Екскурсія світловодців 14 травня, організована Світловодською РДА, мала на меті презентацію нового туристичного маршруту історичними та живописними місцями, що належать Захарівській сільській раді.

На в’їзді до Аудиторівки світловодську делегацію, яку очолювали голова райради Роман Домбровський та заступник голови РДА Володимир Похилов, а також школярів сусідньої Косівки, Олександрійського району, хлібом-сіллю зустріли тамтешній голова сільради Віктор Гарбуз та директор тамтешнього музею Любов Шкірай.



До слова, пані Любов перебрала на себе функцію екскурсовода, розповідаючи легенди-бувальщини ледь не про кожний клаптик місцини уздовж руху автобусу з туристами…

Аудит, виявляється, був не якимось там бухгалтером – це ім’я козака, який помчав услід за татарвою, яка угнала у полон його кохану. На своєму праведному шляху цей Аудит знищив безліч бусурманів але загинув й сам. А його побратими, що повернулися з того кривавого рейду, прийняли рішення назвати свою паланку на честь героя – Аудиторівкою.

А саму Захарівку назвали на честь такого собі містичного Захара, який безпомилково визначав місця для копання криниць. А вода з них, стверджують оповідки, навіть калік зцілювала. Але Захарівка не завжди була Захарівкою – пару століть тому її офіційно перейменували на Фурманово – на честь москальського поміщика Фурманова. Не бажаючи терпіти й надалі таку ганьбу, у 1910 році горді і національно-свідомі селяни наполягли на повернення своєму селу його історичної назви. Також тут жив ще один москаль-поміщик Прокопович. І було у нього дві доньки – Люба і Люда. Нудилися вони дуже без "городських" розваг. Від чого вони, разом із татусем, захопилися Чорною магією. Так одного разу на вечірку ними організовану понаїхало чимало гостей. Нагулявшись на повну, всі полягали спати. Як тут із зали з роялем почала линути музика, що всіх побудила. Що за чортівня!? Зала порожня, а на пуфику біля роялю сидів якийсь здоровенний чорний кіт. Щойно всі розбрелися "доганяти" перервані сни – знов рояльна музичка. І знов за роялем отой котяра… Хрестячись з усіх рук, тусовка накивала п’ятами і більше з Прокоповичами справу не мала. До речі, у Захарівці, окрім цих чорнокнижників з їхнім чорним котом, жив ще й справжній чорношкірий – ефіоп, який, охрестившись, отримав ім’я Олександр… Його абіссинський (ефіопський) правитель подарував ще якомусь захарівському поміщикові за те, що той, у складі московітського війська, воював за його трон з італійцями… Так отой чорний Олександр і пустив коріння у Захарівці (його доньки наразі живуть у Кривому Розі), де помер і був похований. Пані Любов, показуючи його могилу, не оминула повести гостей на місце успіня вже нашого сучасника – захарівця Сергія Бузейнікова, який загинув смертю хоробрих, боронячи схід України від нинішніх московітських загарбників.



Три дуби бачили ще гості… Колись поряд із ними був Солошин хутір, названий на честь блакитноокої красуні Солохи, яка народила кремезному козакові Прокопу трьох легенів-синів. Відзначаючи народження кожного з них, батько садовив по дубу. А коли вороги насунули сараною на рідну землю, пішов Прокіп із синами її боронити. Загинули вони. А Солоха так безутішно їх оплакувала, що вода у тамтешніх колодязях зробилася солоною.



Ну, а опісля такої і змістовної, і цікавої екскурсії на подвір’ї захарівського музею відбувся присвяченій туристичній презентації концерт, який засвідчив: окрім славної минувшини, Захарівка вповні може пишатися і своїми народними умільцями, і співаками, і театралами, і бойовими хлопцями.

…Звісно, не слід після цього розраховувати на те, що до Захарівки з усіх ніг зашвидять багаті туристи з усього світу. Але перший серйозний крок щодо цього вже зроблено.