Вівторок, 28 січня 2020
ТОП-новини Свято

Фортеця українськості — Донецький аеропорт Новина з фото

Фортеця українськості — Донецький аеропорт
16 січня Україна неофіційно з ініціативи самих кіборгів відзначає День пам’яті захисників Донецького аеропорту, які 242 дні утримували оборону на території цього об’єкту інфраструктури на північному заході Донецька.


Спроби встановлення контролю над Донецьким міжнародним аеропортом сепаратисти під проводом російських військових спеціалістів почали здійснювати 17 квітня 2014, на 10-й день після проголошення терористами невизнаної так званої "Донецької народної республіки". Цього дня до летовища прибули від 70 до 200 бойовиків "ДНР", над входом до аеропорту було вивішено прапор цієї терористичної організації, проте аеропорт залишився під українським контролем. 6 травня робота летовища припинилася через загрозу безпеці польотів.

Бої за контроль над Донецьким аеропортом тривали з вересня 2014 року до 22 січня 2015 року включно і стали одними з найзапекліших у війні на Сході України. Вони розгорнулися між силами проросійських збройних угруповань і окупаційних військ з одного боку та українськими військами і бійцями добровольчих формувань з іншого. У різний час в аеропорту та прилеглих Пісках воювали бійці 95-ї та 79-ї десантних бригад, вояки 3-го Кіровоградського полку спецпризначення та батальйону "Дніпро-1", артилеристи і танкісти 93-ї бригади, добровольці з ДУК "Правий сектор" та батальйону "ОУН", військові з інших частин.

Після бою 26 травня 2014 року все літо в аеропорту не відбувалося значних сутичок, проте з вересня 2014 року розпочалися важкі бої.
Українські військовики утримували старий та новий термінали аеропорту, опорним пунктом українських сил було селище Піски — через нього захисникам аеропорту поставляли провізію та боєприпаси, через нього здійснювалася ротація бійців. У цьому ж селищі була розгорнута артилерія вогневої підтримки. Проросійські сили атакували аеропорт з прилеглого Київського району Донецька, з території монастиря на півдні та с.Спартак на сході.

13 січня 2015 року остаточно впала диспетчерська вежа, яку утримували українські бійці. 20 січня 2015 року проросійські сили підірвали новий термінал — бетонні перекриття і стеля у багатьох секціях обвалилися, ховаючи під собою українських захисників. Точна кількість загиблих остаточно не відома. Тільки внаслідок підриву терміналу ДАП Україна втратила 51 захисника.

Оборона терміналів аеропорту тривала 242 дні. 22 січня вцілілі оборонці вийшли з терміналу, проте багато поранених і контужених українських бійців потрапили до полону.

Бої за Донецький аеропорт стали символом незламності та бойового духу українського війська, а захисники терміналів отримали прізвисько "кіборги".

За матеріалами вікіпедії

***

…Батько чекає сина з війни. Третій рік чекає. Упевнений, що батьківська молитва за дітей убереже захисника від лихого. Хоч і не 2014-й за вікном, та повідомлення ЗВІДТИ про майже щоденні втрати чорними хмарами затьмарюють свідомість. Але не можна впадати у відчай, адже батькова віра у перемогу, батькова молитва – більш гарантований захист від кулі ворожої чи уламка снаряду, сильніша навіть за різні домовленості там, у верхах. Бо як не прикро, та жоден Мінськ, жоден Давос чи "нормандська четвірка" не врятували воїна від підступних обстрілів чи кулі снайпера.
Кажуть: зараз легше, ніж тоді, у 2014-2015 роках. Воно ніби й правда: й армія зміцніла та набула гіркого бойового досвіду, і тримаються оборонці не лише на волонтерських харчах, медикаментах, спорядженні. Проте й супротивник не тупцює на місці.

Коли батько уперше почув слово "кіборги", сполучення трьох літер — ДАП — Донецький аеропорт, гнав від себе крамольну (яка дає миттєве полегшення на душі, що згодом переростає у сором) думку: добре, що син не ТАМ, а в іншому населеному пункті на Сході. І що, здавалося б, там захищати, у тому аеропорту? Скільки там його у порівнянні з усенькою Україною? Та, переосмисливши події, стверджуєшся у думці: не Донецький аеропорт кіборги боронили, а усю Батьківщину!

Тієї миті аеропорт і був для них усією Україною! І голови склали вони не за аеропорт, а за Україну – єдину, неділиму, вільну.

2020 рік. Батько продовжує з острахом чекати фронтових новин. З них дізнається про кількість поранених чи загиблих на певному напрямку – думка-егоїстка продовжує радіти: не там, де син! Син – цілий та неушкоджений. Та радість переростає у смуток: знову чийогось сина понівечено снарядом, життя чийогось батька чи брата обірвала куля снайпера… Перехреститься батько на образи, запалить свічку за упокой чийогось полеглого сина і з нетерпінням чекає телефонного дзвінка від свого сина.

Господи! Захисти сина мого, захисти усіх наших оборонців від кулі злої, від осколка пекучого! Якщо це не у Твоїй власті — дай мені можливість захистити дітей наших власним серцем, власним тілом, аби лиш вони були здоровими та неушкодженими! Дай, Боже, сили духовної, дай Віри та Надії батькам, дружинам, дітям! Пошли, Господи, мудрості і керівникам нашим, і командирам синовим!

Двох правд не буває, є лише одна Правда. Одна! І ця правда — за нами. А Правда — вона завжди з перемогою. І ми її здобудемо. Аби лиш вірили у неї. Міцно, непохитно…

Віктор Шевченко



Для того, щоб залишити коментар, увійдіть на сайт через свій профіль у одній з соціальних мереж:




Інформація
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до цієї публікації.

Top