На жаль, про інвалідів згадують тільки на третє грудня — в "Міжнародний День Інвалідів" та під час параолімпіад. Наша мета — простягнути руку допомоги та зробити повсякденне життя прекраснішим для тих людей, чиї можливості обмежені.

Проблема організації дозвілля людей з обмеженими фізичними можливостями є важливою і актуальною, тому ми намагаємося його урізноманітнювати й зробити так, щоб вони не були обмежені своїм окремим середовищем: запрошуємо їх на наші турніри, допомагаємо вирішувати будь-які, хай найдрібніші, щоденні питання та проблеми, беремо участь у їх щоденному житті. Головне, щоб інваліди не відчували себе покинутими напризволяще, нікому не потрібними, а мали змогу жити звичайним життям та радіти кожному дню.

Найбільш життєво необхідними і важливими потребами та прагненнями для інвалідів є максимальне збереження активності, віри в свої сили, а також відчуття захищеності та особистої свободи, бажання вільно почуватися в колі інших людей, жити повноцінно, яскраво і насичено.

Звичайно, інваліди отримують від держави фінансову підтримку, ліки, пільгове забезпечення, але всього цього, звичайно ж, не достатньо для нормального життя. Великою проблемою є брак спеціального обладнання для пересування. На жаль, далеко не масового поширення набрала так звана "безбар’єрність", тобто вільний доступ до соціальних, житлових, культурних чи адміністративних об’єктів. А там, де й стоять пандуси, не виконані необхідні норми. Як може така людина спуститись на візку у п’ятиповерховому будинку без ліфта? Крім того, абсолютно не забезпечується доступ до транспортних засобів.

Якщо звичайним людям зараз живеться несолодко, то людям з обмеженими можливостями й взагалі жахливо. Людина в інвалідному візку, зазвичай, мовчить про своє життя і залишається наодинці зі своїми проблемами, а здоровій людині навіть важко уявити весь спектр їх проблем. Та, незважаючи на всі "незручності", вони не вимагають до себе жалю: так сталося, адже на їх місці міг би опинитися будь-хто інший. Та й потрібне їм лише "елементарне" - можливість жити серед людей, бути у суспільстві й відчувати себе людьми, як і усім нам.

Час показав, що дуже часто люди з обмеженими фізичними можливостями можуть досягти більшого, ніж цілком здорові люди. Багато людей з фізичними вадами є активними, не просто сидять вдома, а досягають успіхів у житті і стають прикладом для багатьох здорових людей. Ми всі пишаємося мешканцем нашого міста Сергієм Михайленком, який 14 років тому через нещасний випадок позбувся правої руки й правої ноги. Він вплав за 2 години 10 хвилин подолав відстань у 5 кілометрів 100 метрів і його офіційно внесено до Національного реєстру рекордів у номінації "Найдовша дистанція запливу інваліда І групи у відкритій воді". Він переконливо доводить: справжній успіх залежить не від фізичних можливостей, а від віри у себе та бажання здолати усі бар’єри.

А у 2013 році наш земляк з Центру активної соціально-психологічної реабілітації інвалідів "Добрада" Василь Погодаєв здійснив сходження на одну з вершин українських Карпат — гору Полонина Руна, висота якої сягає 1482 метра над рівнем моря.

До речі, серед людей-інвалідів є багато й творчих людей. Можливо, ті, кому довелося зіткнутися у житті зі стражданнями, глибше розуміють сутність життя і більше цінують його радощі. Недуга не дозволяє марнувати час і талант. Мистецькі роботи, представлені організацією "Добрада", беруть участь у міських та обласних виставках та гідно оцінені й у столиці. Картини, вишиті стрічками та бісером чи улюблені пісні у виконанні хорового колективу "Надія" зачаровують своїм талантом.

Багато інвалідів перевершують нас розумово та морально, мабуть, коли природа щось забирає у людини, чогось іншого дає більше. То ж давайте цінити людину за її внутрішні якості, виявляти турботу і милосердя до найбільш незахищеної частини суспільства. Адже турбуючись про них, суспільство стає більш людяним, а нехтуючи — вироджується, бо головне багатство нації — не газ чи нафта, а — Особистість, і в усьому світі це давно вже зрозуміли.