’я "Спорт для всіх") ім’я першого директора заводу "Чисті метали" Анатолія Тузовського. Наразі ветеран намагається добитися визнання осіб, які прослужили з 1944-47 років у лавах Збройних сил СРСР по 7 і більше років, військовослужбовцями довгострокової служби. Ще у 2000 році він звернувся до Верховної ради України з відповідним листом, і нині не полишає надії щодо позитивного вирішення цього питання.