37-річний адепт Церкви Адвентистів 7-го дня, кропивничанин Сергій Горбаньов, заїхав цими днями своїм велосипедом з коляскою повною книжок до Світловодська – як і до своїх одновірців, так і поспілкуватися дорогою із світловодцями (зокрема одну із таких зустрічей він провів у культурницькому центрі "Дніпро-Світ" при Світловодській РДА, де спілкувався із людьми та роздавав повчальні та розумні книжки). А дорога його тим вєліком з книжками прямує у Донбас – до побратимів, з якими він "нюхав порох" у 14-15 роках у борні із московітьсько-кадирівсько-ватною ордою, яку Путін кинув на схід України, відтерміновуючи всіляко розпад своєї Імперії зла. Розговорились…

З 1996 року Сергій був активним прихожанином названої Церкви. Наскільки активним і помітним, що дослужився до керівника Місіонерським відділом. Та з нульових років не заладилось особисте життя. Віра відійшла на другий план. А тут і третя Хвиля мобілізації. І його, який має військову спеціальність, отриману у ЗСУ, призвали воювати на сході країни…



Але, вів далі Сергій, його повернення до Віри відбулося, коли кілька разів він відчув Долоню Божу, яка ратувала його і його бойових побратимів від неминучої, здавалось, загибелі. Так одного разу поряд із ним вибухнув фугас – осколками зрешетило вщент його речі. Та й його самого зрешетило – два осколка, за свідченням медиків, застрягли у голові в лічених міліметрах від органів, незначне пошкодження яких призвело би невідворотної смерті. Ще один випадок вкарбувався у його пам’ять - коли, через дурість (чи зрадництво) військового начальства, його частина, передислоковуючись, зупинилася у вкрай невигідній з військової точки зору, лощині. Запроданці чеченського народу (кадирівці) і українського – казакі підтягли на "висотку" свої "Ґради"… Загибель наших хлопців, здавалось, була неминучою. Але за лічені секунди тую лощину оповив густющий туман… Він-то унеможливив здатність ворожих навідників коригувати прицільний вогонь. І жодний наш ратник не загинув. Що остаточно навернуло нашого героя до Віри.

Перехід після демобілізації на мирні рейки був важкий і виснажливий. Він, за твердженням Сергія, триває й донині – йому й досі вчуваються автоматні черги, розриви снарядів і передсмертні стогони по обидва боки протистояння. Аби розвіятись з думками, Сергій після "дємбєля" поїхав до живописних Карпат. Вже там, вдихаючи цілюще тамтешнє повітря, його осяяла ідея: набрати книжок (і не обов’язково релігійного змісту: одна з них - брошура по реабілітації для людей, що прагнуть позбутися військового синдрому, написана провідними європейськими психологами) і повезти їх туди, де він воював і де досі воюють його побратими. Таким чином на зворотному шляху він у Вінниці "затарився" такими книжками "під зав’язку". У рідному Кропивницькому з рук купив велосипеда з коляскою, яку він використовує під багажник для свого скарбу. Й поїхав на схід. Але дорога відразу ж внесла коригування – Сергій зустрічаючись і спілкуючись з людьми на наших, мирних, теренах не зміг стриматись, щоби не розпочати дарувати книжки…



*Сергій Горбаньов, який, як зрозуміло із публікації, загорівся бажанням написати власну книгу, звертається до всіх, кому є що сказати (пригадати, повідати тощо), телефонувати йому особисто, тел. 066-146-66-25