Певно не всі світловодці знають, що міський краєзнавчий музей (вул. Гагаріна, 21) знаходиться в будинку, де мешкав гідробудівник, бригадир арматурників, Герой Соціалістичної Праці Михайло Карпов (на фото – другий праворуч). Михайло Дмитрович – людина-легенда, людина незвичайної долі: адже майже сорок років свого життя він віддав будівництву електростанцій.

Народився Михайло Карпов у 1905 році в Ярославському краї. Свою трудову діяльність розпочав у 20-х роках на будівництві Волховської ГЕС. Це була перша електростанція з Ленінського плану ГОЕЛРО. То були важкі часи. Країна тільки відбудовувала народне господарство, зруйноване Першою світовою та громадянською війнами. Одна за одною ставали до ладу електростанції: Волховська, Свірська, Горьковська, Камська. У їх спорудженні брав участь і Михайло Карпов. Він був висококласним електрозварником, арматурником. У 1952 році Михайлові Дмитровичу було присвоєно звання кращого стаханівця, а через рік – кращого арматурника ГЕСбуду.

У 1955 році ветеран гідробудівництва разом зі своєю сім’єю приїхав до Табурища на спорудження Кременчуцької ГЕС. Він очолив бригаду арматурників. Разом з батьками на будівництві працювали сини: Володимир і Анатолій – електрозварниками, Аркадій – арматурником, його дружина Валентина – табельницею.

Бригади арматурників, які очолювали Михайло Карпов і його син Аркадій, змагалися між собою. Про трудову напругу тих днів писала навіть газета "Труд":





Кожна нова перемога арматурників була перемогою гідробудівельників. Кожна зекономлена хвилина наближала час введення в дію гідроелектростанції. Про передового арматурника Михайла Карпова знають у Кремлі. Його запрошують на всесоюзну нараду гідробудівельників. Йому відводять почесне місце у президії. Уряд високо оцінив роботу Михайла Дмитровича, присвоївши йому звання Героя Соціалістичної Праці та нагородивши орденом Леніна і Золотою медаллю "Серп і Молот". І в тому, що Кременчуцька ГЕС стала працювати на повну силу на два роки раніше запланованого є велика заслуга як бригади арматурників Карпова, так і його особиста теж.

Михайло Дмитрович був делегатом VII з’їзду профспілок України і XII з’їзду профспілок СРСР, він неодноразово виборював перехідний мандат на право участі в перекритті русла Дніпра. За свою героїчну працю був нагороджений багатьма медалями, та чи не найбільшими нагородами він вважав результати своєї діяльності — електростанції, які звели його невтомні руки.

Молоде місто над Дніпром так полюбилося гідробудівельникові, що він вирішив залишитися тут назавжди. Після того, як стала до ладу Кременчуцька ГЕС, Михайло Карпов тривалий час працював на заводі залізобетонних конструкцій бригадиром арматурників, електрозварником. Його життя обірвалося в червні 1971 року, а в грудні цього ж року він був посмертно удостоєний Почесного знаку в честь 20-річчя експлуатації Свірської ГЕС від ради старійшин цієї станції.

Якою людиною був Михайло Карпов? Насамперед, вимогливим до себе і до інших, закоханим у творчу працю. У нього була велика родина. У нашому місті живуть його доньки, онуки, правнуки. Вони мають пишатися своїм батьком, дідом і прадідом. Він жив для людей і все своє життя запалював вогні-зірки…